Зәбур 146

1 Һәмдусана! И җеним, Пәрвәрдигарни мәдһийилә!

Алілуя!

2 Мән һаят болсамла, Пәрвәрдигарни мәдһийиләймән; Вуҗудум бар болсила Худайимға күй ейтимән.

хвалитиму Господа, поки живу́, співатиму Богу моє́му, аж поки існую!

3 Есилзадиләргиму, Инсан балисиғиму таянмаңлар, Уларда һеч мәдәт-ниҗатлиқ йоқтур.

Не наді́йтесь на князів, на лю́дського сина, бо в ньому спасі́ння нема:

4 Мана, униң нәпәси кетиду, У өз туприғиға қайтип кетиду; Шу күндила арзу-нийәтлири йоқап кетиду.

вийде дух його — і він до своєї землі поверта́ється, — того дня його за́думи гинуть!

5 Яқупниң Тәңриси мәдәткари болған адәм, Пәрвәрдигар Худасини өз үмүти қилған адәм бәхитликтур!

Блаженний, кому́ його поміч — Бог Яковів, що надія його — на Господа, Бога його́,

6 У асманларни, зиминни, Деңизни һәм униңда бар мәвҗудатларни яратқандур; У һәқиқәт-садақәттә мәңгү туриду;

що небо та землю вчинив, море й усе, що є в них, що правди пильнує навіки,

7 Езилгүчиләр үчүн У һөкүм сүриду; Ач қалғанларға нан бериду. Пәрвәрдигар мәһбусларни азат қилиду;

правосу́ддя вчиняє покри́вдженим, що хліба голодним дає! Госпо́дь в'язнів розв'язує,

8 Пәрвәрдигар корларниң көзлирини ачиду; Пәрвәрдигар егилип қалғанларни турғузиду; Пәрвәрдигар һәққанийларни сөйиду.

Господь очі сліпим відкриває, Господь випросто́вує зі́гнутих, Господь милує праведних!

9 Пәрвәрдигар мусапирлардин хәвәр алиду; Житим-йесирләрни, тул хотунни йөләйду; Бирақ рәзилләрниң йолини әгир-бүгри қилиду.

Господь обороняє прихо́дьків, сироту́ та вдови́цю підтримує, а дорогу безбожних викри́влює!

10 Пәрвәрдигар мәңгүгә һөкүм сүриду; И Зион, сениң Худайиң дәвирдин-дәвиргичә һөкүм сүриду! Һәмдусана!

Хай царю́є навіки Господь, Бог твій, Сіоне, із роду у рід! Алілу́я!