Зәбур 147
1 Һәмдусана! Яһни мәдһийиләңлар! Бәрһәқ, бундақ қилиш шериндур; Худайимизни күйләңлар! Мәдһийә оқуш инсанға яришиду.
Хваліть Господа, — добрий бо Він, виспівуйте нашому Богу, — приємний бо Він, — Йому подоба́є хвала́!
2 Пәрвәрдигар Йерусалимни бена қилмақта; Исраилниң сүргүн қилинғанлирини У жиғип келиду;
Господь Єрусалима будує, збирає вигна́нців Ізраїлевих.
3 У көңли сунуқларни давалайду; Уларниң ярилирини таңиду.
Він зламаносе́рдих лікує, і їхні рани болю́чі обв'я́зує,
4 У юлтузларниң санини санайду; Уларниң һәммисигә бир-бирләп исим қойиду.
вирахо́вує Він число зо́рям, і кожній із них дає йме́ння.
5 Улуқдур Рәббимиз, зор қудрәтликтур; Униң чүшиниши чәксиздур.
Великий Господь наш, та дужий на силі, Його мудрости міри нема!
6 Пәрвәрдигар мулайим мөминләрни йөләп көтириду; Рәзилләрни йәргичә төвән қилиду.
Господь підіймає слухня́них, безбожних понижує аж до землі.
7 Пәрвәрдигарға тәшәккүрләр билән нахша ейтиңлар; Күйләрни чилтарға тәңшәп ейтиңлар!
Дайте відповідь Господу нашому вдячною піснею, заграйте для нашого Бога на гу́слах:
8 У асманни булутлар билән қаплитиду, Зиминға ямғурни бекитиду, Тағларда от-чөпләрни өстүриду;
Він хмарами небо вкриває, пригото́влює дощ для землі, обро́щує гори травою,
9 Малларға озуқ, Тағ қарғисиниң җүҗилири зарлиғанда, уларға озуқ бериду;
худобі дає її корм, вороня́там — чого вони кличуть!
10 Ат күчидин У зоқ алмайду; Адәмниң чәбдәс путлирини хурсәнлик дәп билмәйду;
Не в силі коня уподо́ба Його, і не в чле́нах люди́ни Його закоха́ння, —
11 Пәрвәрдигар бәлки Өзидин әйминидиғанларни, Өзиниң өзгәрмәс муһәббитигә үмүт бағлиғанларни хурсәнлик дәп билиду.
Госпо́дь любить тих, хто боїться Його, хто наді́ю склада́є на милість Його!
12 Пәрвәрдигарни махтаңлар, и Йерусалим; Худайиңни мәдһийилә, и Зион.
Хвали Господа, Єрусалиме, прославляй Свого Бога, Сіоне,
13 Чүнки У дәрвазилириңниң тақақлирини мәһкәм қилиду; Сениңдә туруватқан пәрзәнтлириңгә бәхит-бәрикәт бәрди.
бо зміцняє Він за́суви брам твоїх, синів твоїх благословляє в тобі,
14 У чәт-чегаралириңда арам-течлиқ жүргүзиду, Сени буғдайниң есили билән қанаәтләндүриду.
чинить мир у границі твоїй, годує тебе пшеницею щирою,
15 У Өз әмир-бешарәтлирини йәр йүзигә әвәтиду; Униң сөз-калами интайин тез жүгүриду.
посилає на землю нака́за Свого, — дуже швидко летить Його Слово!
16 У ақ қарни жуңдәк бериду, Қиравни күлләрдәк тарқитиду.
Дає сніг, немов во́вну, розпоро́шує па́морозь, буцім то по́рох,
17 Униң музини нан увақлиридәк қилип парчиливетиду; Униң соғуғи алдида ким туралисун?
Він кидає лід Свій, немов ті кришки́, — і перед морозом Його хто усто́їть?
18 У сөзини әвәтип, уларни еритиду; Униң шамилини чиқирип, суларни аққузиду.
Та Він пошле́ Своє слово, — та й розто́пить його, Своїм вітром повіє, — вода потече!
19 У Өз сөз-каламини Яқупқа, Бәлгүлимилирини һәм һөкүмлирини Исраилға аян қилиду;
Своє слово звіщає Він Якову, постано́ви Свої та Свої правосуддя — Ізраїлю:
20 У башқа һеч бир әлгә мундақ муамилә қилмиғандур; Униң һөкүмлирини болса, улар билип баққан әмәс. Һәмдусана!
для жодного люду Він так не зробив, — той не знають вони правосуддя Його! Алілуя!
