Пісня над піснями 4
1 „Яка ти прекрасна, моя ти подру́женько, яка ти хоро́ша! Твої оченя́тка, немов ті голу́бки, глядя́ть з-за серпа́нку твого́! Твої ко́си — немов стадо кіз, що хви́лями схо́дять з гори Гілеа́дської!
Glej lepotica si, moja ljubezen, glej, lepotica si. Znotraj svojih pramenov imaš oči golobice. Tvoji lasje so kakor trop koz, ki se pojavljajo z gore Gileád.
2 Твої зу́бки — немов та отара овець пообстри́ганих, що з ку́пелю вийшли, що ко́тять близня́та, і між ними немає неплі́дної,
Tvoji zobje so podobni tropu ovc, ki so gladko ostrižene, ki so prišle gor iz kopanja, od katerih vsaka rodi dvojčke in med njimi ni nobene jalove.
3 Твої гу́бки — немов кармази́нова нитка, твої у́стонька красні, мов частина грана́тного яблука — скро́ня твоя за серпа́нком твоїм!
Tvoje ustnice so podobne škrlatnemu sukancu in tvoj govor je ljubek. Tvoja sènca so podobna koščku granatnega jabolka znotraj tvojih pramenov.
4 Твоя шия — немов та Давидова башта, на збро́ю збудо́вана: тисяча щитів повішена в ній, усе щити ли́царів!
Tvoj vrat je podoben Davidovemu stolpu, zgrajenemu za orožarno, na katerem visi tisoč majhnih ščitov, vsi ščiti mogočnih ljudi.
5 Два пе́рса твої — мов ті двоє близнят молодих у газе́лі, що випа́суються між ліле́ями.
Tvoji dve dojki sta podobni dvema mladima srnama, ki sta dvojčici, ki se paseta med lilijami.
6 Поки день прохоло́ду навіє, а ті́ні втечуть, піду́ я собі на ту ми́ррину го́ру й на па́гірок ладану“.
Dokler se ne zdani in sence ne odletijo, se bom spravila do gore mire in k hribu kadila.
7 „Уся ти прекрасна, моя ти подру́женько, і пля́ми нема на тобі!
Popolnoma si lepotica, moja ljubezen, madeža ni na tebi.
8 Зо мною з Лівану, моя нарече́на, зо мною з Лівану ти пі́деш! Спогля́неш з вершини Ама́ни, з вершини Сені́ру й Гермо́ну, з лего́вища левів, з леопа́рдових гір.
Pridi z menoj iz Libanona, moja nevesta, z menoj iz Libanona. Poglej iz vrha Amáne, iz vrha Senírja in Hermona, iz levjih brlogov, z gora leopardov.
9 Забра́ла ти серце мені, моя се́стро, моя нарече́на, забра́ла ти серце мені самим о́чком своїм, разо́чком одне́ньким намиста свого!
Očarala si moje srce, moja sestra, moja nevesta; z enim izmed svojih očes si očarala moje srce, z eno verižico svojega vratu.
10 Яке любе коха́ння твоє, о сестрице моя, нарече́на! Скільки ліпша любов твоя за вино, а запа́шність олив твоїх — за всі па́хощі!“
Kako poštena je tvoja ljubezen, moja sestra, moja nevesta! Kako mnogo boljša je tvoja ljubezen kakor vino! In vonj tvojih mazil kakor vse dišave.
11 Уста твої кра́пають мед щільнико́вий, моя наречена, мед і молоко — під твоїм язичко́м, а па́хощ одежі твоє́ї — як ліва́нські ті па́хощі!“
Tvoje ustnice, oh moja nevesta, kapljajo kakor satovje. Med in mleko sta pod tvojim jezikom in vonj tvojih oblek je podoben vonju Libanona.
12 „Замкне́ний садок — то сестриця моя, наречена моя — замкне́ний садок, джерело́ запеча́тане.
Obdan vrt je moja sestra, moja nevesta, zaprt izvir, zapečaten studenec.
13 Лоно твоє — сад грана́тових яблук з плодо́м доскона́лим, ки́при із на́рдами,
Tvoje rastline so sadovnjak granatnih jabolk s prijetnimi sadovi; kana z nardo;
14 нард і шафра́н, пахуча трости́на й кори́ця з усіма деревами ла́дану, ми́рра й ало́е зо всіма́ найзапашні́шими па́хощами,
narda in žafran; kolmež in cimet, z vsemi kadilnimi drevesi; mira in aloja z vsemi vodilnimi dišavami;
15 ти джерело́ садкове́, криниця живої води, та тієї, що пли́не з Лива́ну“!
vrtni studenec, vodnjak živih vodá in vodotoki iz Libanona.
16 „Прокинься, о вітре з півно́чі, і прили́нь, вітре з полу́дня, — повій на садок мій: нехай потечуть його па́хощі! Хай коха́ний мій при́йде до са́ду свого́, і нехай споживе́ плід найкращий його!“
Zbudi se, oh severni veter in pridi jug. Pihaj na moj vrt, da bodo njegove dišave lahko iztekale. Naj moj ljubljeni pride v svoj vrt in jé svoje prijetno sadje.
