До римлян 1
1 Павло, раб Ісуса Христа, покликаний апо́стол, вибраний для звіща́ння Єва́нгелії Божої,
Павел, слуга Ісуса Христа, покликаний апостол, вибраний на благовістуваннє Боже,
2 яку Він перед тим приобіцяв через Своїх пророків у святих Писа́ннях,
(котре наперед обіцяв [Бог] через пророків своїх у сьвятих писаннях, )
3 про Сина Свого, що тілом був із насіння Давидового,
про Сина свого (народженого з насїння Давидового по тілу,
4 і об'явився Сином Божим у силі, за Ду́хом святости, через воскресіння з мертвих, про Ісуса Христа, Господа нашого,
обявленого Сина Божого в силї, по Духу сьвятости, через воскресеннє в мертвих), Ісуса Христа, Господа нашого,
5 що через Нього прийняли ми благода́ть і апо́стольство на по́слух віри через Ім'я́ Його між усіма́ народами,
(котрим прийняли ми благодать і апостольство на впокореннє вірі між усїма народами ради імени Його,
6 між якими й ви, покликані Ісуса Христа, —
між котрими й ви покликані, Ісус-Христові; )
7 усім, хто знаходиться в Римі, улю́бленим Божим, покликаним святим, — благода́ть вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!
Усїм вам, що єсте в Римі, любленим від Бога, покликаним сьвятим: благодать вам і впоюй од Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа.
8 Отже, насамперед дякую Богові моєму через Ісуса Христа за всіх вас, що віра ваша звіщається по всьому світові.
Перш усего дякую Богові моєму через Ісуса Христа за всіх вас, що віра ваша проповідуєть ся по всему сьвіту.
9 Бо свідок мені Бог, Якому служу́ духом своїм у звіща́нні Єва́нгелії Його Сина, що я безпереста́нно згадую про вас,
Сьвідок менї Бог, котрому служу духом моїм у благовіствуванню Сина Його, що без перестану спомни про вас роблю,
10 і в моли́твах своїх за́вжди молюся, щоб воля Божа щасливо попрова́дила мене коли прийти до вас.
усе в молитвах моїх молючись, щоб колись довелось менї по волї Божій, прийти до вас.
11 Бо прагну вас бачити, щоб подати вам якого дара духовного для змі́цнення вас,
Бажаю бо бачити вас, щоб передати вам даруваннє духовне дла утвердження вашого;
12 цебто потішитись ра́зом між вами спі́льною вірою — і вашою, і моєю.
се ж єсть утішитись укупі з вами спільною вірою вашою і моєю.
13 Не хочу ж, щоб ви не знали, браття, що багато разів мав я за́мір прийти до вас, але мені перешко́джувано аж досі, щоб мати який плід і в вас, як і в інших наро́дів.
Не хочу ж таїти од вас, браттє, що часто заміряв я прийти до вас (та й досї спиняло мене), щоб який овощ мати й між вами, яко ж і між иншими поганами.
14 А ге́лленам і чужоземцям, розумним і немудрим — я боржни́к.
Єленянам і чужоземцям, мудрим і нерозумним довжен я.
15 Отже, щодо мене, я готовий і вам, хто знаходиться в Римі, звіщати Єва́нгелію.
От же, що до мене, готов я й вам, що в Римі, благовіствувати.
16 Бо я не соромлюсь Єва́нгелії, бож вона — сила Божа на спасі́ння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім ге́лленові.
Бо не соромлюсь благовіствування Христового, сила бо Божа на спасеннє всякому віруючому, Жидовинові перше, а потім і Грекові.
17 Праведність бо Божа з'являється в ній з віри в віру, як написано: „А праведний житиме вірою“.
Правда бо Божа в йому відкриваєть ся до віри в віру, яко ж написано: Праведний вірою жив буде.
18 Бо гнів Божий з'являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гаму́ють неправдою,
Одкриваєть ся бо гнїв Божий з неба на всяке нечесте і неправду людей, що держить істину в неправді.
19 тому, що те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об'явив.
Тим, що розумне про Бога, явно в них; Бог бо явившім.
20 Бо Його невиди́ме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, ду́манням про твори стає види́ме. Так що нема їм виправдання, (aïdios g126)
Невидиме бо Його від создання сьвіту думаннєм про твори робить ся видиме, і вічна Його сила і божество, щоб бути їм без оправдання. (aïdios g126)
21 бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемні́ли своїми думка́ми, і запа́морочилось нерозумне їхнє серце.
Тим, що знаючи Бога, не яко Бога прославляли або дякували, а осуєтились думками своїми і оморочилось нерозумне серце їх.
22 Називаючи себе мудрими, вони потумані́ли,
Славлячи себе мудрими, потуманїли,
23 і славу нетлінного Бога змінили на подобу образа тлінної люди́ни, і птахів, і чотириногих, і га́дів.
і обернули славу нетлінного Бога на подобину образа тлінного чоловіка, і птиць і четвероногих і гаду.
24 Тому́ то й видав їх Бог у пожадливостях їхніх сердець на нечи́стість, щоб вони самі знеславляли тіла свої.
Тим же й передав їх Бог нечистотї в похотях сердець їх, щоб сквернили тїла свої між самими собою.
25 Вони Божу правду замінили на неправду, і честь віддавали, і служили створінню більш, як Творце́ві, що благослове́нний навіки, амі́нь. (aiōn g165)
Вони перемінили істину Божу на лжу і поклонялись і служили тварі більш Творця, котрий благословен на віки. Амінь. (aiōn g165)
26 Через це Бог їх видав на пожадливість гане́бну, — бо їхні жінки замінили природне єдна́ння на протиприродне.
За се передав їх Бог карі безчестя, бо й жінки їх обернула природню подобу на протиприродню;
27 Так само й чоловіки, позоставивши природне єдна́ння з жіночою статтю, розпали́лися своєю пожадливістю один до о́дного, і чоловіки з чоловіками сором чинили. І вони прийняли́ в собі відплату, відповідну їхньому блу́дові.
так само й чоловіки, оставивши природне вживаннє женського полу, розгорілись похоттю своєю один на одного, чоловіки на чоловіках сором роблячи, і заплату, яка подобала заблудові їх, у собі приймаючи.
28 А що вони не вважали за потрібне мати Бога в пізна́нні, видав їх Бог на розум переве́рнений, — щоб чинили непристойне.
І, яко ж не вподобалось їм мати Бога в розумі, передав їх Бог ледачому уму, робити неподобне,
29 Вони повні всякої неправедности, лукавства, заже́рливости, зло́би, повні заздрости, убивства, суперечки, омани, лихих звича́їв,
сповнених усякої неправди, перелюбу, лукавства, зажерливостя, злоби, сповнених зависти, убийства, сварнї, підступу, лихих звичаїв,
30 обмовники, наклепники, богонена́видники, напасники́, чваньки, пишні, винахідники зла, неслухня́ні батькам,
осудників, поклїпників, богоневавидників, гордувників, хвастунів, пишних, видумщиків лихого, родителям непокірних,
31 нерозумні, зрадники, нелюбовні, немилости́ві.
нерозумних, ламателїв умови, нелюбовних, невбдагальних, немилостивих.
32 Вони знають при́суд Божий, що ті, хто чинить таке, ва́рті смерти, а проте не тільки самі чинять, але й хвалять тих, хто робить таке.
Котрі, хоч Божий присуд розуміють, що хто таке робить, достоїн смерти, не тільки самі се роблять, та й похваляють роблячих.
