Пісня над піснями 2
1 „Я — саро́нська троя́нда, я доли́нна ліле́я!
Jeg er Sarons blomst, dalenes lilje.
2 Як ліле́я між те́реном, так подру́га моя поміж ді́вами!“
Som en lilje blandt torner, så er min venninne blandt de unge kvinner.
3 „Як та яблуня між лісови́ми дере́вами, так мій коханий поміж юнака́ми, — його ті́ні жадала й сиділа я в ній, і його плід для мого піднебі́ння солодкий!
Som et epletre blandt skogens trær, så er min elskede blandt de unge menn; i hans skygge lyster det mig å sitte, og hans frukt er søt for min gane.
4 Він впровадив мене до виня́рні, а пра́пор його надо мною — любов!
Han har ført mig til vinhuset, og hans banner over mig er kjærlighet.
5 Підкріпіте мене виногра́довим пе́чивом, освіжі́ть мене яблуками, — бо я хвора з любови!
Styrk mig med druekaker, kveg mig med epler! For jeg er syk av kjærlighet.
6 Ліва рука його — під головою моєю, прави́ця ж його — пригорта́є мене!.
Hans venstre hånd er under mitt hode, og hans høire favner mig.
7 Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, газе́лями чи польови́ми оленями, — щоб ви не споло́хали, й щоб не збудили любови, аж доки йому́ до вподо́би!“
Jeg ber eder inderlig, I Jerusalems døtre, ved rådyrene eller ved hindene på marken, at I ikke vekker og ikke egger kjærligheten, før den selv vil!
8 „Голос мого коханого! Ось він іде, ось він скаче гора́ми, по пагі́рках вистри́бує.
Hør, der er min elskede! Se, der kommer han springende over fjellene, hoppende over haugene.
9 Мій коханий подібний до са́рни чи до молодого оленя. Он стоїть він у нас за стіною, зазирає у ві́кна, заглядає у ґра́ти.
Min elskede ligner et rådyr eller en ung hjort. Se, der står han bak vår vegg; han kikker gjennem vinduene, gjennem gitteret ser han inn.
10 Мій коханий озвався й промовив до мене: „Уставай же, подру́го моя, моя кра́сна, й до мене ходи́!
Min elskede tar til orde og sier til mig: Stå op, min venninne, du min fagre, og kom ut!
11 Бо оце промину́ла пора дощова́, дощ ущу́х, перейшов собі він.
For se, nu er vinteren omme, regnet har draget forbi og er borte;
12 Показались квітки́ на землі, пора солове́йка настала, і голос го́рлиці в нашому кра́ї луна́є!
blomstene kommer til syne i landet, sangens tid er inne, og turtelduens røst har latt sig høre i vårt land;
13 Фіґа ви́пустила свої ранні плоди́, і розцвілі виногра́дини па́хощі ви́дали. Уставай же, подру́го моя, моя красна, й до ме́не ходи́!“
fikentreets frukter tar til å rødme, og vintrærnes blomster dufter. Stå op, kom, min venninne, du min fagre, så kom da!
14 „Голубко моя у розщі́линах ске́льних, у бе́скіднім схо́вку, — дай побачити мені твоє ли́чко, дай почути мені голосо́к твій, бо голос твій милий, а личко твоє уродли́ве!“
Du min due i bergrevnene, i fjellveggens ly! La mig se din skikkelse, la mig høre din røst! For din røst er blid og din skikkelse fager.
15 „Ловіть нам лисиці, лисиня́та маленькі, що ушко́джують нам виногра́дники, виноградники ж наші — у цві́ті!
Fang revene for oss, de små rever som ødelegger vingårdene! Våre vingårder står jo i blomst.
16 Мій коханий — він мій, я ж його́, він пасе між ліле́ями!
Min elskede er min, og jeg er hans, han som vokter sin hjord blandt liljene.
17 Поки день прохоло́ду наві́є, а ті́ні втечу́ть, — вернись, мій коханий, стань подібний до са́рни чи до молодого оленя в паху́чих гора́х!“
Innen dagen blir sval og skyggene flyr, vend om, min elskede, lik et rådyr eller en ung hjort på de kløftede fjell!
