< Йәрәмияниң жиға-зарлири 3 >

1 (Аләф) Мән униң ғәзәп тайиғини йәп җәбир-зулум көргән адәмдурмән.
Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —
2 Мени У һайдивәтти, Нурға әмәс, бәлки қараңғулуққа маңдурди;
Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.
3 Бәрһәқ, У күн бойи қолини маңа қайта-қайта һуҗум қилдурди;
Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.
4 (Бәт) Әтлиримни вә терилиримни қақшал қиливәтти, Сүйәклиримни сундурувәтти.
Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,
5 У маңа муһасирә қурди, Өт сүйи вә җапа билән мени қапсивалди.
обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,
6 У мени өлгили узун болғанлардәк қап қараңғу җайларда турушқа мәҗбур қилди.
у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.
7 (Гимәл) У мени чиқалмайдиған қилип читлап қоршивалди; Зәнҗиримни еғир қилди.
Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.
8 Мән вақирап нида қилсамму, У дуайимни һеч иштимиди.
І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,
9 У йоллиримни җипсилашқан таш там билән тосувалди, Чиғир йоллиримни әгир-тоқай қиливәтти.
Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.
10 (Даләт) У маңа пайлап ятқан ейиқтәк, Пистирмида ятқан ширдәктур.
Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!
11 Мени йоллиримдин бурап тетма-титма қилди; Мени түгәштүрди.
Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!
12 У оқясини керип, Мени оқиниң қариси қилди.
Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —
13 (Хе) Оқденидики оқларни бөрәклиримгә санҗитқузди.
пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́
14 Мән өз хәлқимгә рәсва объекти, Күн бойи уларниң мәсқирә нахшисиниң нишани болдум.
Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.
15 У маңа зәрдабни тойғичә жутқузуп, Кәкрә сүйини тойғичә ичкүзди.
Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.
16 (Вав) У чишлиримни шеғил ташлар билән чеқивәтти, Мени күлләрдә түгүлдүрди;
І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,
17 Җеним тинич-хатирҗәмликтин жирақлаштурулди; Арамбәхшниң немә екәнлигини унтуп кәттим.
і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.
18 Мән: «Дәрманим қалмиди, Пәрвәрдигардин үмүтүм қалмиди» — дедим.
І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.
19 (Заин) Мениң хар қилинғанлиримни, сәргәдан болғанлиримни, Әмән вә өт сүйини [йәп-ичкинимни] есиңгә кәлтүргәйсән!
Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —
20 Җеним буларни һәрдайим әсләватиду, Йәргә кирип кәткидәк болмақта.
душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.
21 Лекин шуни көңлүмгә кәлтүрүп әсләймәнки, Шуниң билән үмүт қайтидин яниду, —
Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:
22 (Хәт) Мана, Пәрвәрдигарниң өзгәрмәс меһриванлиқлири! Шуңа биз түгәшмидуқ; Чүнки Униң рәһимдиллиқлириниң айиғи йоқтур;
Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —
23 Улар һәр сәһәрдә йеңилиниду; Сениң һәқиқәт-садиқлиғиң толиму молдур!
нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!
24 Өз-өзүмгә: «Пәрвәрдигар мениң несивәмдур; Шуңа мән Униңға үмүт бағлаймән» — дәймән.
Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!
25 (Тәт) Пәрвәрдигар Өзини күткәнләргә, Өзини издигән җан егисигә меһривандур;
Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!
26 Пәрвәрдигарниң ниҗатини күтүш, Уни сүкүт ичидә күтүш яхшидур.
Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.
27 Адәмниң яш вақтида боюнтуруқни көтириши яхшидур.
Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —
28 (Йод) У йеганә болуп сүкүт қилип олтарсун; Чүнки Рәб буни униңға жүклиди.
нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;
29 Йүзини топа-тупраққа тәккүзсун, — Еһтимал, үмүт болуп қалар?
хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;
30 Мәңзини урғучиға тутуп бәрсун; Тил-аһанәтләрни тойғичә ишитсун!
хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.
31 (Каф) Чүнки Рәб әбәдил-әбәд инсандин ваз кәчмәйду;
Бо Господь не наві́ки ж покине!
32 Азар бәргән болсиму, Өзгәрмәс меһриванлиқлириниң моллуғи билән ичини ағритиду;
Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю, —
33 Чүнки У инсан балилирини хар қилишни яки азаплашни халиған әмәстур.
бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.
34 (Ламәд) Йәр йүзидики барлиқ әсирләрни аяқ астида янҗишқа,
Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,
35 Һәммидин Алий Болғучиниң алдида адәмни өз һәққидин мәһрум қилишқа,
щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,
36 Инсанға өз дәвасида увал қилишқа, — Рәб буларниң һәммисигә гувачи әмәсму?
щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!
37 (Мәм) Рәб уни буйрумиған болса, Ким дегинини әмәлгә ашуралисун?
Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?
38 Күлпәтләр болсун, бәхит-саадәт болсун, һәммиси Һәммидин Алий Болғучиниң ағзидин кәлгән әмәсму?
Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?
39 Әнди тирик бир инсан немә дәп ағриниду, Адәм балиси гуналириниң җазасидин немә дәп вайсайду?
Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.
40 (Нун) Йоллиримизни тәкшүрүп синап биләйли, Пәрвәрдигарниң йениға йәнә қайтайли;
Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!
41 Қоллиримизни көңлимиз билән биллә әрштики Тәңригә көтирәйли!
підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!
42 Биз итаәтсизлик қилип сәндин йүз өридуқ; Сән кәчүрүм қилмидиң.
Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,
43 (Самәқ) Сән өзүңни ғәзәп билән қаплап, бизни қоғлидиң; Сән өлтүрдүң, һеч рәһим қилмидиң.
закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
44 Сән Өзүңни булут билән қаплиғансәнки, Дуа-тилавәт униңдин һеч өтәлмәс.
закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.
45 Сән бизни хәлиқләр арисида дашқал вә ниҗасәт қилдиң.
Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,
46 (Пе) Барлиқ дүшмәнлиримиз бизгә қарап ағзини йоған ечип [мазақ қилди];
наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,
47 Үстимизгә чүшти алақзадилик вә ора-қапқан, Вәйранчилиқ һәм һалакәт.
страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.
48 Хәлқимниң қизи набут болғини үчүн, Көзүмдин яшлар өстәң болуп ақмақта.
Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.
49 (Айин) Көзүм яшларни үзүлмәй төкүватиду, Улар һеч тохталмайду,
Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,
50 Таки Пәрвәрдигар асманлардин төвәнгә нәзәр селип [һалимизға] қариғичә.
аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —
51 Мениң көзүм Роһумға азап йәткүзмәктә, Шәһиримниң барлиқ қизлириниң Һали түпәйлидин.
моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.
52 (Тсадә) Маңа сәвәпсиз дүшмән болғанлар, Мени қуштәк һәдәп овлап кәлди.
Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,
53 Улар орида җенимни үзмәкчи болуп, Үстүмгә ташни чөриди.
життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.
54 Сулар бешимдин тешип ақти; Мән: «Үзүп ташландим!» — дедим.
Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „ Вже погу́блений я!“
55 (Коф) Һаңниң түвлиридин намиңни чақирип нида қилдим, и Пәрвәрдигар;
Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,
56 Сән авазимни аңлидиң; Қутулдурушқа нидайимға қулиқиңни юпурувалмиғин!
Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!
57 Саңа нида қилған күнидә маңа йеқин кәлдиң, «Қорқма» — дедиң.
Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“
58 (Рәш) И рәб, җенимниң дәвасини өзүң соридиң; Сән маңа һәмҗәмәт болуп һаятимни қутқуздуң.
За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
59 И Пәрвәрдигар, маңа болған уваллиқни көрдүңсән; Мән үчүн һөкүм чиқарғайсән;
Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!
60 Сән уларниң маңа қилған барлиқ өчмәнликлирини, Барлиқ қәстлирини көрдуңсән.
Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,
61 (Шийн) И Пәрвәрдигар, уларниң аһанәтлирини, Мени барлиқ қәстлигәнлирини аңлидиңсән,
Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,
62 Маңа қарши турғанларниң шивирлашлирини, Уларниң күн бойи кәйнимдин кусур-кусур қилишқанлирини аңлидиңсән.
мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.
63 Олтарғанлирида, турғанлирида уларға қариғайсән! Мән уларниң [мәсқирә] нахшиси болдум.
Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!
64 (Тав) Уларниң қоллири қилғанлири бойичә, и Пәрвәрдигар, бешиға җаза яндурғайсән;
Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
65 Уларниң көңүллирини каҗ қилғайсән! Бу сениң уларға чүшидиған ләнитиң болиду!
Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!
66 Ғәзәп билән уларни қоғлиғайсән, Уларни Пәрвәрдигарниң асманлири астидин йоқатқайсән!
Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!

< Йәрәмияниң жиға-зарлири 3 >