Пісня над піснями 2
1 „Я — саро́нська троя́нда, я доли́нна ліле́я!
Ego flos campi, et lilium convallium.
2 Як ліле́я між те́реном, так подру́га моя поміж ді́вами!“
Sicut lilium inter spinas, sic amica mea inter filias.
3 „Як та яблуня між лісови́ми дере́вами, так мій коханий поміж юнака́ми, — його ті́ні жадала й сиділа я в ній, і його плід для мого піднебі́ння солодкий!
Sicut malus inter ligna silvarum, sic dilectus meus inter filios. Sub umbra illius quem desideraveram sedi, et fructus ejus dulcis gutturi meo.
4 Він впровадив мене до виня́рні, а пра́пор його надо мною — любов!
Introduxit me in cellam vinariam; ordinavit in me caritatem.
5 Підкріпіте мене виногра́довим пе́чивом, освіжі́ть мене яблуками, — бо я хвора з любови!
Fulcite me floribus, stipate me malis, quia amore langueo.
6 Ліва рука його — під головою моєю, прави́ця ж його — пригорта́є мене!.
Læva ejus sub capite meo, et dextera illius amplexabitur me.
7 Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, газе́лями чи польови́ми оленями, — щоб ви не споло́хали, й щоб не збудили любови, аж доки йому́ до вподо́би!“
Adjuro vos, filiæ Jerusalem, per capreas cervosque camporum, ne suscitetis, neque evigilare faciatis dilectam, quoadusque ipsa velit.
8 „Голос мого коханого! Ось він іде, ось він скаче гора́ми, по пагі́рках вистри́бує.
Vox dilecti mei; ecce iste venit, saliens in montibus, transiliens colles.
9 Мій коханий подібний до са́рни чи до молодого оленя. Он стоїть він у нас за стіною, зазирає у ві́кна, заглядає у ґра́ти.
Similis est dilectus meus capreæ, hinnuloque cervorum. En ipse stat post parietem nostrum, respiciens per fenestras, prospiciens per cancellos.
10 Мій коханий озвався й промовив до мене: „Уставай же, подру́го моя, моя кра́сна, й до мене ходи́!
En dilectus meus loquitur mihi. Surge, propera, amica mea, columba mea, formosa mea, et veni:
11 Бо оце промину́ла пора дощова́, дощ ущу́х, перейшов собі він.
jam enim hiems transiit; imber abiit, et recessit.
12 Показались квітки́ на землі, пора солове́йка настала, і голос го́рлиці в нашому кра́ї луна́є!
Flores apparuerunt in terra nostra; tempus putationis advenit: vox turturis audita est in terra nostra;
13 Фіґа ви́пустила свої ранні плоди́, і розцвілі виногра́дини па́хощі ви́дали. Уставай же, подру́го моя, моя красна, й до ме́не ходи́!“
ficus protulit grossos suos; vineæ florentes dederunt odorem suum. Surge, amica mea, speciosa mea, et veni:
14 „Голубко моя у розщі́линах ске́льних, у бе́скіднім схо́вку, — дай побачити мені твоє ли́чко, дай почути мені голосо́к твій, бо голос твій милий, а личко твоє уродли́ве!“
columba mea, in foraminibus petræ, in caverna maceriæ, ostende mihi faciem tuam, sonet vox tua in auribus meis: vox enim tua dulcis, et facies tua decora.
15 „Ловіть нам лисиці, лисиня́та маленькі, що ушко́джують нам виногра́дники, виноградники ж наші — у цві́ті!
Capite nobis vulpes parvulas quæ demoliuntur vineas: nam vinea nostra floruit.
16 Мій коханий — він мій, я ж його́, він пасе між ліле́ями!
Dilectus meus mihi, et ego illi, qui pascitur inter lilia,
17 Поки день прохоло́ду наві́є, а ті́ні втечу́ть, — вернись, мій коханий, стань подібний до са́рни чи до молодого оленя в паху́чих гора́х!“
donec aspiret dies, et inclinentur umbræ. Revertere; similis esto, dilecte mi, capreæ, hinnuloque cervorum super montes Bether.
