Пісня над піснями 2
1 „Я — саро́нська троя́нда, я доли́нна ліле́я!
Io sono un narciso di Saron, un giglio delle valli.
2 Як ліле́я між те́реном, так подру́га моя поміж ді́вами!“
Come un giglio fra i cardi, così la mia amata tra le fanciulle.
3 „Як та яблуня між лісови́ми дере́вами, так мій коханий поміж юнака́ми, — його ті́ні жадала й сиділа я в ній, і його плід для мого піднебі́ння солодкий!
Come un melo tra gli alberi del bosco, il mio diletto fra i giovani. Alla sua ombra, cui anelavo, mi siedo e dolce è il suo frutto al mio palato.
4 Він впровадив мене до виня́рні, а пра́пор його надо мною — любов!
Mi ha introdotto nella cella del vino e il suo vessillo su di me è amore.
5 Підкріпіте мене виногра́довим пе́чивом, освіжі́ть мене яблуками, — бо я хвора з любови!
Sostenetemi con focacce d'uva passa, rinfrancatemi con pomi, perché io sono malata d'amore.
6 Ліва рука його — під головою моєю, прави́ця ж його — пригорта́є мене!.
La sua sinistra è sotto il mio capo e la sua destra mi abbraccia.
7 Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, газе́лями чи польови́ми оленями, — щоб ви не споло́хали, й щоб не збудили любови, аж доки йому́ до вподо́би!“
Io vi scongiuro, figlie di Gerusalemme, per le gazzelle o per le cerve dei campi: non destate, non scuotete dal sonno l'amata, finché essa non lo voglia.
8 „Голос мого коханого! Ось він іде, ось він скаче гора́ми, по пагі́рках вистри́бує.
Una voce! Il mio diletto! Eccolo, viene saltando per i monti, balzando per le colline.
9 Мій коханий подібний до са́рни чи до молодого оленя. Он стоїть він у нас за стіною, зазирає у ві́кна, заглядає у ґра́ти.
Somiglia il mio diletto a un capriolo o ad un cerbiatto. Eccolo, egli sta dietro il nostro muro; guarda dalla finestra, spia attraverso le inferriate.
10 Мій коханий озвався й промовив до мене: „Уставай же, подру́го моя, моя кра́сна, й до мене ходи́!
Ora parla il mio diletto e mi dice: «Alzati, amica mia, mia bella, e vieni!
11 Бо оце промину́ла пора дощова́, дощ ущу́х, перейшов собі він.
Perché, ecco, l'inverno è passato, è cessata la pioggia, se n'è andata;
12 Показались квітки́ на землі, пора солове́йка настала, і голос го́рлиці в нашому кра́ї луна́є!
i fiori sono apparsi nei campi, il tempo del canto è tornato e la voce della tortora ancora si fa sentire nella nostra campagna.
13 Фіґа ви́пустила свої ранні плоди́, і розцвілі виногра́дини па́хощі ви́дали. Уставай же, подру́го моя, моя красна, й до ме́не ходи́!“
Il fico ha messo fuori i primi frutti e le viti fiorite spandono fragranza. Alzati, amica mia, mia bella, e vieni!
14 „Голубко моя у розщі́линах ске́льних, у бе́скіднім схо́вку, — дай побачити мені твоє ли́чко, дай почути мені голосо́к твій, бо голос твій милий, а личко твоє уродли́ве!“
O mia colomba, che stai nelle fenditure della roccia, nei nascondigli dei dirupi, mostrami il tuo viso, fammi sentire la tua voce, perché la tua voce è soave, il tuo viso è leggiadro».
15 „Ловіть нам лисиці, лисиня́та маленькі, що ушко́джують нам виногра́дники, виноградники ж наші — у цві́ті!
Prendeteci le volpi, le volpi piccoline che guastano le vigne, perché le nostre vigne sono in fiore.
16 Мій коханий — він мій, я ж його́, він пасе між ліле́ями!
Il mio diletto è per me e io per lui. Egli pascola il gregge fra i figli.
17 Поки день прохоло́ду наві́є, а ті́ні втечу́ть, — вернись, мій коханий, стань подібний до са́рни чи до молодого оленя в паху́чих гора́х!“
Prima che spiri la brezza del giorno e si allunghino le ombre, ritorna, o mio diletto, somigliante alla gazzella o al cerbiatto, sopra i monti degli aromi.
