Йәрәмия 38
1 Маттанниң оғли Сәфатия, Пашхурниң оғли Гәдалия, Шәмәлияниң оғли Җукал вә Малкияниң оғли Пашхурлар болса Йәрәмияниң хәлиққә: —
І почув Шефатія, син Маттанів, і Ґедалія, син Пашхурів, і Юхал, син Шелемеїн, і Пашхур, син Малкійїн, ті слова́, що Єремія говорив до всьо́го наро́ду, кажучи:
2 «Пәрвәрдигар мундақ дәйду: — Бу шәһәрдә қелип қалған адәмләр болса қилич, қәһәтчилик вә ваба билән өлиду; лекин кимки чиқип Калдийләргә тәслим болса һаят қалиду; җени өзигә олҗидәк қалиду; у һаят қалиду.
„Так говорить Господь: Хто сидітиме в цьому місті, той помре від меча, голоду та від морови́ці, а хто вийде до халдеїв, той буде жити, і стане йому душа його за здо́бич, — і він житиме!
3 Пәрвәрдигар мундақ дәйду: — Бу шәһәр чоқум Бабил падишасиниң қошуниниң қолиға тапшурулиду, у уни ишғал қилиду» — дәватқан сөзлирини аңлиди.
Так говорить Господь: Напевно буде да́не це місто в руку ві́йська вавилонського царя, — і він здобуде його́!“
4 Әмирләр падишаға: «Силидин өтүнимиз, бу адәм өлүмгә мәһкүм қилинсун; чүнки немишкә униң бу шәһәрдә қелип қалған җәңгивар ләшкәрләрниң қоллирини вә хәлиқниң қоллирини аҗиз қилишиға йол қоюлсун? Чүнки бу адәм хәлиқниң мәнпәәтини әмәс, бәлки зийинини издәйду» — деди.
І сказали зверхники до царя: „Нехай же уб'ють цього чоловіка, бо він осла́блює руки воякі́в, позосталих у цьому місті, та руки всього народу, говорячи їм слова́, як оці. Бо цей чоловік не шукає для цього наро́ду добра, а тільки зла!“
5 Зәдәкия падиша: «Мана, у силәрниң қоллириңларға тапшурулди; силәрниң йолуңларни тосқидәк мән падиша қанчилик бир адәм едим?» — деди.
І сказав цар Седекія: „Ось він у ваших руках, бо цар нічо́го не вдіє супроти вас“.
6 Шуниң билән улар Йәрәмияни тутуп қаравулларниң һойлисидики шаһзадә Малкияниң су азгилиға ташливәтти; улар Йәрәмияни арғамчилар билән униңға чүшәрди; азгалда болса су болмай, пәқәт патқақла бар еди; Йәрәмия патқаққа петип кәтти.
І взяли́ Єремію та й кинули його до ями Малкійї, царе́вого сина, що в подвір'ї в'язни́ці, і спустили Єремію шну́рами. А в ямі була не вода, а тільки багно́, — і загруз Єремія в багні́!
7 Амма падишаниң ордисидики бир ағват Ефиопийәлик Әбәд-Мәләк Йәрәмияниң су азгилиға қамап қоюлғанлиғини аңлиди (шу чағда падиша болса «Бинямин дәрвазиси»да олтиратти).
І почув мурин Евед-Мелех, е́внух, який був у царсько́му домі, що Єремію кинули до ями, а цар сидів у Веніяминовій брамі.
8 Әбәд-Мәләк ордидин чиқип падишаниң йениға берип униңға:
І вийшов Евед-Мелех з царсько́го дому, та й сказав цареві, говорячи:
9 «И падишаһи'аләм, бу адәмләрниң Йәрәмия пәйғәмбәргә барлиқ қилғини, уни су азгилиға ташливәткини интайин әсәбий рәзилликтур; у әшу йәрдә қәһәтчиликтин өлүп қалиду; чүнки шәһәрдә озуқ-түлүк қалмиди» — деди.
„Пане мій ца́рю, ці люди вчинили зло в усьо́му, що зробили пророкові Єремії, якого кинули до ями, — і помре він на своєму місці через голод, бо в місті нема вже хліба“.
10 Падиша Ефиопийәлик Әбәд-Мәләккә буйруқ берип: «Мошу йәрдин оттуз адәмни өзүң билән елип берип, Йәрәмия пәйғәмбәрни өлүп кәтмәслиги үчүн су азгилидин елип чиқарғин» — деди.
І наказав цар му́ринові Евед-Мелехові, говорячи: „Візьми з собою звідси троє люда, і ви́тягнеш пророка Єремію з ями, поки він ще не вмер!“
11 Шуниң билән Әбәд-Мәләк адәмләрни елип уларға йетәкчилик қилип, падишаниң ордисидики ғәзниниң астидики өйгә кирип шу йәрдин лата-пута вә җул-җул кийимләрни елип, шуларни танилар билән азгалға, Йәрәмияниң йениға чүшүрүп бәрди.
І взяв Евед-Мелех тих людей з собою, і прийшов до царсько́го дому під скарбни́цею, і набрав ізвідти подертого шмаття́ та непотрібних ла́хів, і спустив їх до Єремії до ями шну́рами.
12 Ефиопийәлик Әбәд-Мәләк Йәрәмияға: — Бу лата-пута вә җондақ кийимләрни қолтуқлириң һәм танилар арисиға тиқип қойғин — деди. Йәрәмия шундақ қилди.
І сказав му́рин Евед-Мелех до Єремії: „Поклади це подерте шмаття́ та лахи попід пахи своїх рук під шну́ри!“І зробив Єремія так.
13 Шуниң билән улар Йәрәмияни танилар билән тартип, су азгилидин чиқарди; Йәрәмия йәнила қаравулларниң һойлисида турди.
І потягнули Єремію шну́рами, і витягли його з ями. І сидів Єремія в подвір'ї в'язни́ці.
14 Падиша Зәдәкия адәм әвәтип Йәрәмия пәйғәмбәрни Пәрвәрдигарниң өйидики үчинчи кириш ишигигә, өз йениға апарғузди. Падиша Йәрәмияға: — Мән сәндин бир ишни соримақчимән; уни мәндин йошурмиғайсән — деди.
І послав цар Седекія, і взяв пророка Єремію до се́бе, до третього входу, що в домі Господньому. І сказав цар до Єремії: „Запитаю я тебе про щось, — не заховуй від ме́не нічо́го!“
15 Йәрәмия Зәдәкияға: «Мән уни саңа аян қилсам, сән мени җәзмән өлүмгә мәһкүм қилмамсән? Мән саңа мәслиһәт бәрсәм, сән аңлимайсән!» — деди.
І сказав Єремія до Седекії: „Коли я провіщу́ тобі, то чи справді не вб'єш ти мене? А коли пора́джу тобі, то мене не послухаєш“.
16 Падиша Зәдәкия Йәрәмияға астиртин қәсәм ичип униңға: «Бизгә җан-тиниқ ата қилған Пәрвәрдигарниң һаяти билән қәсәм ичимәнки, мән сени өлүмгә мәһкүм қилмаймән, яки сени җениңни издигүчи кишиләрниң қолиға тапшурмаймән» — деди.
I присягнув цар Седекія Єремії таємно, говорячи: „ Як живий Господь, що створив нам цю душу: не вб'ю тебе, і не дам тебе в руку тих людей, що шукають твоєї душі!“
17 Йәрәмия Зәдәкияға: Самави қошунларниң Сәрдари болған Пәрвәрдигар — Исраилниң Худаси мундақ дәйду: — Сән ихтиярән Бабил падишасиниң әмирлириниң йениға чиқип тәслим болсаң, җениң һаят қалиду вә бу шәһәр отта көйдүрүветилмәйду; сән вә өйдикилириң һаят қалисиләр.
І сказав Єремія до Седекії: „Так говорить Господь, Бог Савао́т, Бог Ізраїлів: Якщо справді ви́йдеш ти до зверхників вавилонського царя, то житиме душа твоя, а місто це не буде спа́лене огнем, і бу́деш жити ти та дім твій.
18 Лекин сән чиқип Бабил падишасиниң әмирлиригә тәслим болмисаң, бу шәһәр калдийләрниң қолиға тапшурулиду, улар униңға от қоюп көйдүрүветиду, сән уларниң қолидин қачалмайсән — деди.
А якщо ти не ви́йдеш до вавилонського царя, то це місто буде да́не в руку халдеїв, і вони спа́лять його огнем, — і ти не втечеш з їхньої руки“.
19 Падиша Зәдәкия Йәрәмияға: «Мән Калдийләргә чиқип тәслим болған Йәһудийлардин қорқимән; Калдийләр бәлким мени уларниң қолиға тапшуруши, улар мени қийин-қистақ қилиши мүмкин» — деди.
І сказав цар Седекія до Єремії: „Я боюся юдеїв, що перейшли до халдеїв, — щоб не дали мене́ в їхню руку, і щоб не насміялися з ме́не“.
20 Йәрәмия мундақ деди: — Улар сени тапшурмайду. Сәндин өтүнимәнки, гепимгә кирип Пәрвәрдигарниң авазиға итаәт қилғайсән; шундақ қилсаң саңа яхши болиду, җениң һаят қалиду.
І сказав Єремія: „Не дадуть! Послухай Господнього голосу до того, що я говорю́ тобі, — і буде добре тобі, і буде жити душа твоя!
21 Лекин сән чиқип тәслим болушни рәт қилсаң, Пәрвәрдигар маңа аян қилған иш мундақ: —
А якщо ти не схочеш вийти, то ось слово, що Господь мені виявив:
22 мана, Йәһуда падишасиниң ордисида қалған барлиқ қиз-аяллар Бабил падишасиниң әмирлириниң алдиға елип кетилиду. Шуниң билән бу [қиз-аяллар] саңа [тәнә қилип]: «Сениң җан достлириң сени езиқтурди; улар сениң үстүңдин ғәлибә қилди; әнди һазир путлириң патқаққа питип кәткәндә, улар йүз өрүп саңа арқисини қилди!» — дәйду.
І ось усі жінки́, що залиши́лися в домі Юдиного царя, будуть відве́дені до зверхників вавилонського царя, і вони скажуть: „Підмовили тебе й перемогли тебе твої при́ятелі; погрузи́ли в багно́ твої но́ги, та вони назад відійшли́“.
23 Сениң барлиқ аяллириң һәм балилириң калдийләргә елип кетилиду. Сән өзүң уларниң қолидин қачалмайсән; чүнки сән Бабил падишасиниң қоли билән тутувелинисән, шундақла сән бу шәһәрниң отта көйдүрүветилишигә сәвәпчи болисән.
А всі жінки́ твої та всі сини твої будуть відве́дені до халдеїв, і ти не втечеш з їхньої руки, бо рукою вавилонського царя будеш схо́плений, а місто це буде спа́лене огнем“.
24 Зәдәкия Йәрәмияға мундақ деди: — Сән бу сөһбитимизни башқа һеч кимгә чандурмиғин, шундила сән өлмәйсән.
І сказав Седекія до Єремії: „Нехай ніхто не знає про ці слова́, і ти не помреш.
25 Әмирләр мениң сән билән сөзләшкинимни аңлап йениңға келип сәндин: «Сениң падишаға немә дегәнлириңни, шундақла униң саңа қандақ сөзләрни қилғанлиғини бизгә ейт; уни биздин йошурма; шундақ қилсаң биз сени өлтүрмәймиз» десә,
Бо коли почують зверхники, що я говорив з тобою, то при́йдуть до тебе та й скажуть тобі: „Розкажи но нам, що́ говорив ти цареві! Не ховай перед нами, і не вб'ємо тебе. І що́ ж говорив тобі цар?“
26 ундақта сән уларға: «Мән падишаниң алдиға: «Мени Йонатанниң өйигә қайтқузмиғайсән, болмиса, мән шу йәрдә өлимән» — дегән илтиҗайимни қойғанмән» — дәйсән.
то скажеш до них: „Я склав своє блага́ння перед царське́ обличчя, щоб не вертали мене до Єгонатанового дому, щоб там не поме́рти“.
27 Дәрвәқә әмирләрниң һәммиси Йәрәмияниң йениға келип шуни сориди; у уларға падиша буйруған бу барлиқ сөзләр бойичә җавап бәрди. Шуниң билән улар җимип кетип униң йенидин чиқип кәтти; чүнки бу иш һеч кимгә чандурулмиған еди.
І прийшли всі зверхники до Єремії й запиталися його, і він розказав їм згідно зо всіма́ тими словами, що звелів був цар. І вони мо́вчки відійшли від нього, бо не довідались про обгово́рену річ.
28 Шундақ қилип Йерусалим ишғал қилинғичә Йәрәмия қаравулларниң һойлисида турди.
І сидів Єремія на подвір'ї в'язни́ці аж до дня, коли був здобутий Єрусалим. І сталося, як був здобутий Єрусалим:
