Пісня над піснями 4
1 „Яка ти прекрасна, моя ти подру́женько, яка ти хоро́ша! Твої оченя́тка, немов ті голу́бки, глядя́ть з-за серпа́нку твого́! Твої ко́си — немов стадо кіз, що хви́лями схо́дять з гори Гілеа́дської!
Behold, thou art fair, my love; behold, thou art fair; thine eyes are as doves behind thy veil: thy hair is as a flock of goats, that lie along the side of mount Gilead.
2 Твої зу́бки — немов та отара овець пообстри́ганих, що з ку́пелю вийшли, що ко́тять близня́та, і між ними немає неплі́дної,
Thy teeth are like a flock [of ewes] that are [newly] shorn, which are come up from the washing; whereof every one hath twins, and none is bereaved among them.
3 Твої гу́бки — немов кармази́нова нитка, твої у́стонька красні, мов частина грана́тного яблука — скро́ня твоя за серпа́нком твоїм!
Thy lips are like a thread of scarlet, and thy mouth is comely: thy temples are like a piece of a pomegranate behind thy veil.
4 Твоя шия — немов та Давидова башта, на збро́ю збудо́вана: тисяча щитів повішена в ній, усе щити ли́царів!
Thy neck is like the tower of David builded for an armoury, whereon there hang a thousand bucklers, all the shields of the mighty men.
5 Два пе́рса твої — мов ті двоє близнят молодих у газе́лі, що випа́суються між ліле́ями.
Thy two breasts are like two fawns that are twins of a roe, which feed among the lilies.
6 Поки день прохоло́ду навіє, а ті́ні втечуть, піду́ я собі на ту ми́ррину го́ру й на па́гірок ладану“.
Until the day be cool, and the shadows flee away, I will get me to the mountain of myrrh, and to the hill of frankincense.
7 „Уся ти прекрасна, моя ти подру́женько, і пля́ми нема на тобі!
Thou art all fair, my love; and there is no spot in thee.
8 Зо мною з Лівану, моя нарече́на, зо мною з Лівану ти пі́деш! Спогля́неш з вершини Ама́ни, з вершини Сені́ру й Гермо́ну, з лего́вища левів, з леопа́рдових гір.
Come with me from Lebanon, [my] bride, with me from Lebanon: look from the top of Amana, from the top of Senir and Hermon, from the lions’ dens, from the mountains of the leopards.
9 Забра́ла ти серце мені, моя се́стро, моя нарече́на, забра́ла ти серце мені самим о́чком своїм, разо́чком одне́ньким намиста свого!
Thou hast ravished my heart, my sister, [my] bride; thou hast ravished my heart with one of thine eyes, with one chain of thy neck.
10 Яке любе коха́ння твоє, о сестрице моя, нарече́на! Скільки ліпша любов твоя за вино, а запа́шність олив твоїх — за всі па́хощі!“
How fair is thy love, my sister, [my] bride! how much better is thy love than wine! and the smell of thine ointments than all manner of spices!
11 Уста твої кра́пають мед щільнико́вий, моя наречена, мед і молоко — під твоїм язичко́м, а па́хощ одежі твоє́ї — як ліва́нські ті па́хощі!“
Thy lips, [O my] bride, drop [as] the honeycomb: honey and milk are under thy tongue; and the smell of thy garments is like the smell of Lebanon.
12 „Замкне́ний садок — то сестриця моя, наречена моя — замкне́ний садок, джерело́ запеча́тане.
A garden shut up is my sister, [my] bride; a spring shut up, a fountain sealed.
13 Лоно твоє — сад грана́тових яблук з плодо́м доскона́лим, ки́при із на́рдами,
Thy shoots are an orchard of pomegranates, with precious fruits; henna with spikenard plants,
14 нард і шафра́н, пахуча трости́на й кори́ця з усіма деревами ла́дану, ми́рра й ало́е зо всіма́ найзапашні́шими па́хощами,
Spikenard and saffron, calamus and cinnamon, with all trees of frankincense; myrrh and aloes, with all the chief spices.
15 ти джерело́ садкове́, криниця живої води, та тієї, що пли́не з Лива́ну“!
[Thou art] a fountain of gardens, a well of living waters, and flowing streams from Lebanon.
16 „Прокинься, о вітре з півно́чі, і прили́нь, вітре з полу́дня, — повій на садок мій: нехай потечуть його па́хощі! Хай коха́ний мій при́йде до са́ду свого́, і нехай споживе́ плід найкращий його!“
Awake, O north wind; and come, thou south; blow upon my garden, that the spices thereof may flow out. Let my beloved come into his garden, and eat his precious fruits.
