Аюп 20
1 Андин Нааматлиқ Зофар җававән мундақ деди: —
І відповів нааматянин Цофа́р та й сказав:
2 «Мени беарам қилған хияллар җавап беришкә үндәватиду, Чүнки қәлбим беарамлиқта өртәнмәктә.
„Тому́ то думки́ мої відповідати мене наверта́ють, і тому́ то в мені цей мій по́спіх!
3 Мән маңа һақарәт кәлтүрүп, мени әйипләйдиған сөзләрни аңлидим, Шуңа мениң роһ-зеһним мени җавап беришкә қистиди.
Соромли́ву нага́ну собі я почув, та дух з мого розуму відповідає мені.
4 Сән шуни билмәмсәнки, Йәр йүзидә Адәм атимиз апиридә болғандин бери,
Чи знаєш ти те, що від вічности, відколи́ люди́на на землі була поста́влена, —
5 Рәзилләрниң ғалипә тәнтәниси қисқидур, Ипласларниң хошаллиғи бирдәмликтур.
то спів несправедливих короткий, а радість безбожного — тільки на хвилю?
6 Ундақ кишиниң шан-шәриви асманға йәткән болсиму, Беши булутларға тақашсиму,
Якщо піднесе́ться вели́чність його аж до неба, а його голова аж до хмари дося́гне,
7 Йәнила өзиниң поқидәк йоқап кетиду; Уни көргәнләр: «У нәдидур?» дәйду.
проте́ він загине навіки, немов його гній, хто бачив його, запитає: де він?
8 У чүштәк учуп кетиду, Қайта тапқили болмайду; Кечидики ғайипанә аламәттәк у һайдиветилиду.
Немов сон улетить — і не зна́йдуть його, мов виді́ння нічне́, він споло́шений буде:
9 Уни көргән көз иккинчи уни көрмәйду, Униң турған җайи уни қайта учратмайду.
його бачило око, та бачити більше не бу́де, і вже не побачить його його місце...
10 Униң оғуллири мискинләргә шәпқәт қилишқа мәҗбурлиниду; Шуниңдәк у һәтта өз қоли билән байлиқлирини қайтуруп бериду.
Сини його запобіга́тимуть ла́ски в нужде́нних, а ру́ки його позверта́ють маєток його.
11 Униң устиханлири яшлиқ мағдуриға толған болсиму, Бирақ [униң мағдури] униң билән биллә топа-чаңда йетип қалиду.
Повні кості його молоде́чости, — та до по́роху з ним вона ляже!
12 Гәрчә рәзиллик униң ағзида татлиқ тетиған болсиму, У уни тил астиға йошурған болсиму,
Якщо в у́стах його зло солодке, — його він таї́ть під своїм язиком,
13 У уни жутқуси кәлмәй меһрини үзәлмисиму, У уни ағзида қалдурсиму,
над ним милосе́рдиться та не пускає його, і тримає його в своїх устах, —
14 Бирақ униң қарнидики тамиғи өзгирип, Кобра иланниң зәһәригә айлиниду.
то цей хліб в його ну́трощах змі́ниться, — стане він жо́вчю змії́ною в нутрі його́!
15 У байлиқларни жутуветиду, бирақ уларни яндуриду; Худа уларни ашқазинидин чиқириветиду.
Він маєток чужо́го ковтав, але́ його ви́блює: Бог виганяє його із утро́би його.
16 У кобра иланниң зәһәрини шорайду, Чар иланниң нәштири уни өлтүриду.
Отру́ту зміїну він сса́тиме, гадю́чий язик його вб'є!
17 У қайтидин ериқ-өстәңләргә һәвәс билән қаралмайду, Бал вә сериқ май билән ақидиған дәриялардин һозурлиналмайду.
Він річко́вих джере́л не побачить, струмків меду та молока.
18 У еришкәнни жуталмай қайтуриду, Тиҗарәт қилған пайдисидин у һеч һозурлиналмайду.
Позверта́є він працю чужу, і її не ковтне́, як і маєток, набутий з виміни своєї, жувати не буде.
19 Чүнки у мискинләрни езип, уларни ташливәткән; У өзи салмиған өйни егиливалған.
Бо він переслідував, кидав убогих, він дім грабував, хоч не ставив його!
20 У ачкөзлүктин әсла зерикмәйду, У арзулиған нәрсилиридин һеч қайсисини сақлап қалалмайду.
Бо споко́ю не знав він у нутрі своїм, і свого наймилішого не збереже.
21 Униңға жутувалғидәк һеч нәрсә қалмайду, Шуңа униң баяшатлиғи мәңгүлүк болмайду.
Немає останку з обжи́рства його, тому нетрива́ле добро його все:
22 Униң тоққузи тәл болғанда, туюқсиз қисилчилиққа учрайду; Һәр бир езилгүчиниң қоли униңға қарши чиқиду.
за по́вні достатку його буде тісно йому́, рука кожного скри́вдженого при́йде на нього!
23 У қосиғини тойғузиватқинида, Худа дәһшәтлик ғәзивини униңға чүшүриду; У ғизалиниватқанда [ғәзивини] униң үстигә яғдуриду.
Хай напо́внена буде утро́ба його, та пошле Він на нього жар гніву Свого, і бу́де дощи́ти на нього неду́гами його.
24 У төмүр қуралдин қечип қутулсиму, Бирақ мис оқя уни санҗийду.
Він бу́де втікати від зброї залізної, — та прони́же його мідний лук.
25 Тәккән оқ кәйнидин тартип чиқиривелгинидә, Ялтирақ оқ учи өттин чиқиривелгинидә, Вәһимиләр уни басиду.
Він стане меча́ витягати, і вийде він із тіла, та держа́к його вийде із жо́вчі його, і пере́страх на нього впаде́!
26 Зулмәт қараңғулуқ униң байлиқлирини жутуветишкә тәйяр туриду, Инсан пүвлимигән от уни жутувалиду, Униң чедирида қелип қалғанлириниму жутуветиду.
При ска́рбах його всі нещастя захо́вані, його буде же́рти огонь не роздму́хуваний, позостале в наметі його буде знищене.
27 Асманлар униң қәбиһлигини ашкарилайду; Йәр-зиминму униңға қарши қозғилиду.
Небо відкриє його беззаконня, а земля проти нього повстане, —
28 Униң мал-дунияси елип кетилиду, [Худаниң] ғәзәплик күнидә кәлкүн улғийип өй-бисатини ғулитиду.
урожай його дому втече, розпливеться в день гніву Його.
29 Худаниң рәзил адәмгә бәлгүлигән несивиси мана шундақтур, Бу Худа униңға бекиткән мирастур».
Оце доля від Бога люди́ні безбожній, і спа́дщина, обі́цяна Богом для неї!“
