Пісня над піснями 4
1 „Яка ти прекрасна, моя ти подру́женько, яка ти хоро́ша! Твої оченя́тка, немов ті голу́бки, глядя́ть з-за серпа́нку твого́! Твої ко́си — немов стадо кіз, що хви́лями схо́дять з гори Гілеа́дської!
Behold, you are fair, my love; behold, you are fair; you have doves' eyes within your locks: your hair is as a flock of goats, that appear from mount Gilead.
2 Твої зу́бки — немов та отара овець пообстри́ганих, що з ку́пелю вийшли, що ко́тять близня́та, і між ними немає неплі́дної,
Your teeth are like a flock of sheep that are even shorn, which came up from the washing; whereof every one bear twins, and none is barren among them.
3 Твої гу́бки — немов кармази́нова нитка, твої у́стонька красні, мов частина грана́тного яблука — скро́ня твоя за серпа́нком твоїм!
Your lips are like a thread of scarlet, and your speech is comely: your temples are like a piece of a pomegranate within your locks.
4 Твоя шия — немов та Давидова башта, на збро́ю збудо́вана: тисяча щитів повішена в ній, усе щити ли́царів!
Your neck is like the tower of David built for an armoury, whereon there hang a thousand bucklers, all shields of mighty men.
5 Два пе́рса твої — мов ті двоє близнят молодих у газе́лі, що випа́суються між ліле́ями.
Your two breasts are like two young roes that are twins, which feed among the lilies.
6 Поки день прохоло́ду навіє, а ті́ні втечуть, піду́ я собі на ту ми́ррину го́ру й на па́гірок ладану“.
Until the day break, and the shadows flee away, I will get me to the mountain of myrrh, and to the hill of frankincense.
7 „Уся ти прекрасна, моя ти подру́женько, і пля́ми нема на тобі!
You are all fair, my love; there is no spot in you.
8 Зо мною з Лівану, моя нарече́на, зо мною з Лівану ти пі́деш! Спогля́неш з вершини Ама́ни, з вершини Сені́ру й Гермо́ну, з лего́вища левів, з леопа́рдових гір.
Come with me from Lebanon, my spouse, with me from Lebanon: look from the top of Amana, from the top of Shenir and Hermon, from the lions' dens, from the mountains of the leopards.
9 Забра́ла ти серце мені, моя се́стро, моя нарече́на, забра́ла ти серце мені самим о́чком своїм, разо́чком одне́ньким намиста свого!
You have ravished my heart, my sister, my spouse; you have ravished my heart with one of your eyes, with one chain of your neck.
10 Яке любе коха́ння твоє, о сестрице моя, нарече́на! Скільки ліпша любов твоя за вино, а запа́шність олив твоїх — за всі па́хощі!“
How fair is your love, my sister, my spouse! how much better is your love than wine! and the smell of your ointments than all spices!
11 Уста твої кра́пають мед щільнико́вий, моя наречена, мед і молоко — під твоїм язичко́м, а па́хощ одежі твоє́ї — як ліва́нські ті па́хощі!“
Your lips, O my spouse, drop as the honeycomb: honey and milk are under your tongue; and the smell of your garments is like the smell of Lebanon.
12 „Замкне́ний садок — то сестриця моя, наречена моя — замкне́ний садок, джерело́ запеча́тане.
A garden enclosed is my sister, my spouse; a spring shut up, a fountain sealed.
13 Лоно твоє — сад грана́тових яблук з плодо́м доскона́лим, ки́при із на́рдами,
Your plants are an orchard of pomegranates, with pleasant fruits; camphire, with spikenard,
14 нард і шафра́н, пахуча трости́на й кори́ця з усіма деревами ла́дану, ми́рра й ало́е зо всіма́ найзапашні́шими па́хощами,
Spikenard and saffron; calamus and cinnamon, with all trees of frankincense; myrrh and aloes, with all the chief spices:
15 ти джерело́ садкове́, криниця живої води, та тієї, що пли́не з Лива́ну“!
A fountain of gardens, a well of living waters, and streams from Lebanon.
16 „Прокинься, о вітре з півно́чі, і прили́нь, вітре з полу́дня, — повій на садок мій: нехай потечуть його па́хощі! Хай коха́ний мій при́йде до са́ду свого́, і нехай споживе́ плід найкращий його!“
Awake, O north wind; and come, you south; blow upon my garden, that the spices thereof may flow out. Let my beloved come into his garden, and eat his pleasant fruits.
