До римлян 9
1 Кажу́ правду в Христі, не обманюю, як сві́дчить мені моє сумлі́ння через Духа Святого,
I tell the truth in Christ. I do not lie, and my conscience bears witness with me in the Holy Spirit,
2 що маю велику скорбо́ту й невпинну му́ку для серця свого!
that for me there is great sorrow and unceasing pain in my heart.
3 Бо я бажав би сам бути відлу́чений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом;
For I could wish that I myself would be cursed and set apart from Christ for the sake of my brothers, those of my own race according to the flesh.
4 вони ізра́їльтяни, що їм належить сині́вство, і слава, і заповіти, і законода́вство, і богослужба, і обі́тниці,
They are Israelites. They have adoption, the glory, the covenants, the gift of the law, the worship of God, and the promises.
5 що їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма́ Бог, благослове́нний, навіки, амі́нь. (aiōn g165)
Theirs are the ancestors from whom Christ has come with respect to the flesh—he who is God over all. May he be praised forever. Amen. (aiōn g165)
6 Не так, щоб Слово Боже не збуло́ся. Бо не всі ті ізра́їльтяни, хто від Ізраїля,
But it is not as though the promises of God have failed. For it is not everyone in Israel who truly belongs to Israel.
7 і не всі діти Авраамові, хто від насіння його, але: „в Ісаку буде насіння тобі“.
Neither are all Abraham's descendants truly his children. But, “It is through Isaac that your descendants will be called.”
8 Цебто, не тілесні діти — то діти Божі, але діти обі́тниці признаю́ться за насіння.
That is, the children of the flesh are not the children of God. But the children of the promise are regarded as descendants.
9 А слово обі́тниці таке: „На той час прийду́, і бу́де син у Сари“.
For this is the word of promise: “At this time I will come, and a son will be given to Sarah.”
10 І не тільки це, але й Реве́кка зачала́ дітей від одно́го ложа отця нашого Ісака,
Not only this, but after Rebekah also had conceived by one man, our father Isaac—
11 бо коли вони ще не народились, і нічо́го доброго чи злого не вчинили, — щоб позоста́лась постанова Божа у вибра́нні
for the children were not yet born and had not yet done anything good or bad, so that the purpose of God according to choice might stand, not because of actions, but because of him who calls—
12 не від учинків, але́ від То́го, Хто кличе, — сказано їй: „Більший служитиме меншому“,
it was said to her, “The older will serve the younger.”
13 як і написано: „Полюбив Я Якова, а Ісава знена́видів“.
It is just as had been written: “Jacob I loved, but Esau I hated.”
14 Що ж скажемо? Може в Бога неправда? Зо́всім ні!
What then will we say? Is there unrighteousness with God? May it never be.
15 Бо Він каже Мойсеєві: „Помилую, кого хочу помилувати, і змилосе́рджуся, над ким хочу змилосе́рдитись“.
For he says to Moses, “I will have mercy on whom I will have mercy, and I will have compassion on whom I will have compassion.”
16 Отож, не залежить це ні від то́го, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує.
So then, it is not because of him who wills, nor because of him who runs, but because of God, who shows mercy.
17 Бо Писа́ння говорить фараонові: „Власне на те Я поставив тебе, щоб на тобі показати Свою силу, і щоб звістилось по ці́лій землі Моє Йме́ння“.
For the scripture says to Pharaoh, “For this very purpose I raised you up, so that I might demonstrate my power in you, and so that my name might be proclaimed in all the earth.”
18 Отож, кого хоче — Він милує, і кого хоче — ожорсто́чує.
So then, God has mercy on whom he wishes, and whom he wishes, he makes stubborn.
19 А ти скажеш мені: „Чого ж іще Він докоря́є, бо хто може проти́витись волі Його?“
You will say then to me, “Why does he still find fault? For who has ever withstood his will?”
20 Отже, хто́ ти, чоловіче, що ти спереча́єшся з Богом? Чи скаже тво́риво творце́ві: Пощо ти зробив мене так?
On the contrary, man, who are you who answers against God? Will what has been molded say to the one who molds it, “Why did you make me this way?”
21 Чи ганча́р не має вла́ди над глиною, щоб із того самого міси́ва зробити одну посу́дину на честь, а одну на нечесть?
Does the potter not have the right over the clay to make from the same lump a container for special use, and another container for daily use?
22 Тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити могутність Свою, щади́в із великим терпінням посу́дини гніву, що готові були на погибіль,
What if God, who is willing to show his wrath and to make his power known, endured with much patience containers of wrath prepared for destruction?
23 і щоб виявити багатство слави Своєї на посудинах милосердя, що їх приготува́в на славу,
What if he did this in order that he might make known the riches of his glory upon containers of mercy, which he had previously prepared for glory?
24 на нас, що їх і покликав не тільки від юдеїв, але й від поган.
What if he did this also for us, whom he also called, not only from among the Jews, but also from among the Gentiles?
25 Як і в Осії Він говорить: „Назву Своїм наро́дом не людей Моїх, і не улю́блену — улю́бленою,
As he says also in Hosea: “I will call my people who were not my people, and her beloved who was not beloved.
26 і на місці, де сказано їм: Ви не Мій наро́д, там на́звані будуть синами Бога Живого!“
Then it will be that where it was said to them, 'You are not my people,' there they will be called 'sons of the living God.'”
27 А Ісая взиває про Ізраїля: „Коли б число синів Ізра́їлевих було, як мо́рський пісок, то тільки останок спасеться,
Isaiah cries out concerning Israel, “Though the number of the children of Israel were as the sand of the sea, it will be a remnant that will be saved,
28 бо вирок закінчений та скорочений у праведності учинить Господь на землі!“
for the Lord will carry out his sentence on the earth, completely and without delay.”
29 І як Ісая віщував: „Коли б Госпо́дь Савао́т не лишив нам насіння, то ми стали б, як Содо́м, і подібні були б до Гомо́рри!“
As Isaiah had said previously, “If the Lord of hosts had not left us descendants, we would be like Sodom, and we would have become like Gomorrah.”
30 Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, що від віри,
What will we say then? That the Gentiles, who were not pursuing righteousness, obtained righteousness, the righteousness by faith.
31 а Ізраїль, що шукав Закона праведности, не досяг Закону праведности.
But Israel, who did pursue a law of righteousness, did not arrive at it.
32 Чому́? Бо шукали не з віри, але якби з учинків Зако́ну; вони бо спіткнулись об камінь спотика́ння,
Why not? Because they did not pursue it by faith, but by works. They stumbled over the stone of stumbling,
33 як написано: „Ось Я кладу́ на Сіоні камінь спотика́ння та скелю спокуси, і кожен, хто вірує в Нього, не посоро́миться!“
as it has been written, “Look, I am laying in Zion a stone of stumbling and a rock of offense. He who believes in it will not be ashamed.”
