Захарія 11
1 Ліва́не, відкрий свої двері, — і огонь пожере́ з твоїх ке́дрів!
Open your doors, O Libanus, and let the fire devour your cedars.
2 Голоси, кипари́се, бо ке́др он упав, пограбо́вані пи́шні! Голосіте, баша́нські дуби́, бо ліс неприступний звалився!
Let the pine howl, because the cedar has fallen; for the mighty men have been greatly afflicted: howl, you oaks of the land of Basan; for the thickly planted forest has been torn down.
3 Чути голос виття́ пастухів, бо го́рдощі їхні пограбо́вані! Чути рик левчукі́в, бо йорда́нська краса́ попусто́шена.
[There is] a voice of the shepherds mourning; for their greatness is brought low: a voice of roaring lions; for the pride of Jordan is brought down.
4 Так говорить Господь, мій Бог: Паси ти отару, яка на зарі́з,
Thus says the Lord Almighty, Feed the sheep of the slaughter;
5 що ріжуть їх їхні купці — і не винні, а їхні продавці промовляють: Благослове́нний Господь, що я збагаті́в! А їхні пастухи не помилують їх!
which their possessors have slain, and have not repented: and they that sold them said, Blessed be the Lord; for we have become rich: and their shepherds have suffered no sorrow for them.
6 Бо Я не помилую більше вже ме́шканців цеї землі, промовляє Госпо́дь. І ось передам Я люди́ну, одно́го одно́му до рук, та до рук царя їхнього, — і землю вони потовчу́ть, і Я з їхніх рук не врятую ніко́го!
Therefore I will no longer have mercy upon the inhabitants of the land, says the Lord: but, behold, I will deliver up the men every one into the hand of his neighbour, and into the hand of his king; and they shall destroy the land, and I will not rescue out of their hand.
7 І пас Я отару, яка на зарі́з тим, хто торгує отарою. І взяв Я Собі два киї, і одно́го назвав: „Милість“, а одного назвав: „Зго́да“, і пас Я отару.
And I will tend the flock of slaughter in the land of Chanaan: and I will take for myself two rods; the one I called Beauty, and the other I called Line; and I will tend the flock.
8 І знищив Я трьох пастухів за один місяць. І Я втратив терпіння до них, бо душа їхня обри́дила Мене.
And I will cut off three shepherds in one month; and my soul shall grieve over them, for their souls cried out against me.
9 Тому́ Я сказав: Не па́стиму вас! Та вівця́, що має померти, нехай умре, а що має погу́блена бути — хай буде погу́блена, а позосталі хай тіло одна однієї з'їдять!
And I said, I will not tend you: that which dies, let it die; and that which falls off, let it fall off; and let the rest eat every one the flesh of his neighbour.
10 І Я взяв Свого кия „Милість“, і його поламав, щоб зламати Свого заповіта, якого Я склав був зо всіма́ наро́дами.
And I will take my beautiful staff, and cast it away, that I may break my covenant which I made with all the people.
11 І він зла́маний був того дня, і пізнали покупці́ отари, які на Мене вважають, що це слово Господнє.
And it shall be broken in that day; and the Chananites, the sheep that are kept for me, shall know that it is the word of the Lord.
12 І сказав Я до них: Якщо добре це в ваших оча́х, дайте платню́ Мою, а як ні, перестаньте! І вони Мою платню́ відва́жили — тридцять срібнякі́в.
And I will say to them, If it be good in your eyes, give [me] my price, or refuse it. And they weighed for my price thirty pieces of silver.
13 І промовив до мене Господь: Кинь її ганчаре́ві, ту славну ціну́, що вони оціни́ли Мене! І Я взяв оті тридцять срібнякі́в, і те кинув до дому Господнього, до ганчаря́.
And the Lord said to me, Drop them into the furnace, and I will see if it is good [metal], as I was proved for their sakes. And I took the thirty pieces of silver, and cast them into the furnace in the house of the Lord.
14 І зламав Я Свого кия другого, „Згоду“, щоб зламати брате́рство між Юдою та між Ізраїлем.
And I cast away [my] second rod, [even] Line, that I might break the possession between Juda and Israel.
15 І промовив до мене Господь: Ще візьми собі знаря́ддя пастуха нерозумного.
And the Lord said to me, Take yet to you shepherd's implements belonging to an unskillful shepherd.
16 Бо ось Я настановлю́ па́стиря на землі, — він загу́блених не відві́дає, розпоро́шеного не буде шукати, і зла́маної не вилікує, стоячої не годува́тиме, а м'ясо ситої їстиме, і ра́тиці їхні поламає.
For, behold, I [will] raise up a shepherd against the land: he shall not visit that which is perishing, and he shall not seek that which is scattered, and he shall not heal that which is bruised, nor guide that which is whole: but he shall devour the flesh of the choice [ones], and shall dislocate the joints [of their necks].
17 Горе негідному па́стиреві, який покида́є ота́ру! Меч на раме́но його та в його́ праве око: конче всохне раме́но йому, і конче стемні́є його́ праве око!“
Alas for the vain shepherds that have forsaken the sheep! the sword [shall be] upon the arms of such a one, and upon his right eye: his arm shall be completely withered, and his right eye shall be utterly darkened.
