Аюп 4
1 Теманлиқ Елифаз җававән мундақ деди: —
І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
2 «Бириси сән билән сөзләшмәкчи болса, еғир аламсән? Бирақ ким ағзиға кәлгән гәпни жутуваталайду?
„Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
3 Қара, сән көп адәмләргә тәлим-тәрбийә бәргән адәмсән, Сән җансиз қолларға күч бәргәнсән,
Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
4 Сөзлириң дәлдәңшип аран маңидиғанларни риғбәтләндүргән, Тизлири пүкүлгәнләрни йөлигәнсән.
того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
5 Бирақ һазир нөвәт саңа кәлди, Шуниңлиқ билән һалиңдин кәттиң, Балаю-апәт саңа тегиши билән, Сән алақзадә болуп кәттиң.
А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
6 Ихласмәнлигиң таянчиң болуп кәлмигәнму? Йоллириңдики дуруслуқ үмүтүңниң асаси әмәсмиди?
Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
7 Есиңгә ал, ким бегуна туруп вәйран болуп баққан? Дурусларниң һаяти нәдә үзүлүп қалған?
Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
8 Мән көргинимдәк, гуна билән йәр ағдуруп аваричилик териғанлар, Охшашла һосул алиду.
Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
9 Тәңриниң бир нәпәси биләнла улар гумран болиду, Униң ғәзивиниң партлиши билән улар йоқилип кетиду.
вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
10 Ширниң һөкирәшлири, Һәм әшәддий ширниң авази [бар болсиму], Шир асланлириниң чишлири сундурулиду;
Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
11 Батур шир болса ов тапалмай йоқилишқа йүзлиниду, Чиши ширниң күчүклири чечилип кетиду.
Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
12 — Мана, маңа бир сөз ғайипанә кәлди, Қулиқимға бир шивирлиған аваз кирди,
І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
13 Түн кечидики ғайипанә көрүнүшләрдин чиққан ойларда, Адәмләрни чоңқур уйқа басқанда,
У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
14 Қорқунуч вә титрәкму мени басти, Сүйәк-сүйәклиримни титритивәтти;
спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
15 Көз алдимдин бир роһ өтүп кәтти; Бәдинимдики түклирим һүрпийип кәтти.
і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
16 У роһ орнида мидирлимай турди, бирақ турқини көрәлмидим; Көз алдимда бир гәвдә турупту; Шивирлиған бир аваз аңланди: —
Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
17 «Инсан балиси Тәңридин һәққаний болаламду? Адәм өз Яратқучисидин пак болаламду?
„Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
18 Мана, У Өз қуллириға ишәнмигән, Һәтта пәриштилириниму «Наданлиқ қилған!» дәп әйиплигән йәрдә,
Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
19 Ули топилардин болған инсанлар, Лайдин ясалған өйләрдә турғучилар қандақ болар!? Улар пәрванидинму асанла янҗилиду!
Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
20 Улар таң билән кәч арилиғида кукум-талқан болиду; Улар һеч ким нәзиригә алмиған һалда мәңгүгә йоқилиду.
Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
21 Уларниң чедир таниси жулуп ташланғанғу? Улар һеч даналиққа техи еришмәйла өлүп кетиду!».
Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
