Пісня над піснями 6
1 „Куди твій коха́ний пішов, о найвродливі́ша з жінок? Куди спрямува́в твій коха́ний? Бо ми пошукаємо його із тобою“.
Камо отиде брат твой, добрая в женах? Камо уклонися брат твой? И взыщем его с тобою.
2 „Мій коханий пішов до садо́чка свого́, в квітники́ запашні́, щоб па́сти в садка́х і збирати ліле́ї.
Брат мой сниде в вертоград свой, в места аромат, паствити в вертоградех и собирати крины.
3 Я належу своєму коханому, а мені — мій коханий, що пасе між ліле́ями!“
Аз брату моему и брат мой мне, пасый в кринех.
4 „Ти прекрасна, моя ти подру́женько, мов та Тірца́, ти хороша, як Єрусалим, ти грізна́, як війська́ з прапора́ми!
Добра еси, ближняя моя, яко благоволение, красна яко Иерусалим, ужас яко вчиненны.
5 Відверни́ ти свої оченя́та від мене, бо вони непоко́ять мене! Твої коси — немов стадо кіз, що хви́лями сходять з того́ Гілеа́ду!
Отврати очи твои от мене, яко тии воскрилиша мя: власи твои, яко стада коз, яже взыдоша от Галаада:
6 Твої зуби — немов та отара ове́ць, що з ку́пелю вийшли, що ко́тять близня́та, і між ними немає неплідної!
зубы твои, яко стада остриженых, яже взыдоша от купели, вся близнята родящыя, и безчадныя несть в них: яко вервь червлена устне твои, и беседа твоя красна:
7 Мов частина грана́тного яблука — скро́ня твоя за серпа́нком твоїм!
яко оброщение шипка ланиты твоя, кроме замолчания твоего.
8 Шістдеся́т є цариць, і вісімдеся́т є нало́жниць, а дівчатам немає числа, —
Шестьдесят суть цариц и осмьдесят наложниц, и юнот, имже несть числа:
9 та єдина вона — ця голубка моя, моя чиста! У не́ньки своєї вона одина́чка, обра́на вона у своєї роди́тельки! Як бачили до́чки Сіону її, то щасливою звали її, цариці й нало́жниці — то вихваля́ли її:
едина есть голубица моя, совершенная моя: едина есть матери своей, избранна есть родившей ю: видеша ю дщери и ублажиша ю, царицы и наложницы, и восхвалиша ю.
10 Хто це така, що вона виглядає, немов та досві́тня зоря́, прекрасна, як місяць, як сонце — ясна́, як полки́ з прапора́ми — грізна́?“
Кто сия проницающая аки утро, добра яко луна, избранна яко солнце, ужас яко вчиненны?
11 „Зійшла я в орі́ховий сад, щоб погля́нути на пу́п'яночки при пото́ці, щоб побачити там, чи зацвів виноград, чи грана́тові яблуні порозцвіта́ли?
В вертоград орехов снидох видети в плодех потока, видети, аще процвете виноград и возрастоша шипки.
12 І не зчу́лася я, як мене посадила душа моя між колесни́ці моєї дружи́ни боя́р“.
Тамо дам сосца моя тебе: не разуме душа моя, положи мя на колеснице Аминадавли.
13 „Верни́ся, вернись, Суламі́тко! Вернися, вернися, — нехай ми на тебе нади́вимось!“„Чого вам дивитися на Суламітку, немов би на та́нець військо́вий?“
Обратися, обратися, суламитино, обратися, обратися, и узрим в тебе. Что увидите у Суламитины? Приходящая яко лики полков,
