Аюп 17
1 Мениң роһум сунуқ, Күнлирим түгәй дәйду, Гөрләр мени күтмәктә.
Мій дух залама́всь, мої дні погаса́ють, — зоста́лись мені самі гроби!
2 Әтрапимда алдамчи мазақ қилғучилар бар әмәсму? Көзүмниң уларниң ечитқулуғиға тикилип туруштин башқа амали йоқтур.
Дійсно, насмі́шки зо мною, й моє око в розгі́рченні їхнім ночує.
3 Аһ, җеним үчүн Өзүң халиған капаләтни елип Өзүңниң алдида маңа борун болғайсән; Сәндин башқа ким мени қоллап борун болсун?
Поклади, дай заста́ву за мене Ти Сам, — хто ж то той, що умову зо мною заб'є по рука́х?
4 Чүнки Сән [достлиримниң] көңлини йоруқлуқтин қалдурғансән; Шуңа Сән уларни ғәлибидинму мәһрум қилисән!
Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звели́чуєш їх.
5 Ғәниймәт алай дәп достлириға пәшва атқан кишиниң болса, Һәтта балилириниң көзлириму кор болиду.
Він призна́чує ближніх на по́діл, а очі синів його те́мніють,
6 У мени әл-жутларниң алдида сөз-чөчәккә қойди; Мән кишиләр йүзүмгә түкүридиған адәм болуп қалдим.
Він поставив мене за прислі́в'я в наро́дів, і став я таким, на якого плюють.
7 Дәрд-әләмдин көзүм торлишип кәтти, Барлиқ әзалирим көләңгидәк болуп қалди.
З безтала́ння поте́мніло око моє, а всі члени мої — як та тінь...
8 Бу ишларни көрүп дуруслар һәйрануһәс болиду; Бигуналар ипласларға қарши турушқа қозғилиду.
Праведники остовпі́ють на це, і невинний встає на безбожного.
9 Бирақ һәққаний адәм өз йолида чиң туриду, Қоли пак жүридиған адәмниң күчи тохтавсиз улғийиду.
І праведний буде держа́тись дороги своєї, а хто чистору́кий — побі́льшиться в силі.
10 Әнди қени, һәммиңлар, йәнә келиңлар; Араңлардин бирму дана адәм тапалмаймән.
Але всі ви пове́рнетеся, — і прихо́дьте, та я не зиахо́джу між вами розумного.
11 Күнлирим ахирлишай дәп қапту, Муддиалирим, көңлүмдики интизарлар үзүлди.
Мої дні проминули, порвалися ду́ми мої, мого серця маєток, —
12 Бу адәмләр кечини күндүзгә айландурмақчи; Улар қараңғулуққа қарап: «Нур йеқинлишиватиду» дейишиватиду.
вони мені ніч оберта́ють на день, набли́жують світло при те́мряві!
Якщо сподіва́юсь, то тільки шео́лу, як дому свого, в темноті постелю́ своє ло́же. (Sheol h7585)
14 «Чирип кетишни: «Сән мениң атам!», Қурутларни: «Апа! Ача!» дәп чақиримән!
До гро́бу я кличу: „О батьку ти мій!“До черви́: „Моя мамо та се́стро моя!“
15 Ундақта үмүтүм нәдә? Шундақ, үмүтүмни ким көрәлисун?
Де ж тоді та наді́я моя? А надія моя, — хто побачить її?
