Зәбур 104
1 Пәрвәрдигарға тәшәккүр-мәдһийә қайтур, и җеним! И Пәрвәрдигар Худайим, интайин улуқсән; Шану-шәвкәт вә һәйвәт билән кийингәнсән;
Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти звеличився, зодягнувся у славу й велич.
2 Либас билән пүркәнгәндәк йоруқлуққа пүркәнгәнсән, Асманларни чедир пәрдиси кәби яйғансән.
Він огортається світлом, немов шатами; розстилає небеса, як покривало;
3 У жуқуриқи равақлириниң лимлирини суларға орнатқан, Булутларни җәң һарвуси қилип, Шамал қанатлири үстидә маңиду;
закладає на водах основи Своїх вишніх світлиць. Він робить хмари Своєю колісницею, крокує на крилах вітру.
4 У пәриштилирини шамаллар, Хизмәткарлирини от ялқуни қилиду.
Він робить Своїми посланцями вітри, Своїми слугами – полум’я вогню.
5 Йәрни У һуллири үстигә орнатқан; У әсла тәвринип кәтмәйду.
Він заклав землю на її основах, тому не похитнеться вона повік-віків!
6 Либас билән оралғандәк, уни чоңқур деңизлар билән ориғансән, Сулар тағлар чоққилири үстидә турди.
Ти вкрив її безоднею, мов одягом, на горах стояли води,
7 Сениң тәнбиһиң билән сулар бәдәр қачти, Гүлдүрмамаңниң садасидин улар тездин янди;
[та] від грізного крику Твого побігли вони, від голосу грому Твого пустилися навтіки.
8 Тағлар өрләп чиқти, Вадилар чүшүп кәтти, [Сулар] Сән бекиткән җайға чүшүп кәтти.
Піднялися були в гори вони та спустилися в долини, до місця, яке Ти влаштував для них.
9 Улар тешип, йәрни йәнә қаплимисун дәп, Сән уларға чәклимә қойғансән.
Ти поклав межу, яку вони не перейдуть, не вкриють вони знову землі.
10 [Тәңри] вадиларда булақларни ечип урғутиду, Сулири тағлар арисида ақиду.
Ти посилаєш води джерела в річища, між горами течуть вони,
11 Даладики һәр бир җаниварға уссулуқ бериду, Явайи ешәкләр уссузлуқини қандуриду.
напувають усіх звірів польових; [там] втамовують свою спрагу дикі віслюки.
12 Көктики қушлар уларниң бойида қониду, Дәрәқ шахлири арисида сайрайду.
При [водах] тих живуть птахи небесні, з-поміж гілля подають голос.
13 У жуқуридики равақлиридин тағларни суғириду; Йәр Сениң ясиғанлириңниң мевилиридин қандурулиду!
Він напуває гори з вишніх світлиць Своїх. Від плоду діянь Твоїх насичується земля.
14 У маллар үчүн от-чөпләрни, Инсанлар үчүн көктатларни өстүриду, Шундақла нанни йәрдин чиқириду;
Ти вирощуєш траву для худоби й збіжжя для потреб людини, щоб вивести їжу із землі,
15 Адәмниң көңлини хуш қилидиған шарапни, Инсан йүзини пақиритидиған майни чиқириду; Инсанниң жүригигә нан билән қувәт бериду;
і вино, що серце людське веселить, щоб сяяло обличчя від олії і хлібом зміцнилося серце людини.
16 Пәрвәрдигарниң дәрәқлири, Йәни Өзи тиккән Ливан кедир дәрәқлири [су ичип] қанаәтлиниду.
Насичуються дерева Господні, кедри ліванські, які Він насадив.
17 Әнә ашулар арисиға қушлар уга ясайду, Ләйләк болса, арча дәрәқлирини макан қилиду.
Там птахи в’ють гнізда, домівка лелеки – на кипарисах.
18 Егиз чоққилар тағ өшкилириниң, Тик ярлар суғурларниң панаһи болиду.
Високі гори диким козлам належать, скелі – притулок даманів.
19 Пәсилләрни бекитмәк үчүн У айни яратти, Қуяш болса петишини билиду.
Він створив місяць, щоб час визначати; сонце знає, коли йому заходити.
20 Сән қараңғулуқ чүшүрисән, түн болиду; Ормандики җаниварларниң һәммиси униңда шипир-шипир кезип жүриду.
Ти наводиш темряву, і настає ніч, коли рухаються всі звірі лісові.
21 Асланлар олҗа издәп һөкирәйду, Тәңридин озуқ-түлүк соришиду;
Молоді леви ричать за здобиччю, просячи собі у Бога їжу.
22 Қуяш чиқипла, улар чекиниду, Қайтип кирип угилирида ятиду.
Сходить сонце – вони збираються разом і лягають у своє лігво.
23 Инсан болса өз ишиға чиқиду, Та кәчкичә меһнәттә болиду.
Людина виходить на свою працю й на роботу свою аж до вечора.
24 И Пәрвәрдигар, ясиған һәр хил нәрсилириң нәқәдәр көптур! Һәммисини һекмәт билән яратқансән, Йәр йүзи иҗат-байлиқлириң билән толди.
Які численні діяння Твої, Господи! Усе Ти мудро створив; земля наповнена створіннями Твоїми.
25 Әнә бүйүк бепаян деңиз туриду! Униңда сан-санақсиз ғуж-ғуж җаниварлар, Чоң вә кичик һайванлар бар.
Ось море велике й просторе, там живина кишить без ліку, живі істоти – малі й великі.
26 Шу йәрдә кемиләр қатнайду, Униңда ойнақлисун дәп сән ясиған левиатанму бар;
Там ходять кораблі, там цей Левіятан, якого Ти створив, щоб бавився він у морі.
27 Вақтида озуқ-түлүк бәргин дәп, Буларниң һәммиси Саңа қарайду.
Усі вони очікують від Тебе, що Ти даси їм їжу своєчасно.
28 Уларға бәргиниңдә, теривалиду, Қолуңни ачқиниңдила, улар назу-немәтләргә тойиду.
Ти даєш їм – вони приймають, відкриваєш руку Твою – насичуються благом.
29 Йүзүңни йошурсаң, улар дәккә-дүккигә чүшиду, Роһлирини алсаң, улар җан үзүп, Йәнә тупраққа қайтиду.
Сховаєш обличчя Своє – вони бентежаться. Забираєш дух їхній – гинуть і повертаються в порох [земний].
30 Роһуңни әвәткиниңдә, улар яритилиду, Йәр-йүзи йеңи [бир дәвир билән] алмишиду.
Пошлеш духа Свого – вони створюються, і Ти оновлюєш обличчя землі.
31 Пәрвәрдигарниң шан-шөһрити әбәдийдур, Пәрвәрдигар Өз яратқанлиридин хурсән болиду.
Нехай буде слава Господня навіки, нехай радіє Господь діянням Своїм!
32 У йәргә баққинида, йәр титрәйду, Тағларға тәккинидә, улар түтүн чиқириду.
Він погляне на землю, і вона затремтить; торкнеться до гір, і вони задимлять.
33 Һаятла болидикәнмән, Пәрвәрдигарға нахша ейтимән; Вуҗудум болсила Худайимни күйләймән.
Я співатиму Господеві[усе] життя моє; співатиму Богові моєму, поки існую.
34 У сүргән ой-хияллиримдин сөйүнсә! Пәрвәрдигарда хошаллинимән!
Нехай буде приємним Йому мій роздум: я радітиму в Господі.
35 Гунакарлар йәр йүзидин түгитилиду, Рәзилләр йоқ болиду. И җеним, Пәрвәрдигарға тәшәккүр-мәдһийә қайтур! Һәмдусана!
Нехай згинуть грішники із землі й нечестивих більше не буде. Благослови, душе моя, Господа! Алілуя!
