Аюп 21
1 Аюп җававән мундақ деди: —
А Йов відповів та й сказав:
2 «Гәплиримгә қулақ селиңлар, Бу силәрниң маңа бәргән «тәсәллилириңлар»ниң орнида болсун!
„Уважно послухайте сло́во моє, і нехай бу́де мені це розра́дою вашою!
3 Сөз қилишимға йол қойсаңлар; Сөз қилғинимдин кейин, йәнә мазақ қиливериңлар!
Перете́рпіть мені, а я промовля́тиму, — по промові ж моїй насміха́тися будеш.
4 Мениң шикайитим болса, инсанға қаритиливатамду? Роһум қандақму бетақәт болмисун?
Хіба до люди́ни моє нарі́кання? Чи не мав би чого стати нетерпели́вим мій дух?
5 Маңа убдан қараңларчу? Силәр чоқум һәйран қалисиләр, Қолуңлар билән ағзиңларни етивалисиләр.
Оберні́ться до мене — й жахні́ться, та руку на уста свої покладіть.
6 Мән бу ишлар үстидә ойлансамла, вәһимигә чөмимән, Пүтүн әтлиримни титрәк басиду.
І якщо я згадаю про це, то жаха́юсь, і морозом пройма́ється тіло моє.
7 Немишкә яманлар яшивериду, Узун өмүр көриду, Һәтта зор күч-һоқуқлуқ болиду?
Чого несправедливі живуть, доживають до ві́ку, й багатством зміцня́ються?
8 Уларниң нәсли өз алдида, Пәрзәнтлири көз алдида мәзмут өсиду,
Насіння їх міцно стоїть перед ними, при них, а їхні наща́дки — на їхніх оча́х.
9 Уларниң өйлири вәһимидин аман туриду, Тәңриниң тайиғи уларниң үстигә тәгмәйду.
Доми їхні — то спо́кій від страху, і над ними нема бича Божого.
10 Уларниң калилири җүпләнсә уруқлимай қалмайду, Иники мозайлайду, Мозийиниму ташлимайду.
Спинається бик його, і не даре́мно, — зачинає корова його, й не скидає.
11 [Рәзилләр] кичик балилирини қой падисидәк талаға чиқиривериду, Уларниң пәрзәнтлири тақлап-сәкрәп уссул ойнап жүриду.
Вони випускають своїх молодя́т, як отару, а їх діти вибри́кують.
12 Улар дап һәм чилтарға тәңкәш қилиду, Улар нәйниң авазидин шатлиниду.
Вони голос здіймають при бубні та цитрі, і веселяться при звуку сопілки.
13 Улар күнлирини аватчилиқ ичидә өткүзиду, Андин көзни жумуп ачқучила тәһтисараға чүшүп кетиду. (Sheol h7585)
Провадять в добрі свої дні, і сходять в споко́ї в шео́л. (Sheol h7585)
14 Һәм улар Тәңригә: «Биздин нери бол, Бизниң йоллириң билән тонушқимиз йоқтур!» — дәйду,
А до Бога говорять вони: „Уступи́ся від нас, — ми ж дорі́г Твоїх знати не хочем!
15 — «Һәммигә Қадирниң хизмитидә болушниң әрзигидәк нәри барду? Униңға дуа қилсақ бизгә немә пайда болсун?!».
Що таке Всемогу́тній, що бу́дем служити Йому? І що́ скориста́єм, як будем благати Його?“
16 Қараңлар, уларниң бәхити өз қолида әмәсму? Бирақ яманларниң нәсиһити мәндин нери болсун!
Та не в їхній руці добро їхнє, — дале́ка від мене порада безбожних...
17 Яманларниң чириғи қанчә қетим өчиду? Уларни өзлиригә лайиқ күлпәт басамду? [Худа] ғәзивидин уларға дәрдләрни бөлүп берәмду?
Як часто світи́льник безбожним згасає, і прихо́дить на них їх нещастя? — Він приділює в гніві Своїм на них па́стки!
18 Улар шамал алдидики еңизға охшаш, Қара қуюн учуруп кетидиған пахалға охшашла йоқамду?
Вони будуть, немов та солома на вітрі, і немов та полова, що буря схопи́ла її!
19 Тәңри униң қәбиһлигини балилириға чүшүрүшкә қалдурамду? [Худа] бу җазани униң өзигә бәрсун, униң өзи буни тетисун!
„Бог ховає синам його кривду Свою“— та нехай надолу́жить самому йому, і він зна́тиме!
20 Өзиниң һалакитини өз көзи билән көрсун; Өзи Һәммигә Қадирниң қәһрини тетисун!
Нехай його очі побачать нещастя його́, й бодай сам він пив гнів Всемогу́тнього!
21 Чүнки униң бекитилгән жил-айлири түгигәндин кейин, У қандақму йәнә өз өйдикилиридин һозур-һалавәт алалисун?
Яке бо стара́ння його про роди́ну по ньому, як для нього число його місяців вже перелічене?
22 Тәңри каттиларниң үстидинму һөкүм қилғандин кейин, Униңға билим үгитәләйдиған адәм бармидур?!
Чи буде хто Бога навчати знання́, Його, що й небесних суди́тиме?
23 Бириси сақ-саламәт, пүтүнләй ғәм-әндишсиз, азатиликтә жиллири тошқанда өлиду;
Оцей в повній силі своїй помирає, — увесь він спокі́йний та ми́рний,
24 Беқинлири сүт билән семиз болиду, Устиханлириниң илиги хелә нәм туриду.
діжки́ його повні були молока, а мі́зок косте́й його свіжий.
25 Йәнә бириси болса аччиқ арманда түгәп кетиду; У һеч қандақ раһәт-парағәт көрмигән.
А цей помирає з душею огі́рченою, і доброго не спожива́в він,
26 Улар билән биллә топа-чаңда тәң ятиду, Қурутлар уларға чаплишиду.
та по́рохом будуть лежати обо́є вони, і черва́ їх покриє.
27 — Мана, силәрниң немини ойлаватқанлиғиңларни, Мени қарилаш нийәтлириңларни билимән.
Тож я знаю думки́ ваші й за́думи, що хочете кри́вдити ними мене.
28 Чүнки силәр мәндин: «Есилзадиниң өйи нәгә кәткән? Рәзилләрниң турған чедирлири нәдидур?» дәп сораватисиләр.
Бож питаєте ви: Де́ князів дім, і де наме́т пробува́ння безбожних?
29 Силәр йолучилардин шуни соримидиңларму? Уларниң шу баянлириға көңүл қоймидиңларму?
Тож спитайтеся тих, що дорогою йдуть, а їхніх озна́к не зата́юйте:
30 [Демәк], «Яман адәм палакәт күнидин сақлинип қалиду, Улар ғәзәп күнидин қутулуп қалиду!» — [дәйду].
що буває врято́ваний злий в день загибелі, на день гніву відво́диться в за́хист!
31 Ким [рәзилниң] тутқан йолини йүз туранә әйипләйду? Ким униңға өз қилмиши үчүн тегишлик җазасини йегүзиду?
Хто йому́ розповість у лице про дорогу його́? А коли наробив, хто йому́ надолу́жить?
32 Әксичә, у һәйвәт билән йәрлигигә көтирип меңилиду, Униң қәбри күзәт астида туриду.
І на кладо́вище буде прова́джений він, і про могилу подбають.
33 Җилғиниң чалмилири униңға татлиқ билиниду; Униң алдидиму сансиз адәмләр кәткәндәк, Униң кәйнидинму барлиқ адәмләр әгишип бариду.
Ски́би долини солодкі йому́, і тя́гнеться кожна люди́на за ним, а тим, хто попе́реду нього, — немає числа.
34 Силәр немишкә маңа қуруқ гәп билән тәсәлли бәрмәкчи? Силәрниң җаваплириңларда пәқәт сахтилиқла тепилиду!
І я́к ви мене потішаєте ма́рністю, коли з ваших ві́дповідей зостається сама тільки фальш?“
