Аюп 8
1 Андин Шухалиқ Билдад җававән мундақ деди: —
І заговорив шух'я́нин Білда́д та й сказав:
2 «Сән қачанғичә мошуларни сөзләйсән? Ағзиңдики сөзләр күчлүк шамалдәк қачанғичә чиқиду?
„Аж доки ти бу́деш таке тереве́нити? І доки слова́ твоїх уст будуть вітром бурхли́вим?
3 Тәңри адаләтни бурмилиғучиму? Һәммигә Қадир адиллиқни бурмиламду?
Чи Бог скри́влює суд, і хіба Всемогу́тній викри́влює правду?
4 Сениң балилириң Униң алдида гуна қилған болса, У уларниму итаәтсизлигиниң җазасиға тапшурған, халас.
Якщо твої діти згріши́ли Йому, то Він їх віддав в руку їх беззако́ння!
5 Бирақ әгәр өзүң һазир чин көңлүңдин Тәңрини издисәңла, Һәммигә Қадирға илтиҗа қилсаңла,
Якщо ти зверта́тися будеш до Бога, і бу́деш блага́ти Всемогу́тнього,
6 Әгәр сән сап дил һәм дурус болған болсаң, Шүбһисизки, У сән үчүн ойғиниду, Чоқум сениң һәққанийлиғиңға толған туралғуңни гүлләндүриду.
якщо чистий ти та безневи́нний, — то тепер Він тобі Свою милість пробу́дить, і напо́внить оселю твою справедли́вістю,
7 Сән дәсләптә етиварсиз қаралған болсаңму, Бирақ сән ахирида чоқум техиму гүллинисән.
і хоч твій поча́ток нужде́нний, але́ твій кінець буде ве́льми великий!
8 Шуңа сәндин өтүнәйки, өткәнки дәвирләрдин сорап баққин, Уларниң ата-бовилириниң издинишлиригиму көңүл қойғин
Поспитай в покоління давні́шого, і міцно збагни́ батьків їхніх, —
9 (Чүнки биз болсақ түнүгүнла туғулғанмиз; Күнлиримиз пәқәт бир сайә болғачқа, һеч немини билмәймиз).
бо ми ж учора́шні, й нічо́го не знаєм, бо тінь — наші дні на землі, —
10 Саңа көрсәтмә берип үгәтәләйдиған улар әмәсму? Улар өз көңлидикини саңа сөзлимәмду?
отож вони на́вчать тебе, тобі скажуть, і з серця свойо́го слова́ подаду́ть:
11 Латқа болмиса йекәнләр егиз өсәләмду? Қомушлуқтики от-чөпләр сусиз өсәләмду?
Чи папі́рус росте без болота? Чи росте очере́т без води?
12 Улар йешил пети болуп, техичә орулмиған болсиму, Һәр қандақ от-чөптин тез тозуп кетиду.
Він іще в доспіва́нні своїм, не зривається, але сохне раніш за всіля́ку траву:
13 Тәңрини унтуған кишиләрниң һәммисиниң ақивәтлири мана шундақтур; Ипласларниң үмүти мана шундақ йоққа кетәр.
отакі то доро́ги всіх тих, хто забува́є про Бога! І згине надія безбожного,
14 Чүнки униң таянғини чүрүк бир нәрсә, халас; Униң ишәнгини болса өмчүкниң торидур, халас.
бо його споді́вання — як те павути́ння, і як дім павукі́в — його певність
15 У өз угисиға йөлиниду, бирақ у мәзмут турмайду; У уни чиң тутувалған болсиму, бирақ у бәрдашлиқ берәлмәйду.
На свій дім опира́ється, та не встоїть, тримається міцно за ньо́го, — й не вде́ржиться він.
16 У қуяш астида көклигән болсиму, Униң пиләклири өз беғини қаплиған болсиму,
Він зеленіє на сонці, й галу́зки його випина́ються понад садка́ його, —
17 Униң йилтизлири таш догисиға чирмишип кәткән болсиму, У ташлар арисида орун издигән болсиму,
на купі каміння сплело́ся коріння його, воно між камі́ння вросло́:
18 Лекин [Худа] уни орнидин юливәтсә, Әшу йәр униңдин тенип: «Мән сени көрмигән!» — дәйду.
Якщо вирвуть його з його місця, то зречеться його́: тебе я не бачило!
19 Мана униң йолиниң шатлиғи! Униңдин кейин орниға башқилири тупрақтин үниду.
Така радість дороги його, а з по́роху інші ростуть.
20 Қара, Худа дурус адәмни ташлимайду, Яки яманлиқ қилғучиларниң қолини тутуп уларни йөлимәйду.
Тож невинного Бог не цурається, і не буде тримати за ру́ку злочи́нців,
21 У йәнә сениң ағзиңни күлкә билән, Ләвлириңни шатлиқ авазлири билән толдуриду,
аж напо́внить уста́ твої сміхом, а губи твої — криком радости...
22 Саңа нәпрәтләнгәнләргә шәрмәндилик чаплиниду, Әскиләрниң чедири йоқитилиду».
Твої ненави́сники в сором зодя́гнуться, і намету безбожних не буде!“
