Пісня над піснями 2
1 „Я — саро́нська троя́нда, я доли́нна ліле́я!
- Ja sam cvijet šaronski, ljiljan u dolu.
2 Як ліле́я між те́реном, так подру́га моя поміж ді́вами!“
- Što je ljiljan među trnjem, to je prijateljica moja među djevojkama.
3 „Як та яблуня між лісови́ми дере́вами, так мій коханий поміж юнака́ми, — його ті́ні жадала й сиділа я в ній, і його плід для мого піднебі́ння солодкий!
- Što je jabuka među šumskim stablima, to je dragi moj među mladićima; bila sam željna hlada njezina i sjedoh, plodovi njeni slatki su grlu mome.
4 Він впровадив мене до виня́рні, а пра́пор його надо мною — любов!
Uveo me u odaje vina i pokrio me zastavom ljubavi.
5 Підкріпіте мене виногра́довим пе́чивом, освіжі́ть мене яблуками, — бо я хвора з любови!
Okrijepite me kolačima, osvježite jabukama, jer sam bolna od ljubavi.
6 Ліва рука його — під головою моєю, прави́ця ж його — пригорта́є мене!.
Njegova mi je lijeva ruka pod glavom, a desnom me grli.
7 Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, газе́лями чи польови́ми оленями, — щоб ви не споло́хали, й щоб не збудили любови, аж доки йому́ до вподо́би!“
- Kćeri jeruzalemske, zaklinjem vas srnama i košutama poljskim, ne budite, ne budite ljubav moju dok sama ne bude htjela!
8 „Голос мого коханого! Ось він іде, ось він скаче гора́ми, по пагі́рках вистри́бує.
Glas dragoga moga! Evo ga, dolazi, prelijeće brda, preskakuje brežuljke.
9 Мій коханий подібний до са́рни чи до молодого оленя. Он стоїть він у нас за стіною, зазирає у ві́кна, заглядає у ґра́ти.
Dragi je moj kao srna, on je kao jelenče. Evo ga za našim zidom, gleda kroz prozore, zaviruje kroz rešetke.
10 Мій коханий озвався й промовив до мене: „Уставай же, подру́го моя, моя кра́сна, й до мене ходи́!
Dragi moj podiže glas i govori mi: “Ustani, dragano moja, ljepoto moja, i dođi,
11 Бо оце промину́ла пора дощова́, дощ ущу́х, перейшов собі він.
jer evo, zima je već minula, kiša je prošla i nestala.
12 Показались квітки́ на землі, пора солове́йка настала, і голос го́рлиці в нашому кра́ї луна́є!
Cvijeće se po zemlji ukazuje, vrijeme pjevanja dođe i glas se grličin čuje u našem kraju.
13 Фіґа ви́пустила свої ранні плоди́, і розцвілі виногра́дини па́хощі ви́дали. Уставай же, подру́го моя, моя красна, й до ме́не ходи́!“
Smokva je izbacila prve plodove, vinograd, u cvatu, miriše. Ustani, dragano moja, ljepoto moja i dođi.
14 „Голубко моя у розщі́линах ске́льних, у бе́скіднім схо́вку, — дай побачити мені твоє ли́чко, дай почути мені голосо́к твій, бо голос твій милий, а личко твоє уродли́ве!“
Golubice moja, u spiljama kamenim, u skrovištima vrletnim, daj da ti vidim lice i da ti čujem glas, jer glas je tvoj ugodan i lice je tvoje krasno.”
15 „Ловіть нам лисиці, лисиня́та маленькі, що ушко́джують нам виногра́дники, виноградники ж наші — у цві́ті!
Pohvatajte lisice, male lisice što oštećuju vinograde, naše vinograde u cvatu.
16 Мій коханий — він мій, я ж його́, він пасе між ліле́ями!
Dragi moj pripada meni, a ja njemu, on pase među ljiljanima.
17 Поки день прохоло́ду наві́є, а ті́ні втечу́ть, — вернись, мій коханий, стань подібний до са́рни чи до молодого оленя в паху́чих гора́х!“
Prije nego dan izdahne i sjene se spuste, vrati se, dragi moj: budi lagan kao srna, kao lane na gori Beteru.
