Аюп 5
1 Қени, илтиҗа қилип бақ, саңа җавап қилғучи бармекин? Муқәддәсләрниң қайсисидин панаһ тиләйсән?
Ану клич, — чи є хто, щоб тобі відповів? І до ко́го з святих ти вдаси́ся?
2 Чүнки ахмақниң аччиғи өзини өлтүриду, Қәһри наданниң җениға замин болиду.
Бо гнів побиває безглу́здого, а за́здрощі смерть завдаю́ть нерозумному!
3 Мән өз көзүм билән ахмақниң йилтиз тартқанлиғини көргәнмән; Лекин шу һаман униң маканини «Ләнәткә учрайду!» дәп билдим,
Я бачив безумного, я́к він розсівся, — та зараз оселя його спорохня́віла.
4 Униң балилири аманлиқтин жирақтур; Улар шәһәр дәрвазисида сот қилинғанда бастурулди; Уларға һеч ким һимайичи болмайду.
Від спасі́ння далекі сини його, вони без рятунку поча́влені бу́дуть у брамі!
5 Униң һосулини ачлар йәп түгитиду; Улар һәтта тикән арисида қалғанлириниму елип түгитиду; Қилтақчиму униң мал-мүлүклирини жутувелишқа тәйяр туриду.
Його жни́во голодний поїсть, і з-між те́рну його забере́, — і спра́гнені ось поковта́ють маєток його!
6 Чүнки аваричилик әзәлдин топидин үнүп чиқмайду, Күлпәтму йәрдин өсүп чиққанму әмәс.
Бо нещастя вихо́дить не з по́роху, а горе росте не з землі, —
7 Бирақ учқун жуқуриға учидиғандәк, Инсан күлпәт тартишқа туғулғандур.
бо люди́на народжується на стражда́ння, як іскри, щоб уго́ру летіти.
8 Орнуңда мән болсам, Тәңриғила мураҗиәт қилаттим, Мән ишимни Худайимғила тапшуриветәттим.
А я б удава́вся до Бога, і на Бога б поклав свою справу, —
9 У һесапсиз карамәтләрни, Сан-санақсиз мөҗизиләрни яритиду.
Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа,
10 У йәргә ямғур тәқдим қилиду; У дала үстигә су әвәтип бериду.
бо Він дає дощ на пове́рхню землі, і на поля́ посилає Він воду,
11 У пәс орунда туридиғанларниң мәртивисини үстүн қилиду; Матәм тутқанлар аманлиққа көтирилиду.
щоб поста́вить низьки́х на високе, і зміцни́ти спасі́ння засмучених.
12 У һейлигәрләрниң нийәтлирини бекар қиливетиду, Нәтиҗидә улар ишини пүттүрәлмәйду.
Він розві́ює за́думи хитрих, і не виконують плану їх ру́ки,
13 У мәккарларни өз һейлигәрлигидин қапқанқа алиду; Әгирләрниң нәйрәңлири еқитип кетилиду.
Він мудрих лука́вством їх ло́вить, і рада круті́йська марно́ю стає, —
14 Күндүздә улар қараңғулуққа учрайду; Чүштә түн кечидәк силаштуруп маңиду.
вдень знахо́дять вони темноту́, а в по́лудень ма́цають, мов уночі!
15 Бирақ у мискинләрни мәккарларниң қиличи вә ағзидин қутқузиду, Уларни күчлүкләрниң чаңгилидин қудрәтлик қоли билән қутқузиду.
І Він від меча урято́вує бідного, а з міцно́ї руки — бідаря́,
16 Шуңа, аҗизлар үчүн үмүт туғулиду, Қәбиһлик ағзини юмиду.
і стає́ться надія нужде́нному, і замкнула уста́ свої кривда!
17 Қара, Тәңри ибрәт бәргән адәм бәхитликтур, Шуңа, Һәммигә Қадирниң тәрбийисигә сәл қарима җуму!
Тож блаженна люди́на, яку Бог карта́є, і ти не цурайсь Всемогу́тнього кари:
18 Чүнки У адәмни яриландуриду, андин ярини таңиду; У санҗийду, бирақ Униң қоллири йәнә сақайтиду.
Бо Він рану завда́сть — і перев'я́же, Він ламає — й виго́юють руки Його!
19 У сени алтә қийинчилиқтин қутқузиду; Һәтта йәттә күлпәттә һеч қандақ яманлиқ саңа тәгмәйду.
В шістьох лихах спаса́є тебе, а в сімох не діткне́ тебе зло:
20 Ачарчилиқта У сениң үлүмиңгә, Урушта У саңа урулған қилич зәрбисигә ниҗаткар болиду.
Викупля́є тебе Він від смерти за голоду, а в бою́ — з рук меча.
21 Сән зәһәрлик тилларниң зәрбисидиму башпанаһлиқ ичигә йошурунисән, Вәйранчилиқ кәлгәндә униңдин һеч қорқмайдиған болисән.
Як бич язика́ запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятись руїни, як при́йде вона.
22 Вәйранчилиқ вә қәһәтчилик алдида күлүпла қойисән; Йәр йүзидики һайванлардинму һеч қорқмайсән.
З насилля та з голоду бу́деш сміятись, а земно́ї звіри́ни не бійся.
23 Сән даладики ташлар билән әһдидаш болисән; Явайи һайванларму сән билән енақ өтиду.
Бо з камі́нням на полі є в тебе умова, і звір польови́й прими́рився з тобою.
24 Сән чедириңниң теч-аманлиқта болидиғанлиғини билип йетисән; Мал-мүлкүңни едитлисәң, һәммә немәңниң тәл екәнлигини байқайсән.
І дові́даєшся, що наме́т твій спокійний, і перегля́неш домі́вку свою́, — і не зна́йдеш у ній недоста́тку.
25 Нәслиң көп болидиғанлиғини, Пәрзәнтлириңниң от-чөптәк көп екәнлигини билисән.
І довідаєшся, що числе́нне насіння твоє, а наща́дки твої — як трава на землі!
26 Сән өз вақтидила йетилип жиғилған бир бағ буғдайдәк, Пәқәт вақит-саитиң пишип йетилгәндила йәрлигиңгә кирисән.
І в дозрілому ві́ці до гробу ти зі́йдеш, як збіжжя доспі́ле ввіхо́дить до клуні за ча́су свого!
27 Биз өзимиз буни тәкшүрүп көргәнмиз — улар һәқиқәтән шундақтур. Шуңа өзүң аңлап бил, буларни өзүңгә тәтбиқлап ойлап бақ».
Отож, досліди́ли ми це — й воно так, послухай цього́, — й зрозумій собі все!“
