< Йәрәмия 51 >

1 Пәрвәрдигар мундақ дәйду: — Мана, Мән Бабилни соқидиған һәм «Ләб-камай»да туруватқанларни соқидиған битчит қилғучи шамални қозғап чиқиримән;
Так говорить Господь: Ось Я бурю збуджу́ на ото́й Вавилон та на ме́шканців „серця повста́нців на Мене“.
2 Мән Бабилға ят адәмләрни әвәтимән; улар уни соруветиду, зиминини йәр билән йәксан қиливетиду; униң бешиға күлпәт чүшкән күнидә улар униңға тәрәп-тәрәптин қаршилишишқа келиду.
І на Вавилон Я пошлю віяча́, і розвіють його, і ви́порожнять його край, бо ото́чать його у день зла.
3 Униң оқячилириға кирични тартқидәк, орнидин турғучиларға дубулға-савут кийгидәк пурсәт бәрмәңлар; униң жигитлириниң һеч қайсисини аяп қоймаңлар; униң пүткүл қошунини битчит қилиңлар.
Нехай лука свого напина́є стрілець проти того, хто й собі напина́є, проти того, хто своїм па́нцерем чва́ниться! І не змилуйтеся над його юнака́ми, закля́ттям учиніть усе ві́йсько його!
4 Калдийләрниң зиминида санҗилғанлар, кочилирида қиличланғанлар жиқилсун!
І попа́дають вбиті в халдейському кра́ї, і попроби́вані на його вулицях.
5 Чүнки Исраил яки Йәһудаму өз Худаси тәрипидин, йәни самави қошунларниң Сәрдари болған Пәрвәрдигар тәрипидин ташливетилгән әмәс; чүнки [Бабилниң] зимини Исраилдики Муқәддәс Болғучи алдида садир қилған гуна билән толғандур.
Бо Ізраїль та Юда — не вдіве́ць він по Бозі своєму, по Господу Саваоту, та напо́внився край їхній гріхом проти Святого Ізраїлевого.
6 [Барлиқ әлләр], Бабил ичидин қечиңлар, өз җениңларни елип бәдәр қечиңлар! Униң қәбиһлигигә четилип қелип һалак болмаңлар; чүнки бу Пәрвәрдигарниң қисас алидиған вақтидур; У қилмишини өз бешиға қайтуриду.
Утікайте з-серед Вавилону, і кожен урято́вуйте душу свою! За провину його не погиньте, бо це Господе́ві час по́мсти, — Він дасть відповідну заплату йому!
7 Бабил Пәрвәрдигарниң қолидики пүткүл җаһанни мәс қилғучи алтун қәдәһ болған; әлләр униң шарибидин ичкән; әлләр шуниң билән сараң болуп кәткән.
Вавилон у Господній руці — золотая це чаша, що всю землю напо́ювала: наро́ди впивались вином тим його, тому́ пошаліли наро́ди!
8 Бабил туюқсиз жиқилип битчит болиду; униңға аһ-зар көтириңлар! Униң азаплири үчүн тутия елиңлар; у бәлким сақайтилармекин?
Несподівано впав Вавилон і зруйнований він! Візьміте бальза́му для бо́лю його, — може буде загоєний він!
9 — «Биз Бабилни сақайтмақчидуқ, лекин у сақаймиди; униңдин ваз кечип һәммимиз өз жутимизға қайтайли; чүнки униң үстигә чиқирилидиған һөкүм җазаси асманға тақишип, көккә йетиду».
Вавилон лікували, та він не був ви́лікуваний, — поки́ньте його, і пі́демо кожен до кра́ю свого, бо при́суд його досягнув до небес, і дійшов аж до хмар!
10 — «Пәрвәрдигар һәққанийлиғимизни барлиққа кәлтүргәндур; келәйли, Зионда Пәрвәрдигар Худайимизниң қилған ишини җакалайли!»
Вивів Господь справедливості наші, — прийдіть, і розповімо́ на Сіоні про чин оцей Господа, нашого Бога!
11 — Оқларни учлаңлар! Қалқанларни тутуңлар! Пәрвәрдигар Медианиң падишалириниң роһини урғутти; чүнки Униң нийити Бабилға қаршидур, уни бәрбат қилиш үчүндур; бу Пәрвәрдигарниң қисасидур, йәни Униң ибадәтханиси үчүн алған қисасидур.
Ви́гостріть стрі́ли, візьміте щити́! Збудив Господь духа мідійських царів, бо на Вавилон Його за́дум, — понищити його, бо це по́мста Господня, по́мста за храма Його!
12 Бабилниң сепиллириға қаритип җәң туғини көтириңлар; күзәтни техиму чиңрақ қилиңлар, күзәтчиләрни [Бабилни чөридитип] сәптә турғузуңлар; бөктүрмә қоюңлар; чүнки Пәрвәрдигар Бабилдикиләрниң җазаси тоғрилиқ немиләрни дегән болса, У шуни көңлидә пәмләп, уни ада қилиду.
Проти мурів Вавилону підіймі́те прапора, сторо́жу зміцніть, сторожі́в порозставляйте, і ча́ти поставте, бо Господь і заду́мав, і зробив, що Він говорив був на ме́шканців Вавилону.
13 — И әлвәк сулар үстидә турғучи, байлиқлири нурғун болғучи, әҗилиң йетип кәлди, җениң өлчинип үзүлүш вақти тошти.
О ти, що живеш над великими во́дами, що маєш скарбів багате́нно, — кінець твій прийшов, міра твоєї захла́нности!
14 Самави қошунларниң Сәрдари болған Пәрвәрдигар Өзи билән қәсәм қилип: «Топ-топ чекәткиләрдәк Мән сени адәмләр билән толдуримән; улар сениң үстүңдин ғәлибә тәнтәнилирини көтириду» деди.
Господь Саваот присягав був душею Своєю: наповню людьми́ тебе, мов сарано́ю, і на тебе вони крик військо́вий піді́ймуть!
15 — У болса йәр-зиминни күч-қудрити билән ясап, Аләмни даналиғи билән бәрпа қилип, Асманларни әқил-парасити билән яйғучидур;
Своєю Він силою землю вчинив, Своєю премудрістю міцно поставив вселе́нну, і небо розтя́г Своїм розумом.
16 У авазини қоювәтсә, асманларда сулар шавқунлайду; У йәр чәтлиридин булут-туманларни өрлитиду; У ямғурларға чақмақларни һәмраһ қилип бекитиду, Шамални Өз ғәзнилиридин чиқириду.
Як голос Його забрини́ть, у небеса́х шумлять во́ди, а коли підійма́є Він хмари із кра́ю землі, коли із дощем чинить бли́скавки та випрова́джує вітер зо схо́вищ Своїх,
17 Бу [бутпәрәсләрниң] һәр бири әқилсиз, билимдин мәһрумлардур; Һәр бир зәргәр өзи ойған бут тәрипидин шәрмәндигә қалиду; Чүнки униң қуйма һәйкили ялғанчилиқ, Уларда һеч тиниқ йоқтур.
тоді кожна люди́на в знанні́ тумані́є, усяк золота́р посоро́млений через бовва́на, бо ві́длив його — це неправда, і немає в них духа!
18 Улар бимәниләрдур, мазақ объектидур; Уларниң үстигә җазалиниш вақти кәлгәндә, улар йоқитилиду.
Марно́та вони, вони праця на сміх, — в час наві́щення їх вони згинуть!
19 Яқупниң несивиси Болғучи булардәк әмәстур; Чүнки һәммини ясиғучи Шудур; Исраил болса Униң Өз мираси болған қәбилисидур; Самави қошунларниң Сәрдари болған Пәрвәрдигар Униң намидур.
Не така, як оці, частка Яковова, бо все це́ Він створи́в, і Ізраїль — племе́но спа́дщини Його, Господь Саваот Йому Йме́ння!
20 Сән [Исраил] Мениң гөрзәм, Мениң җәң қуралимдурсән; Сениң билән Мән әлләрни битчит қилимән, Сениң билән падишалиқларни тар мар қилимән;
Ти Мій мо́лот, знаря́ддя військо́ве, — тобою поб'ю́ Я наро́ди, і тобою Я ви́гублю ца́рства!
21 Сениң билән һәм ат һәм ат мингүчини битчит қилимән; Сениң билән һәм җәң һарвуси һәм һайдиғучисини битчит қилимән;
І тобою поб'ю́ Я коня́ й верхівця́, і тобою поб'ю́ колесни́цю й її візника́!
22 Сениң билән һәм әр һәм аялни битчит қилимән; Сениң билән һәм қери һәм яшларни битчит қилимән; Сениң билән һәм жигит һәм қизни битчит қилимән;
І тобою поб'ю́ чоловіка та жінку, старо́го та хло́пця тобою поб'ю́, і тобою поб'ю́ юнака́ та дівчи́ну!
23 Сениң билән һәм падичи һәм қой падисини битчит қилимән; Сениң билән һәм дехан һәм боюнтуруққа қетилған калилирини битчит қилимән; Сениң билән һәм валийлар һәм һөкүмранларни битчит қилимән.
І тобою поб'ю́ пастуха́ й його ста́до, і тобою поб'ю́ селяни́на та за́пряг його, і тобою поб'ю́ Я намі́сників та їхніх засту́пників!
24 — Мән көз алдиңларда Бабилниң һәм барлиқ калдийләрниң Зионда қилған барлиқ рәзиллигини өз бешиға чүшүрүп яндуримән, — дәйду Пәрвәрдигар.
І Я відплачу́ Вавилонові і всім мешка́нцям халде́їв усе їхнє зло, що зробили в Сіоні на ваших оча́х, промовляє Госпо́дь!
25 — Мана, Мән сән [Бабилға] қаршимән, и пүткүл йәр йүзини һалак қилғучи тағ; Мән қолумни үстүңгә созуп, Сени тик ярлардин ғулитип, Домилитип чүшүрүп, сени көйүп түгигән бир янар тағ қилимән, — дәйду Пәрвәрдигар.
Оце Я на тебе, о го́ро ти згу́бна, — говорить Госпо́дь, — що всю зе́млю ти гу́биш! І руку Свою простягну́ над тобою, і зо скель тебе скину, і зроблю́ горою горючою!
26 Шуниң билән улар сәндин бүрҗәк чиқириш үчүнму таш тапалмайду, Яки һул үчүнму һечйәрдин таш тапалмайду; Чүнки сән мәңгүгә бир вәйранә болисән, — дәйду Пәрвәрдигар.
І не братимуть з тебе нарі́жного ка́меня, ані ка́меня на підва́лини, бо спусто́шенням вічним ти станеш, говорить Госпо́дь.
27 — Зиминда җәң туғини көтириңлар, Әлләр арисида канай челиңлар; Бабилға җәң қилишқа әлләрни тәйярлаңлар; Арарат, минни вә Ашкиназ падишалиқлирини чақирип жиғиңлар; Униңға һуҗум қилғучи қошунларға бир сәрдар бекитиңлар; Атларни топ-топ чекәткә лечинкилиридәк зиминға түркүмләп чиқириңлар;
Підіймі́те прапор на землі, засурмі́ть у сурму́ між наро́дами, приготу́йте наро́ди на бій проти ньо́го, покличте на нього ца́рства Арарату, Мінні та Ашкеназу, призначте гетьма́на над ними, ко́ней спровадьте, немов ту шорстку́ сарану́!
28 Униңға җәң қилишқа әлләрни тәйярлаңлар, — Медиалиқларниң падишалири, валийлири вә барлиқ һөкүмдарлирини, шундақла у һөкүм сүргән зиминларниң барлиқ адәмлирини тәйярлаңлар!
Приготу́йте на бій проти нього наро́ди, царів Мідії, намі́сників її та всіх її засту́пників, та ввесь край панува́ння її!
29 Шуниң билән йәр йүзи тәвринип азаплиниду; чүнки Пәрвәрдигарниң Бабилға қарши бағлиған нийәтлири, йәни Бабилниң зиминини һеч адәм турмайдиған чөл-баяван қиливетиш нийити әмәлгә ашмай қалмайду.
І затрясла́ся земля, і ко́рчитись стала від бо́лю, бо здійсни́лися за́думи Господа на Вавило́н, щоб край вавилонський вчинити жахли́вим спусто́шенням та без мешка́нця.
30 Бабилдики палванлар уруштин қол үзиду; Улар қорғанлирида амалсиз олтириду; Уларниң дәрмани қалмайду, Улар аяллардәк болуп қалиду; Униң туралғулириға от қоюлиду; Дәрваза саласунлири сундурулиду.
Силачі́ вавилонські воювати перестали, — у тверди́нях осілись, загинула вся їхня сила, зробились, неначе жінки́, осе́лі його попідпа́лювані, його за́суви зла́мані.
31 Жүгүрүп келиватқан бир чапармән йәнә бир чапармәнгә, бир хәвәрчи йәнә бир хәвәрчигә Бабил падишасиниң алдидила учришип қелип униңға: — «Силиниң пүткүл шәһәрлири у чәттин бу чәткичә ишғал қилинди;
Бігу́н бігуно́ві назу́стріч біжить, а по́сол назу́стріч посло́ві, щоб звісти́ти царю вавилонському, що з кінця́ до кінця́ взяте місто його,
32 Дәрия кечиклири егиливелинди, Қомушлуқлар отта көйдүрүлди, Палванлири дәккә-дүккигә чүшүшти!» — дәп җакалишиду.
і бро́ди захо́плені, і форте́ці огнем попали́ли, вояки перестра́шені.
33 Чүнки самави қошунларниң Сәрдари болған Пәрвәрдигар — Исраилниң Худаси мундақ дәйду: — Бабилниң қизи тәкшилинип чиңдилидиған вақти болған хамандәк бесилиду; Бирдәмдила, униң һосули орулидиған вақти йетип болиду!
Бо так промовляє Госпо́дь Саваот, Бог Ізраїлів: Дочка́ вавилонська — мов тік в час топта́ння його: іще трохи — й настане для неї час жнив!
34 Зионда турғучи қиз: — «Бабил падишаси Небоқаднәсар мени жутуп, Мени ғаҗилап әзгән; У ичимни бошитилған қачидәк қилип қойған; У әҗдиһадәк мени жутуп, Өзини назу-немәтлирим билән тойғузған, Мени қуруқдап пак-пакиз қиливәткән. Маңа, мениң тенимгә қилған зораванлиғи Бабилниң бешиға чүшүрүлсун» — дәйду, Вә Йерусалим: «Мениң қанлирим Калдийәдә турғучиларниң бешиға төкүлсун» — дәйду.
Поже́р мене й стер мене Навуходоно́сор, цар вавилонський, поставив мене, як той по́суд поро́жній, ковтну́в він мене́, немов змій, моїми розко́шами спо́внив свого живота, ви́пхнув мене...
Насилля моє й моє тіло — на Вавило́н, говорить мешка́нка Сіону, кров же моя — на мешка́нців халдеїв, говорить Єрусали́м!
36 Шуңа Пәрвәрдигар мундақ дәйду: — Мана, Мән сениң дәвайиңни сораймән, Сән үчүн қисас алимән; Мән униң деңизини қурутимән, булиқини қағҗиритимән.
Тому так промовляє Господь: Оце Я змага́юсь за справу твою, і помщу́ твою по́мсту, і ви́сушу море його, і джерело́ його ви́сушу.
37 Бабил болса дога-дога харабиләр, Чилбөриләрниң туралғуси болиду; Зимини адәмни дәһшәт басидиған һәм дайим уш-уш қилинидиған объект болиду, Һеч адәм шу йәрдә турмайду.
І стане руїною цей Вавило́н, мешка́нням шака́лів, страхі́ттям та по́сміхом, — і в ньому мешка́нця не буде!
38 Уларниң һәммиси яш ширлардәк һувлишиду, Асланлардәк бир-биригә хирис қилишиду;
Заревуть вони ра́зом, немов левчуки́, загарча́ть, немов ті левеня́та.
39 Уларниң кәйпияти қизип кәткәндә, Мән уларға бир зияпәт тәйярлап қойимәнки, уларни мәс қиливетимән; шуниң билән улар яйрап-яшнап кетиду, — андин мәңгүгә уйқиға ғәриқ болуп, қайтидин һеч ойғанмайду, — дәйду Пәрвәрдигар.
Як вони порозпа́люються, то зроблю́ їм бенке́та та їх упою́, щоб раділи й заснули сном вічним, — і вже не пробу́дяться, каже Господь!
40 Боғузлашқа йетилигән қозилардәк вә биллә йетиләнгән қочқарлар һәм текиләрдәк Мән уларни боғузлашқа чүшүримән.
Поспускаю Я їх, мов овець до зарі́зу, немов барані́в із козла́ми.
41 Шешақниң ишғал қилинғанлиғиға қара! Пүткүл йәр йүзиниң пәхриниң тутулғанлиғиға қара! Бабилниң әлләр арисида адәмни дәһшәт басидиған объекти болғанлиғиға қара!
Як здобутий Шеша́х, і як схо́плена слава всієї землі! Яким ось зробивсь Вавило́н посе́ред наро́дів!
42 Деңиз Бабил үстидин өрләп кәтти; У нурғунлиған долқунлар билән ғәриқ болди.
На Вавилон вийшло море, і вкрився він бе́зліччю хвиль тих його.
43 Униң шәһәрлири адәмни дәһшәт басидиған объект, Қағҗирақ йәр, бир чөл, һеч ким турмайдиған зимин болди; Һеч қандақ инсан балиси қайтидин шу йәрләрдин өтмәйду.
Міста його стануть спусто́шенням, краєм пустині та сте́пу, тим краєм, що в ньому сидіти не буде ніяка люди́на, і не буде ходи́ти по ньому син лю́дський!
44 Мән Бабилда Бәлни җазалаймән; Мән униң ағзидин жутувалғинини яндуривалимән; Әлләр қайтидин униңға қарап еқип келишмәйду; Бәрһәқ, Бабилниң сепили ғулап кетиду.
І Я навіщу́ Бела в Вавило́ні, і ви́тягну з уст його те, що він був ковтну́в, і вже наро́ди до нього не будуть пливсти́, немов ріки, і мур вавило́нський впаде́!
45 Униң оттурисидин чиқиңлар, и хәлқим! Һәр бириңлар Пәрвәрдигарниң қаттиқ ғәзивидин өз җениңларни елип бәдәр қечиңлар!
Мій наро́де, виходьте із нього й рятуйте від лютости гніву Господнього душу свою!
46 Силәр зиминда аңлиниватқан питнә-иғвадин жүригиңларни су қилмаңлар вә қорқмаңлар; Бу жил бир питнә-иғва, келәр жили йәнә бир питнә-иғва чиқиду; Зиминда зулум-зораванлиқ партлайду, һөкүмдарлар һөкүмдарларға қарши чиқиду.
І щоб серце ваше не сла́бло, а ви не зляка́лися вістки, почу́тої в кра́ї, бо при́йде цього ро́ку ця звістка, а потім того ро́ку та звістка, і буде наси́лля в краю́, і повстане пану́ючий проти пану́ючого.
47 Шуңа мана, шу күнләр келидуки, Мән Бабилдики ойма мәбудларни җазалаймән; Шуниң билән униң пүткүл зимини хиҗаләткә қалдурулиду, Униңда өлтүрүлгәнләр униң ичидә жиқилиду;
Тому то ось дні настаю́ть, і навіщу́ Я божкі́в Вавилону, і ввесь його край посоро́млений буде, і всі його вбиті попа́дають в ньо́му!
48 Шуниң билән асман вә зимин вә уларда бар болғанлар Бабил үстидин шатлиқтин яңрайду; Чүнки шималдин һалак қилғучилар униңға җәң қилишқа келиду — дәйду Пәрвәрдигар.
І над Вавилоном співа́тимуть небо й земля, і все, що є в них, бо на нього прихо́дять спусто́шники з пі́вночі, каже Госпо́дь.
49 Бабил түпәйлидин пүткүл йәр йүзидики өлтүрүлгәнләр жиқилғандәк, Бабил Исраилда өлтүрүлгәнләр түпәйлидин Бабил жиқилмай қалмайду.
Вавилон мусить упа́сти за вбитих Ізраїлевих, як за Вавилон впали вбиті всієї землі.
50 Қиличтин қачқанлар, жирақ кетиңлар, һаял болмаңлар; Чәт йәрләрдин Пәрвәрдигарни сеғиниңлар, Йерусалимни есиңларға кәлтүрүңлар.
Хто втік від меча́, — ідіть, не ставайте! Пам'ятайте й зда́лека про Господа, а Єрусалим нехай буде на вашому серці!
51 «Биз хиҗаләткә қалдуқ, чүнки һақарәткә учридуқ; Шәрмәндичиликтин йүзимиз төкүлди; Чүнки ят адәмләр Пәрвәрдигарниң өйидики муқәддәс җайларға бесип кирди!».
Застидалися ми, як почули цю га́ньбу, сором покрив нам обличчя, бо чужи́нці прийшли у святиню Господнього дому.
52 Шуңа шу күнләр келидуки, — дәйду Пәрвәрдигар, — Мән униңдики ойма мәбудларни җазалаймән; Униң пүткүл зимини бойида ярилинип җан һәлқумида иңришиду.
Тому то ось дні настаю́ть, — говорить Господь, — і бовва́нів його навіщу́, і буде стогна́ти пора́нений по всім кра́ї його!
53 Бабил асманларға көтирилгән болсиму, Униң жуқури истиһкам-қорғини мустәһкәмләнгән болсиму, Лекин Мениңдин униңға һалак қилғучилар йетип баридиған болди, — дәйду Пәрвәрдигар.
Коли б Вавилон аж до неба підні́сся, і коли б уміцни́в свою силу він на височині, то все таки при́йдуть від Мене до нього спусто́шники, каже Господь!
54 Бабилдин налә-пәрядниң авази, Калдийләрниң зиминидин зор һалакәтниң садаси көтирилиду.
Чується крик з Вавилону, і велике пони́щення з кра́ю халдеїв,
55 Чүнки Пәрвәрдигар Бабилни һалак қилмақчи болиду; У униңдин вараң-чуруңлирини йоқитиду; Суларниң долқунлири өркәшләватқан сулардәк шарқирайду, Уларниң авази шавқунлап келиду.
бо пусто́шить Господь Вавило́на і галас великий приглу́шує в ньому, і шумлять їхні хвилі, як во́ди великі, і розляга́ється гу́ркіт їхнього голосу.
56 Чүнки һалак қилғучи униңға, йәни Бабилға җәң қилишқа келиду, Шуниң билән униң палванлири әсиргә чүшиду; Уларниң оқялири сундурулиду; Чүнки Пәрвәрдигар — қисаслар алғучи Тәңридур; У яманлиқни яндурмай қалмайду.
Бо при́йде спусто́шник на нього, на Вавилон, і схо́плене буде лица́рство його, їхній лук полама́ється, бож Бог відпла́ти — Госпо́дь, Він напевно заплатить!
57 — Мән униң әмирлири, данишмәнлири, валийлири, һөкүмдарлири вә палванлирини мәс қилимән; Улар мәңгүгә ухлайду вә қайтидин һеч ойғанмайду — дәйду Падишаһ, — Нами самави қошунларниң Сәрдари болған Пәрвәрдигар.
І впою́ його зве́рхників та мудреці́в його, намісників його та заступників його, і його ли́царів, — і сном вічним заснуть, і не збу́дяться, каже Цар, Господь Саваот Йому Йме́ння.
58 Самави қошунларниң Сәрдари болған Пәрвәрдигар мундақ дәйду: — Бабилниң кәң сепиллири йәр билән йәксан қилиниду, Униң егиз дәрвазилири пүтүнләй көйдүрүлиду; Шуниң билән әлләрниң җан тикип тапқан меһнити беһудә болиду, Әл-жутларниң өзлириниң җапалиқ әҗири пәқәт отқа йеқилғу болиду.
Так говорить Господь Саваот: Товстий му́р вавилонський аж до основ буде зни́щений, і брами високі його огнем будуть спа́лені, — і мучились да́рмо наро́ди, і для огню мордува́лись племе́на!“
59 Йәһуда падишаси Зәдәкия тәхткә олтарған төртинчи жили, Бабилға барғинида Маһсеяһниң нәвриси, Нерияниң оғли Серая Зәдәкияға һәмраһ болуп барған (Серая баш ғоҗидар еди). Йәрәмия пәйғәмбәр униңға сөз тапилиған.
Слово, яке пророк Єремія наказав був Сераї, сину Нерійї, сина Махсеїного, коли він ішов з Седекією, Юдиним царем, до Вавилону, за четвертого року царюва́ння його. А Сера́я був головним царськи́м посте́льником.
60 Йәрәмия орам қәғәзгә Бабилниң бешиға чүшидиған барлиқ күлпәтләрни, — йәни Бабил тоғрилиқ пүтүклүк бу барлиқ сөзләрни язған еди;
І написав Єремія все те лихо, що при́йде на Вавилон, до однієї книги, усі ті слова́, що написані на Вавилон.
61 вә Йәрәмия Сераяға мундақ деди: — Сән Бабилға йетип барғанда, бу сөзләрниң һәммисини оқуп чиқип вә: —
І сказав Єремія до Сераї: „Як при́йдеш ти до Вавилону, то гляди, прочитай усі ці слова́.
62 «Пәрвәрдигар, Сән бу җай тоғрилиқ: — Мән уни йәксан қилимәнки, униңда һеч ким, нә инсан нә һайван турмайдиған, мәңгүгә бир вәйранә болиду — дегәнсән» — дәйсән;
І скажи: Господи, Ти провіща́в на це місце, щоб вигубити його так, що не буде в ньому ме́шканця від люди́ни й аж до скоти́ни, бо буде воно спусто́шенням вічним.
63 шундақ қилип бу язмини оқуп чиққандин кейин, униңға таш теңип, Әфрат дәриясиниң оттурисиға чөрүвәт,
І станеться, як ти скінчи́ш читати цю книгу, прив'яжеш до неї каменя, і кинеш її до сере́дини Ефрату,
64 вә: «Мән униң үстигә чүшүрмәкчи болған күлпәтләр түпәйлидин, Бабил [шу ташқа] охшашла ғәриқ болуп қайтидин өрлимәйду; улар һалидин кетиду» — дәйсән. Йәрәмияниң сөзлири мошу йәрдә түгиди.
та й скажеш: Так потоне Вавилон, і не встане через те лихо, що Я на нього наведу́, — і вони попому́чаться!“Аж досі — слова Єремієні.

< Йәрәмия 51 >