Пісня над піснями 6
1 „Куди твій коха́ний пішов, о найвродливі́ша з жінок? Куди спрямува́в твій коха́ний? Бо ми пошукаємо його із тобою“.
Куда отиде драги твој, најлепша међу женама? Куда замаче драги твој, да га тражимо с тобом?
2 „Мій коханий пішов до садо́чка свого́, в квітники́ запашні́, щоб па́сти в садка́х і збирати ліле́ї.
Драги мој сиђе у врт свој, к лехама мирисног биља, да пасе по вртовима и да бере љиљане.
3 Я належу своєму коханому, а мені — мій коханий, що пасе між ліле́ями!“
Ја сам драгог свог, и мој је драги мој, који пасе међу љиљанима.
4 „Ти прекрасна, моя ти подру́женько, мов та Тірца́, ти хороша, як Єрусалим, ти грізна́, як війська́ з прапора́ми!
Лепа си, драга моја, као Терса, красна си као Јерусалим, страшна као војска са заставама.
5 Відверни́ ти свої оченя́та від мене, бо вони непоко́ять мене! Твої коси — немов стадо кіз, що хви́лями сходять з того́ Гілеа́ду!
Одврати очи своје од мене, јер ме распаљују. Коса ти је као стадо коза које се виде на Галаду.
6 Твої зуби — немов та отара ове́ць, що з ку́пелю вийшли, що ко́тять близня́та, і між ними немає неплідної!
Зуби су ти као стадо оваца кад излазе из купала, које се све близне, а ниједне нема јалове.
7 Мов частина грана́тного яблука — скро́ня твоя за серпа́нком твоїм!
Јагодице су твоје између витица твојих као кришка шипка.
8 Шістдеся́т є цариць, і вісімдеся́т є нало́жниць, а дівчатам немає числа, —
Шездесет има царица и осамдесет иноча, и девојака без броја;
9 та єдина вона — ця голубка моя, моя чиста! У не́ньки своєї вона одина́чка, обра́на вона у своєї роди́тельки! Як бачили до́чки Сіону її, то щасливою звали її, цариці й нало́жниці — то вихваля́ли її:
Али је једна голубица моја, безазлена моја, јединица у матере своје, изабрана у родитељке своје. Видеше је девојке и назваше је блаженом; и царице и иноче хвалише је.
10 Хто це така, що вона виглядає, немов та досві́тня зоря́, прекрасна, як місяць, як сонце — ясна́, як полки́ з прапора́ми — грізна́?“
Ко је она што се види као зора, лепа као месец, чиста као сунце, страшна као војска са заставама?
11 „Зійшла я в орі́ховий сад, щоб погля́нути на пу́п'яночки при пото́ці, щоб побачити там, чи зацвів виноград, чи грана́тові яблуні порозцвіта́ли?
Сиђох у орашје да видим воће у долу, да видим цвате ли винова лоза, пупе ли шипци.
12 І не зчу́лася я, як мене посадила душа моя між колесни́ці моєї дружи́ни боя́р“.
Не дознах ништа, а душа ме моја посади на кола Аминадавова.
13 „Верни́ся, вернись, Суламі́тко! Вернися, вернися, — нехай ми на тебе нади́вимось!“„Чого вам дивитися на Суламітку, немов би на та́нець військо́вий?“
Врати се, врати се Суламко, врати се, врати се, да те гледамо. Шта ћете гледати на Суламци? Као чете војничке.
