< Пәнд-несиһәтләр 18 >
1 Көпчиликтин айрилип ялғуз жүргән киши һаман өз нәпсигә чоғ тартар; Һәр қандақ чин һекмәткә һаман җан-җәһли билән қарши чиқар.
Примхли́вий шукає сваволі, стає проти всього розумного.
2 Ахмақ йорутулушқа қизиқмас; Қизиқидиғини пәқәт өз ойлиғанлирини көрситишла, халас.
Нерозумний не хоче навчатися, а тільки свій ум показати.
3 Яман киши кәлсә, нәпрәтму пәйда болар; Номуссиз иш иза-аһанәттин айрилмас.
З прихо́дом безбожного й га́ньба приходить, а з легкова́женням — сором.
4 Адәмниң сөзлири чоңқур суларға охшар; Даналиқ булиқи ериқ сүйидәк өркәшләп ақар.
Слова́ уст люди́ни — глибока вода, джерело премудрости — бризкотли́вий поті́к.
5 Яманға ян бесишқа, Сорақта һәққанийға увал қилишқа қәтъий болмас.
Не добре вважа́ти на обличчя безбожного, щоб праведного повалити на суді.
6 Ахмақниң ләвлири уни җедәлгә башлар; Униң ағзи «Мени думбала» дәп тәклип қилар.
Уста́ нерозумного тя́гнуть до сварки, а слова́ його кличуть бійки́.
7 Ахмақниң ағзи өз бешиға һалакәттур; Униң ләвлири өз җениға қапқандур.
Язик нерозумного — загибіль для нього, а уста його — то тене́та на душу його.
8 Ғәйвәтхорниң сөзлири һәр хил назу-немәтләрдәк, Кишиниң қәлбигә чоңқур сиңдүрүләр.
Слова обмо́вника — мов ті присма́ки, і вони сходять у нутро утро́би.
9 Ишида һорун болған кишиму, Бузғунчи билән үлпәтдаш болиду.
Теж недбалий у праці своїй — то брат марнотра́тнику.
10 Пәрвәрдигарниң нами мәзмут мунардур; Һәққанийлар униң ичигә жүгүрүп кирип жуқурида аман болар.
Господнє Ім'я́ — сильна башта: до неї втече справедливий і буде безпечний.
11 Бай адәм мал-дуниясини «мустәһкәм шәһирим» дәп биләр; Нәзиридә өзини сақлайдиған егиз сепилдәк турар.
Маєток багатому — місто тверди́нне його, і немов міцний мур ув уяві його.
12 Битчит болуштин авал, көңүлгә тәкәббурлуқ келәр; Авал кәмтәрлик болса, андин шөһрәт келәр.
Перед загибіллю серце люди́ни висо́ко несеться, перед славою ж — скромність.
13 Сөзни аңлимай туруп, алдирап җавап бәргән, Ахмақлиғини көрситип өзини хиҗаләттә қалдурур.
Хто відповідає на слово, ще поки почув, — то глупо́та та сором йому!
14 Тәндики ағриқ азавиға адәмниң өз роһи бәрдашлиқ бәргүзәр; Бирақ роһи сунған болса уни ким көтирәр?
Дух дійсного мужа вино́сить терпі́ння своє, а духа приби́того хто піднесе́?
15 Йорутулғанниң қәлби билимгә еришмәктә, Ақиланиниң қулақлири билимни издимәктә.
Серце розумне знання́ набуває, і вухо премудрих шукає знання́.
16 Соғат өз егисигә ишикни дағдам ечип берәр; Уни чоң әрбаблар алдиға йәткүзәр.
Дару́нок люди́ни виводить із у́тиску, і провадить її до великих людей.
17 Дәва қилғанда, авал сөзлигүчиниң сөзлири орунлуқ көрүнәр; Лекин қарши тәрәп соал қоюп ишни сүрүштүрәр.
Перший у сварці своїй уважає себе справедливим, але при́йде противник його та й дослі́дить його.
18 Чәк ташлаш җедәлләрни түгитәр; Ғоҗиларниң арисидики ишниму һәл қилар.
Жереб перериває сварки́, та відділює сильних один від одно́го.
19 Рәнҗигән қериндашниң көңлини елиш мустәһкәм шәһәрни елиштинму тәс; Җедәл-маҗира қорғанниң тақақ-балдақлириға охшаштур.
Розлючений брат протиставиться більше за місто тверди́нне, а сварки́, — немов за́суви за́мку.
20 Адәм [дурус] сөзлигәнлигидин қосиғи тоқ болар; Өз көңлидин чиққан сөзлиридин мол һосул алар.
Із плоду уст люди́ни наси́чується її шлунок, вона наси́чується плодом уст своїх.
21 Һаят-мамат тилниң илкидидур; Кимки униң тәсирини әтиварлиса униң мевисидин йәр.
Смерть та життя — у владі язика, хто ж кохає його, його плід поїдає.
22 Хотунни таллап алған киши яхшилиқ тапиду, У Пәрвәрдигарниң мәрһимитигә еришкән болиду.
Хто жінку чесно́тну знайшов, знайшов той добро́, і милість отримав від Господа.
23 Мискинләр пәс авазда йелинип сөзләр; Бай болса қопаллиқ билән җавап берәр.
Убогий говорить блага́льно, багатий же відповідає зухва́ло.
24 Достни көп тутқан киши харап болар; Лекин қериндаштинму йеқин бағланған бир дост бардур.
Є товариші на розбиття́, та є й при́ятель, більше від брата прив'я́заний.