< Пәнд-несиһәтләр 16 >
1 Көңүлдики нийәтләр инсанға тәвәдур; Бирақ тилниң җавави Пәрвәрдигарниң илкидидур.
Заміри серця належать люди́ні, та від Господа — відповідь язика.
2 Инсан өзиниң һәммә қилған ишини пак дәп биләр; Лекин қәлбдики нийәтләрни Пәрвәрдигар таразиға селип тартип көрәр.
Всі дороги люди́ни чисті в очах її, та зважує душі Господь.
3 Нийәт қилған ишлириңни Пәрвәрдигарға тапшурғин, Шундақ қилғанда планлириң пишип чиқар.
Поклади свої чи́ни на Господа, і будуть поста́влені міцно думки́ твої.
4 Пәрвәрдигар барлиқ мәвҗудийәтниң һәр бирини мәлум мәхсәт билән апиридә қилған; Һәтта яманларниму балаю-апәт күни үчүн яратқандур.
Все Господь учинив ради ці́лей Своїх, — і безбожного на днину зла.
5 Тәкәббурлуққа толған көңүлләрниң һәр бири Пәрвәрдигарға жиркиничликтур; Қол тутушуп бирләшсиму, җазасиз қалмас.
Оги́да для Господа всякий бундю́чний, — ручу́ся: не буде такий без вини!
6 Муһәббәт-шәпқәт вә һәқиқәт билән гуналар кафарәт қилинип йепилар; Пәрвәрдигардин әйминиш адәмләрни яманлиқтин халий қилар.
Провина вику́плюється через милість та правду, і страх Господній відво́дить від злого.
7 Адәмниң ишлири Пәрвәрдигарни хурсән қилса, У һәтта дүшмәнлириниму униң билән енақлаштурар.
Як дороги люди́ни Господь уподо́бає, то й її ворогів Він зами́рює з нею.
8 Һалал алған аз, Һарам алған көптин әвзәлдур.
Ліпше мале справедливе, аніж великі прибу́тки з безпра́в'я.
9 Инсан көңлидә өз йолини тохтитар; Амма қәдәмлирини тоғрилайдиған Пәрвәрдигардур.
Розум люди́ни обдумує путь її, але кроки її наставля́є Госпо́дь.
10 Һәтта падишаниң ләвлиригә қаритип әпсун оқулсиму, Униң ағзи тоғра һөкүмдин чәтнимәс.
Виріша́льне слово в царя на губа́х, тому в су́ді уста́ його не спроневі́ряться.
11 Адил тараза-мизанлар Пәрвәрдигарға хастур; Тараза ташлириниң һәммисини У ясиғандур.
Вага й ша́льки правдиві — від Господа, все каміння ваго́ве в торби́нці — то ді́ло Його.
12 Падиша рәзиллик қилса жиркиничликтур, Чүнки тәхт һәққанийәт биләнла мәһкәм турар.
Чинити безбожне — оги́да царям, бо трон змі́цнюється справедливістю.
13 Һәққаний сөзлигән ләвләр падишаларниң хурсәнлигидур; Улар дурус сөзлигүчиләрни яхши көрәр.
Уподо́ба царя́м — губи пра́ведности, і він любить того, хто правдиве говорить.
14 Падишаһниң қәһри гоя өлүмниң әлчисидур; Бирақ дана киши [униң ғәзивини] тиничландурар.
Гнів царя — вісник смерти, та мудра люди́на злагі́днить його́.
15 Падишаһниң чирайиниң нури кишигә җан киргүзәр; Униң шәпқити вақтида яққан «кейинки ямғур»дур.
У світлі царсько́го обличчя — життя, а його уподо́ба — мов хмара доще́ва весною.
16 Даналиқ елиш алтун елиштин нәқәдәр әвзәлдур; Йорутулушни таллаш күмүчни таллаштин шунчә үстүндур!
Набува́ння премудрости — як же це ліпше від золота, набува́ння ж розуму — добірні́ше від срі́бла!
17 Дурус адәмниң егиз көтирилгән йоли яманлиқтин айрилиштур; Өз йолиға еһтият қилған киши җенини сақлап қалар.
Путь справедливих — ухиля́тись від зла; хто дорогу свою береже, той душу свою охоро́нює.
18 Мәғрурлуқ һалак болуштин авал келәр, Тәкәббурлуқ жиқилиштин авал келәр.
Перед загибіллю гордість буває, а перед упа́дком — бундю́чність.
19 Кәмтәр болуп мискинләр билән барди-кәлдидә болуш, Тәкәббурлар билән һарам мал бөлүшкәндин әвзәлдур.
Ліпше бути покі́рливим із ла́гідними, ніж здо́бич ділити з бундю́чними.
20 Кимки ишни пәм-парасәт билән қилса пайда тапар; Пәрвәрдигарға таянған болса, бәхит-саадәт көрәр.
Хто вважає на слово, той зна́йде добро, хто ж надію складає на Господа — буде блаженний.
21 Көңли дана киши сәгәк атилар; Йеқимлиқ сөзләр адәмләрниң билимини ашурар.
Мудросердого кличуть „розумний“, а со́лодощ уст прибавляє науки.
22 Пәм-парасәт өзигә егә болғанларға һаятлиқниң булиқидур; Әқилсизләргә тәлим бәрмәкниң өзи әқилсизликтур.
Розум — джерело життя власнико́ві його, а карта́ння безумних — глупо́та.
23 Ақиланә кишиниң қәлби ағзидин әқил чиқирар; Униң ләвзигә билимни зиядә қилар.
Серце мудрого чинить розумними уста його, і на уста його прибавляє навча́ння.
24 Йеқимлиқ сөзләр гоя һәсәлдур; Көңүлләрни хуш қилип тәнгә давадур.
Приємні слова́ — щільнико́вий то мед, солодкий душі й лік на кості.
25 Адәм балисиға тоғридәк көрүнидиған бир йол бар, Лекин ақивити һалакәткә баридиған йоллардур.
Буває, дорога люди́ні здається просто́ю, та кінець її — стежка до смерти.
26 Ишлигүчиниң иштийи уни ишқа салар; Униң қарни униңға һайдакчилик қилар.
Люди́на трудя́ща працює для себе, бо до того примушує рот її.
27 Муттәһәм киши яман гәпни колап жүрәр; Униң ләвлири лавулдап турған отқа охшар.
Нікчемна люди́на копає лихе, а на у́стах її — як палю́чий огонь.
28 Әгир адәм җедәл-маҗира туғдурғучидур; Ғәйвәтчи йеқин достларни айриветәр.
Лукава людина сварки́ розсіває, а обмо́вник розді́лює дру́зів.
29 Зораван киши йеқин адимини аздурар; Уни яман йолға башлап кирәр.
Насильник підмо́влює друга свого, і провадить його по недобрій дорозі.
30 Көзини жумувалған киши яман нийәтни ойлар; Левини чишлигән киши яманлиққа тәйярдур.
Хто прижму́рює очі свої, той круті́йства виду́мує, хто губами знаки подає, той виконує зло.
31 Һәққанийәт йолида ақарған чач, Адәмниң шөһрәт таҗидур.
Сиви́зна — то пишна корона, знахо́дять її на дорозі праведности.
32 Асан аччиқлимайдиған киши палвандин әвзәлдур; Өзини тутувалған шәһәр алғандинму үстүндур.
Ліпший від силача́, хто не скорий до гніву, хто ж панує над собою самим, ліпший від завойо́вника міста.
33 Чәк етәккә ташланғини билән, Лекин нәтиҗиси пүтүнләй Пәрвәрдигардиндур.
За пазуху жереб вкладається, та ввесь його ви́рок — від Господа.