Маркус 3
1 У йәнә синагогқа кирди. Шу йәрдә бир қоли йигиләп кәткән бир адәм бар еди.
І Він зно́ву до синагоги ввійшов. І був там один чоловік, який мав суху руку.
2 [Пәрисийләр] Әйсаниң үстидин әрз қилайли дәп шабат күнидә кесәл сақайтидиған-сақайтмайдиғанлиғини пайлап жүрәтти.
І, щоб обвинуватити Його, наглядали за Ним, чи Він у суботу того не вздоро́вить.
3 Әйса қоли йигиләп кәткән адәмгә: — Орнуңдин туруп, оттуриға чиққин! — деди.
І говорить Він до чоловіка з сухою рукою: „Стань посере́дині!“
4 Андин, синагогдикиләрдин: — Тәврат қануниға уйғун болғини шабат күни яхшилиқ қилишму, яки яманлиқ қилишму? Җанни қутқузушму яки һалак қилишму? — дәп сориди. Лекин улар зуван сүрүшмиди.
А до них промовляє: „У суботу годи́ться робити добре, чи робити лихе, життя зберегти, чи погуби́ти?“Вони ж мовчали.
5 У ғәзәп билән әтрапиға нәзәр селип уларға көз жүгүртүп, уларниң таш жүрәклигидин қайғурди. Андин у кесәлгә: — Қолуңни узат, — деди. У қолини узитивиди, қоли әслигә кәлтүрүлди.
І спогля́нув Він із гнівом на них, засму́чений закам'яні́лістю їхніх серде́ць, і сказав чоловікові: „Простягни свою руку!“І той простяг, — і рука йому стала здорова!
6 Әнди Пәрисийләр дәрһал сиртқа чиқип, уни қандақ йоқитиш тоғрисида Һерод [падишаниң] тәрәпдарлири билән мәслиһәт қилишқа башлиди.
Фарисеї ж негайно пішли та з іродія́нами раду зробили на Нього, — як Його погубити.
7 Андин Әйса мухлислири билән биллә у йәрдин айрилип деңиз бойиға кәтти; Галилийә өлкисидин чоң бир топ адәмләр униңға әгишип барди; шундақла униң қилған әмәллирини аңлиған һаман, пүтүн Йәһудийә өлкисидин, Йерусалим шәһиридин, Идумия өлкисидин, Иордан дәриясиниң қарши тәрипидин, Тур вә Зидон шәһәрлириниң әтрапидики җайлардин зор бир топ адәмләрму униң йениға келишти.
А Ісус із Своїми у́чнями вийшов над море. І на́товп великий ішов вслід за Ним із Галілеї й з Юдеї,
і з Єрусалиму, і з Ідуме́ї, і з-за Йорда́ння, і з Ти́ру й Сидо́ну. На́товп великий, прочувши, як багато чинив Він, зібрався до Нього.
9 У адәмләрниң көплигидин өзини қистап қоймисун дәп мухлислириға кичик бир кеминиң униңға йеқин турушини тапилиди.
І сказав Він до у́чнів Своїх нагото́вити чо́вна Йому, через натовп, щоб до Нього не ти́снулись.
10 Чүнки у нурғун бемарларни сақайтқини түпәйлидин һәр қандақ ваба-кесәлликләргә гириптар болғанларниң һәммиси униңға [қолумни] бир тәккүзүвалсам дәп қистишип келишкән еди.
Бо Він багатьох уздоро́вив, так що хто тільки не́мочі мав, то ти́слись до Нього, щоб Його доторкну́тись.
11 Напак роһлар [чаплишивалғанлар] қачанла уни көрсә, униң алдиға жиқилип: «Сән Худаниң Оғлисән!» дәп вақиришатти.
І ду́хи нечисті, як тільки вбачали Його, то падали ницьма перед Ним, і кричали й казали: „Ти Син Божий!“
12 Лекин у [напак роһларға] өзиниң ким екәнлигини ашкарилимаслиққа қаттиқ тәнбиһ берип агаһландуратти.
А Він їм суво́ро наказував, щоб вони Його не виявля́ли.
13 У таққа чиқип, өзи халиған кишиләрни йениға чақирди; улар униң йениға келишти.
І Він вийшов на го́ру, і покликав, кого Сам хотів; вони ж приступили до Нього.
14 У улардин он иккисини өзи билән биллә болушқа, сөз-каламни җакалашқа,
І визначив Дванадцятьо́х, щоб із Ним перебува́ли, і щоб послати на проповідь їх,
15 кесәлләрни сақайтиш вә җинларни һайдаш һоқуқиға егә болушқа таллап бекитти.
і щоб мали вони вла́ду вздоровля́ти неду́ги й виго́нити де́монів.
16 У [бекиткән он икки киши]: Симон (у униңға Петрус дәп исим қойған),
І визначив Він оцих Дванадцятьо́х: Си́мона, і дав йому ймення Петро,
17 Зәбәдийниң оғли Яқуп вә униң иниси Юһанна, (у уларни «Бинни-Рәгаз», йәни «Гүлдүрмама оғуллири» дәпму атиған),
і Якова Зеведе́євого, і Івана, брата Якова, і дав їм імена Воанерге́с, цебто „сини гро́мові“,
18 Андрияс, Филип, Бартоломай, Матта, Томас, Алфайниң оғли Яқуп, Тадай, милләтпәрвәр дәп аталған Симон
і Андрія, і Пилипа, і Вартоломі́я, і Матві́я, і Хому́, і Якова Алфі́євого, і Таде́я, і Си́мона Канані́та
19 вә униңға сатқунлуқ қилған Йәһуда Ишқарийотлардин ибарәт.
та Юду Іскаріо́тського, що й видав Його.
20 У өйгә қайтип кәлгәндин кейин, у йәргә йәнә шунчә нурғун адәмләр топландики, уларниң һәтта ғизаланғидәкму вақти чиқмиди.
І приходять до дому вони. І знову зібралось наро́ду, що вони не могли навіть хліба з'їсти.
21 [Әйсаниң] аилисидикиләр буни аңлап, уни тутуп келишкә беришти. Чүнки улар уни «Әқлини йоқитипту» дегән еди.
І коли Його ближчі почули, то вийшли, щоб узяти Його, бо говорено, ніби Він несамови́тий.
22 Йерусалимдин чүшкән Тәврат устазлири болса: «Униңда Бәәлзибуб бар», вә «У пәқәт җинларниң әмригә тайинип җинларни қоғливетидикән», дейишәтти.
А книжники, що поприхо́дили з Єрусалиму, казали: Має Він Вельзеву́ла, і виганяє де́монів силою князя де́монів.
23 Шуниң үчүн у [Тәврат устазлирини] йениға чақирип, уларға тәмсилләрни ишлитип мундақ деди: — Шәйтан Шәйтанни қандақму қоғлисун?
І, закликавши їх, Він у при́тчах до них промовляв: „Як може сатана́ сатану́ виганяти?
24 Әгәр падишалиқ өз ичидин бөлүнүп өз ара соқушқан болса шу падишалиқ пут тирәп туралмайду;
І коли царство поділиться супроти себе, — не може всто́яти те царство.
25 шуниңдәк әгәр бир аилә өз ичидин бөлүнүп өз ара соқушса шу аилә пут тирәп туралмайду.
І коли дім поділиться супроти себе, — не може всто́яти той дім.
26 Әгәр Шәйтан өз-өзигә қарши чиқип бөлүнсә, у пут тирәп туралмай, йоқалмай қалмайду.
І коли б сатана сам на се́бе повстав і поділився, то не зможе всто́яти він, але згине.
27 Һеч ким күчтүңгүр бирисиниң өйигә кирип, униң мал-мүлкини булап кетәлмәйду — пәқәт у шу күчтүңгүрни авал бағлалиса андин өйини булаң-талаң қилалайду.
Ніхто бо не може вде́ртись у дім дужого, та й пограбувати добро його, якщо перше не зв'яже дужого, і аж тоді пограбує госпо́ду його.
28 Шуни силәргә бәрһәқ ейтип қояйки, инсан балилири өткүзгән түрлүк гуналириниң һәммисини, шундақла улар қилған күпүрлүклириниң һәммисини кәчүрүшкә болиду.
Поправді кажу́ вам, що про́стяться лю́дським синам усі про́гріхи та богозневаги, хоч би як вони богозневажали.
30 [Әйсаниң бу сөзи] уларниң «Yниңға напак rоһ чаплишипту» дегини үчүн [ейтилған еди].
Бож казали вони: „Він духа нечистого має“.
31 Шу вақитта униң аниси билән инилири кәлди. Улар сиртида туруп, уни чақиришқа адәм киргүзди.
І поприхо́дили мати Його та брати Його, і, о́сторонь ставши, послали до Нього і Його виклика́ли.
32 Бир топ халайиқ униң әтрапида олтиратти. Улар: — Мана, аниңиз, инилириңиз сизни издәп сиртта туриду, — дейишти.
А наро́д кругом Нього сидів. І сказали Йому: „Ото мати Твоя, і брати Твої, і се́стри Твої он про Тебе питаються о́сторонь“.
33 Әйса уларға җававән: — Ким мениң анам, ким мениң инилирим? — деди.
А Він їм відповів і сказав: „Хто́ Моя мати й брати?“
34 Андин, у өпчүрисидә олтарғанларға қарап мундақ деди: Мана булар мениң анам вә инилирим!
І поглянув на тих, що круг Нього сиділи, і промовив: „Ось мати Моя та бра́ття Мої!
35 Чүнки кимки Худаниң ирадисини ада қилса, шу мениң ака-иним, ача-сиңлим вә анамдур.
Бо хто Божу волю чинитиме, то́й Мені брат, і сестра, і мати“.
