До римлян 9
1 Кажу́ правду в Христі, не обманюю, як сві́дчить мені моє сумлі́ння через Духа Святого,
I am speaking the truth in Christ, it is no lie. My conscience bears me witness in the Holy Spirit that I have deep sorrow
2 що маю велику скорбо́ту й невпинну му́ку для серця свого!
and incessant anguish in my heart.
3 Бо я бажав би сам бути відлу́чений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом;
For I was on the point of praying to be accursed from Christ on behalf of my brothers, my kinsmen according to the flesh.
4 вони ізра́їльтяни, що їм належить сині́вство, і слава, і заповіти, і законода́вство, і богослужба, і обі́тниці,
For they are Israelites; to them belong the sonship, the Shekinah glory, the covenants, the giving of the Law; the service of the temple, and the promises;
5 що їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма́ Бог, благослове́нний, навіки, амі́нь. (aiōn g165)
theirs are the patriarchs, and of them, as concerning the flesh, is Christ, who is over all, God, blessed forever, Amen. (aiōn g165)
6 Не так, щоб Слово Боже не збуло́ся. Бо не всі ті ізра́їльтяни, хто від Ізраїля,
It is not, however, as though God’s word had failed! For they are not all Israel who have sprung from Israel;
7 і не всі діти Авраамові, хто від насіння його, але: „в Ісаку буде насіння тобі“.
they are not all children of Abraham because they are Abraham’s descendants. The promise was, In Isaac shall thy posterity be called.
8 Цебто, не тілесні діти — то діти Божі, але діти обі́тниці признаю́ться за насіння.
That is, it is not the children of the flesh who are children of God; but the children of the promise are counted as his posterity.
9 А слово обі́тниці таке: „На той час прийду́, і бу́де син у Сари“.
For thus is the word of promise, According to this season I will come, and Sarah shall bear a son.
10 І не тільки це, але й Реве́кка зачала́ дітей від одно́го ложа отця нашого Ісака,
And not only so, but when Rebecca was pregnant by our forefather Isaac, though one man was the father of both children,
11 бо коли вони ще не народились, і нічо́го доброго чи злого не вчинили, — щоб позоста́лась постанова Божа у вибра́нні
and even though they were still unborn, and had done nothing either good or bad, in order that the purpose of God might stand according to election, not of works, but of Him who called,
12 не від учинків, але́ від То́го, Хто кличе, — сказано їй: „Більший служитиме меншому“,
it was said to her, The elder shall serve the younger.
13 як і написано: „Полюбив Я Якова, а Ісава знена́видів“.
As it is written, Jacob have I loved, but Esau have I hated.
14 Що ж скажемо? Може в Бога неправда? Зо́всім ні!
What shall we say then? that there is injustice with God? No indeed.
15 Бо Він каже Мойсеєві: „Помилую, кого хочу помилувати, і змилосе́рджуся, над ким хочу змилосе́рдитись“.
His words to Moses are. I will have mercy on whom I choose to have mercy; I will have compassion on whom I choose to have compassion.
16 Отож, не залежить це ні від то́го, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує.
So then it is not a question of him who wills, nor of him who runs, but of God who has mercy.
17 Бо Писа́ння говорить фараонові: „Власне на те Я поставив тебе, щоб на тобі показати Свою силу, і щоб звістилось по ці́лій землі Моє Йме́ння“.
For the Scripture says to Pharaoh, It is for this very purpose that I have raised you up, To show in you my power, And to proclaim my name far and wide, in all the earth.
18 Отож, кого хоче — Він милує, і кого хоче — ожорсто́чує.
So then he has mercy on whom he will, and whom he will, he hardens.
19 А ти скажеш мені: „Чого ж іще Він докоря́є, бо хто може проти́витись волі Його?“
Then you will say to me. "Why does he still go on finding fault? Who can withstand his will?"
20 Отже, хто́ ти, чоловіче, що ти спереча́єшся з Богом? Чи скаже тво́риво творце́ві: Пощо ти зробив мене так?
"Nay, but who are you, O man, that replies to God? Shall the thing formed say unto him who formed it, "Why did you do me like this?"
21 Чи ганча́р не має вла́ди над глиною, щоб із того самого міси́ва зробити одну посу́дину на честь, а одну на нечесть?
Or has not the potter power over the clay, to make out of the same lump one vessel for noble, and another for ignoble uses?
22 Тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити могутність Свою, щади́в із великим терпінням посу́дини гніву, що готові були на погибіль,
But what if God, while intending to show forth his wrath, and to make known his power, yet endured, with much long-suffering, vessels of wrath, fitted to destruction?
23 і щоб виявити багатство слави Своєї на посудинах милосердя, що їх приготува́в на славу,
And what if he thus purposed to make known the riches of his glory upon vessels of mercy, which he had before prepared for glory?
24 на нас, що їх і покликав не тільки від юдеїв, але й від поган.
Now such are we whom he has called, not only from among the Jews, but also from among the Gentiles.
25 Як і в Осії Він говорить: „Назву Своїм наро́дом не людей Моїх, і не улю́блену — улю́бленою,
As he also said in Hosea. Those who were not my people I will call "my people," And her "beloved" who was not beloved;
26 і на місці, де сказано їм: Ви не Мій наро́д, там на́звані будуть синами Бога Живого!“
And in that very spot where it was told them, "You are not my people," There they shall be called "Sons of the living God."
27 А Ісая взиває про Ізраїля: „Коли б число синів Ізра́їлевих було, як мо́рський пісок, то тільки останок спасеться,
And in regard to Israel, Isaiah exclaims. Though the number of the sons of Israel be like the sands of the sea, it is but a remnant of those who shall be saved;
28 бо вирок закінчений та скорочений у праведності учинить Господь на землі!“
for the Lord will execute his word upon the earth, finishing it and cutting it short.
29 І як Ісая віщував: „Коли б Госпо́дь Савао́т не лишив нам насіння, то ми стали б, як Содо́м, і подібні були б до Гомо́рри!“
Even as in an earlier passage, Isaiah says, Except the Lord of Sabbath had us some few descendants, we should have become like Sodom, and should have fared like Gomorrah.
30 Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, що від віри,
What then shall we say? That Gentiles who never pursed righteousness have overtaken it, even the righteousness of faith?
31 а Ізраїль, що шукав Закона праведности, не досяг Закону праведности.
But that the descendants of Israel, who were in pursuit of a law of righteousness, did not arrive at that law?
32 Чому́? Бо шукали не з віри, але якби з учинків Зако́ну; вони бо спіткнулись об камінь спотика́ння,
And why? Because they sought it not by faith, but thought to gain it by works. They stumbled at the stone of stumbling;
33 як написано: „Ось Я кладу́ на Сіоні камінь спотика́ння та скелю спокуси, і кожен, хто вірує в Нього, не посоро́миться!“
even as it is written. Behold, I lay in Zion a stone of stumbling and a rock of offense; but he that believes on Him shall not be put to shame.
