Зәбур 107
1 Аһ, Пәрвәрдигарға тәшәккүр ейтиңлар! Чүнки У меһривандур, әбәдийдур Униң меһир-муһәббити!
„Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо наві́ки Його милосердя!“
2 Пәрвәрдигар яв қолидин қутқузғанлар, У һәмҗәмәт болуп қутқузған хәлқи буни давамлиқ баян қилсун —
хай так скажуть ті всі, що Госпо́дь урятував їх, що ви́зволив їх з руки ворога,
3 Йәни У шәриқ билән ғәриптин, шимал билән җәнуптин, Һәр қайси жутлардин жиғивелинғанлар буни ейтсун!
і з країв їх зібрав, — від сходу й захо́ду, від пі́вночі й моря!
4 Улар чөл-баяванни кезип пинһан йолда адашти, Адәм маканлашқан һеч бир шәһәрни тапалмастин.
Блудили вони по пустині дорогою голою, осілого міста не знахо́дили,
5 Ач һәмдә уссуз болуп, Җени чиқай дәп қалди.
голодні та спра́гнені, і в них їхня душа омліва́ла.
6 Андин Пәрвәрдигарға пәряд қилди, У уларни мушәққәтлиридин азат қилди.
І в недолі своїй вони Го́спода кли́кали, і Він визволяв їх від у́тисків їхніх!
7 Маканлашқидәк шәһәргә йәткичә, У уларни түз йолда башлиди.
І Він їх попрова́див дорогою про́стою, щоб до міста осілого йшли.
8 Улар Пәрвәрдигарға тәшәккүр ейтсун! Униң өзгәрмәс муһәббити үчүн, Инсан балилириға көрсәткән мөҗизилири үчүн!
Нехай же подя́ку складу́ть Господе́ві за милість Його, та за чу́да Його синам лю́дським,
9 Чүнки У чаңқиған көңүлни қандурди, Ач қалған җанни есил немәтләр билән толдурди.
бо наси́тив Він спра́гнену Душу, а душу голодну напо́внив добром!
10 Зүлмәттә, өлүм көләңгисидә яшиғанлар, Төмүр кишән селинип, азап чәккәнләрни болса,
Ті, хто перебував був у те́мряві та в сме́ртній ті́ні, то в'я́зні біди та заліза,
11 (Чүнки улар Тәңриниң әмирлиригә қаршилиқ қилди, Һәммидин Алий Болғучиниң несиһәтини кәмситти)
бо вони спротивля́лися Божим слова́м, і відки́нули раду Всевишнього.
12 — У уларни җапа-мушәққәт тартқузуп кәмтәр қилди, Улар путлишип жиқилди, уларға ярдәмгә бирисиму йоқ еди.
Та Він упокори́в їхнє серце терпі́нням, спіткну́лись вони — і ніхто не поміг,
13 Андин Пәрвәрдигарға йелинип пәряд қилди, У уларни мушәққәтлиридин азат қилди.
і в недолі своїй вони Господа кли́кали, і Він визволя́в їх від у́тисків їхніх!
14 Уларни зулмәт һәм өлүм сайисидин чиқирип, Уларниң зәнҗир-асарәтлирини сундуруп ташлиди.
І Він вивів їх з те́мряви й мо́року, їхні ж кайда́ни сторо́щив.
15 Улар Пәрвәрдигарға тәшәккүр ейтсун! Униң өзгәрмәс муһәббити үчүн, Инсан балилириға көрсәткән мөҗизилири үчүн!
Нехай же подяку складуть Господе́ві за милість Його, та за чу́да Його синам лю́дським,
16 Мана У мис дәрвазиларни парә-парә қилип, Төмүр тақақларни кесип ташлиди.
бо Він полама́в мідні двері, і засу́ви залізні зрубав!
17 Һамақәтләр өз итаәтсизлик йоллиридин, Қәбиһликлиридин азапларға учрайду;
Нерозумні страждали за грішну дорогу свою й за свої беззаконня.
18 Көңлидә һәр хил озуқ-түлүктин бизар болуп, Өлүм дәрвазилириға йеқинлишиду.
Душа їхня від усякої їжі відве́рталася, — і дійшли вони аж до брам смерти,
19 Андин Пәрвәрдигарға йелинип пәряд қилиду, У уларни мушәққәтлиридин азат қилиду.
і в недолі своїй вони Господа кли́кали, і Він визволяв їх від у́тисків їхніх, —
20 У сөз-каламини әвәтип, уларни сақайтиду, Уларни заваллиқлиридин қутқузиду.
Він послав Своє слово та їх уздоро́вив, і їх урятував з їхньої хвороби!
21 Улар Пәрвәрдигарға тәшәккүр ейтсун! Униң өзгәрмәс муһәббити үчүн, Адәм балилириға көрсәткән мөҗизилири үчүн!
Нехай же подяку складуть Господе́ві за милість Його та за чу́да Його синам лю́дським,
22 Қурбанлиқ сүпитидә тәшәккүрләр ейтсун, Униң қилғанлирини тәнтәнилик нахшилар билән баян қилсун!
і хай жертви подяки прино́сять, і хай розповіда́ють зо співом про чи́ни Його!
23 Кемиләрдә деңизға чүшүп қатниғучилар, Улуқ суларда тирикчилик қилғучилар,
Ті, хто по морю пливе́ корабля́ми, хто чинить зайняття своє на великій воді, —
24 Булар Пәрвәрдигарниң ишлириға гувачидур, Чоңқур океанда көрсәткән карамәтләрни көргүчидур.
вони бачили чи́ни Госпо́дні та чу́да Його в глибині!
25 Чүнки У бир сөз биләнла шиддәтлик шамални чиқирип, Долқунлирини өркәшлитиду;
Він скаже — і буря зривається, і підно́сяться хвилі Його,
26 Кемичиләр асман-пәләк өрләйду, Суларниң тәһтилиригә чүшиду, Дәһшәттин уларниң җени ерип кетиду.
до неба вони підійма́ються, до безодні спада́ють, — у небезпеці душа їхня хвилюється!
27 Улар мәс адәмдәк әләң-сәләң ирғаңлайду, Һәр қандақ әқил-чариси түгәйду;
Вони крутяться й ходять вперед та назад, як п'яни́й, і вся́ їхня мудрість бенте́житься!
28 Андин Пәрвәрдигарға йелинип пәряд қилиду, У уларни мушәққәтлиридин азат қилиду.
Та в недолі своїй вони Господа кликали, і Він визволяв їх від у́тисків їхніх!
29 У боранни тиничлитиду, Су долқунлириму җим болиду.
Він змінює бурю на ти́шу, — і стихають їхні хвилі,
30 Шуниң билән улар течлиғидин шатлиниду; У уларни тәшна болған арамгаһиға йетәкләп бариду.
і раділи, що вти́хли вони, і Ві́н їх привів до бажа́ної при́стані.
31 Улар Пәрвәрдигарға тәшәккүр ейтсун! Униң өзгәрмәс муһәббити үчүн, Инсан балилириға көрсәткән мөҗизилири үчүн!
Нехай же подяку складуть Господе́ві за милість, та за чу́да Його синам лю́дським!
32 Улар хәлиқниң җамаитидиму Уни улуқлисун, Ақсақаллар мәҗлисидә Уни мәдһийилисун.
Нехай величають Його на наро́дньому зборі, і нехай вихваля́ють Його на засі́данні старших!
33 У дәрияларни чөлгә, Булақларни қақаслиққа айландуриду.
Він обе́ртає рі́чки в пустиню, а водні джере́ла — на суході́л,
34 Аһалисиниң яманлиғи түпәйлидин, Һосуллуқ йәрни шорлуқ қилиду.
плодю́чу землю — на солонча́к через зло́бу мешка́нців її.
35 У йәнә чөл-баяванни көлгә, Чаңқақ йәрни булақларға айландуриду;
Він пустиню обе́ртає в водне болото, а землю суху́ — в джерело́,
36 Ачларни шу йәргә җайлаштуруп, Улар олтирақлашқан бир шәһәрни бәрпа қилиду;
і голодних садо́вить Він там, а вони ставлять місто на ме́шкання,
37 Улар етизларни һайдап-терип, үзүмзарларни бәрпа қилиду; Булар һосул-мәһсулатни мол бериду.
і поля́ засіва́ють, і виногра́дники са́дять, — і отримують плід урожа́ю!
38 У уларға бәрикәт бериду, Шуниң билән уларниң сани хеләла ешип бариду, У уларниң мал-варанлирини һеч азайтмайду.
І благословляє Він їх, — і сильно розмно́жуються, і оде́ржують плід урожа́ю!
39 Улар йәнә җәбир-зулум, бала-қаза һәм дәрд-әләмгә йолуғуп, Сани азийип, пүкүлиду.
Та змаліли вони й похили́лися з утиску злого та з сму́тку.
40 У есилзадиләр үстигә кәмситишлирини төкиду, Йолсиз дәшт-сәһрада уларни сәргәрдан қилиду;
Виливає Він га́ньбу на можних, — і блу́дять вони без дороги в пустині,
41 Лекин мискин адәмни җәбир-зулумдин жуқури көтирип сақлайду, Униң аилә-тавабатини қой падисидәк көп қилиду.
а вбогого Він підіймає з убо́зтва, і розмно́жує роди, немов ту ота́ру.
42 Буни көңли дуруслар көрүп шатлиниду; Пасиқларниң ағзи етилиду.
Це бачать правдиві й радіють, і закриває уста́ свої всяке безправ'я.
43 Кимки дана болса, буларни байқисун, Пәрвәрдигарниң меһри-шәпқәтлирини чүшәнсун!
Хто мудрий, той все це завва́жить, — і пізна́ють вони́ милосердя Господнє!
