Пісня над піснями 4
1 „Яка ти прекрасна, моя ти подру́женько, яка ти хоро́ша! Твої оченя́тка, немов ті голу́бки, глядя́ть з-за серпа́нку твого́! Твої ко́си — немов стадо кіз, що хви́лями схо́дять з гори Гілеа́дської!
Khangela, umuhle, mthandwa wami, khangela, umuhle. Amehlo akho angawamajuba ngaphakathi kweveyili lakho; inwele zakho zinjengomhlambi wembuzi zisehla entabeni iGileyadi.
2 Твої зу́бки — немов та отара овець пообстри́ганих, що з ку́пелю вийшли, що ко́тять близня́та, і між ними немає неплі́дної,
Amazinyo akho anjengomhlambi wezimvukazi ezigundiweyo, ezikhuphuka ekugezisweni, okuthi zonke zazo zizele amaphahla, njalo kungekho efelwayo phakathi kwazo.
3 Твої гу́бки — немов кармази́нова нитка, твої у́стонька красні, мов частина грана́тного яблука — скро́ня твоя за серпа́нком твоїм!
Indebe zakho zinjengentambo ebomvu, lenkulumo yakho yinhle. Inhlafuno zakho phakathi kweveyili lakho zinjengocezu lwepomegranati.
4 Твоя шия — немов та Давидова башта, на збро́ю збудо́вана: тисяча щитів повішена в ній, усе щити ли́царів!
Intamo yakho injengomphotshongo kaDavida owakhiwe waba yindlu yezikhali, okulenga kuwo amahawu ayinkulungwane, wonke ayizihlangu zamaqhawe.
5 Два пе́рса твої — мов ті двоє близнят молодих у газе́лі, що випа́суються між ліле́ями.
Amabele akho womabili anjengabantwana ababili bomziki, abangamaphahla empala, abadla phakathi kwemiduze.
6 Поки день прохоло́ду навіє, а ті́ні втечуть, піду́ я собі на ту ми́ррину го́ру й на па́гірок ладану“.
Kuze kube semadabukakusa, lamathunzi abaleke, mina ngizakuya entabeni yemure, leqaqeni lwempepha.
7 „Уся ти прекрасна, моя ти подру́женько, і пля́ми нема на тобі!
Wena wonke umuhle, mthandwa wami, kakukho sici kuwe.
8 Зо мною з Лівану, моя нарече́на, зо мною з Лівану ти пі́деш! Спогля́неш з вершини Ама́ни, з вершини Сені́ру й Гермо́ну, з лего́вища левів, з леопа́рдових гір.
Woza lami sisuke eLebhanoni, makoti wami, lami sisuke eLebhanoni. Khangela usengqongeni yeAmana, engqongeni yeSeniri leyeHermoni, ezimbalwini zezilwane, entabeni zezingwe.
9 Забра́ла ти серце мені, моя се́стро, моя нарече́на, забра́ла ти серце мені самим о́чком своїм, разо́чком одне́ньким намиста свого!
Uyithumbile inhliziyo yami, dadewethu, makoti, uyithumbile inhliziyo yami ngelinye lamehlo akho, ngesigqizo esisodwa sentamo yakho.
10 Яке любе коха́ння твоє, о сестрице моя, нарече́на! Скільки ліпша любов твоя за вино, а запа́шність олив твоїх — за всі па́хощі!“
Luhle kangakanani uthando lwakho, dadewethu, makoti! Lungcono kangakanani uthando lwakho kulewayini, lephunga lamagcobo akho kulamakha wonke.
11 Уста твої кра́пають мед щільнико́вий, моя наречена, мед і молоко — під твоїм язичко́м, а па́хощ одежі твоє́ї — як ліва́нські ті па́хощі!“
Indebe zakho, makoti, zithonta njengohlanga loluju; uluju lochago kungaphansi kolimi lwakho, lephunga lezembatho zakho linjengephunga leLebhanoni.
12 „Замкне́ний садок — то сестриця моя, наречена моя — замкне́ний садок, джерело́ запеча́тане.
Uyisivande esikhiyiweyo, dadewethu, makoti, umthombo okhiyiweyo, isiphethu esinanyekwe ngophawu.
13 Лоно твоє — сад грана́тових яблук з плодо́м доскона́лим, ки́при із на́рдами,
Amahlumela akho ayisivande samapomegranati, lezithelo ezimnandi, ihena lenadi,
14 нард і шафра́н, пахуча трости́на й кори́ця з усіма деревами ла́дану, ми́рра й ало́е зо всіма́ найзапашні́шими па́хощами,
inadi lesafroni, ikhalamu lekinamoni, lezihlahla zonke zempepha, imure lenhlaba, lamakha wonke aqakathekileyo;
15 ти джерело́ садкове́, криниця живої води, та тієї, що пли́не з Лива́ну“!
umthombo wezivande, umgodi wamanzi aphilayo, lezifula ezivela eLebhanoni.
16 „Прокинься, о вітре з півно́чі, і прили́нь, вітре з полу́дня, — повій на садок мій: нехай потечуть його па́хощі! Хай коха́ний мій при́йде до са́ду свого́, і нехай споживе́ плід найкращий його!“
Vuka, moya wenyakatho, uze lawe, moya weningizimu, uphephethe esivandeni sami ukuze amakha aso ageleze aphume. Kasize isithandwa sami esivandeni saso, sidle izithelo zaso ezimnandi.
