До римлян 9
1 Кажу́ правду в Христі, не обманюю, як сві́дчить мені моє сумлі́ння через Духа Святого,
I speak the truth in Christ, I lie not, my conscience bearing me testimony in the Holy Spirit,
2 що маю велику скорбо́ту й невпинну му́ку для серця свого!
That I have great sorrow and unceasing grief in my heart;
3 Бо я бажав би сам бути відлу́чений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом;
for I could wish myself to be accursed from Christ, for my brethren, my kinsmen according to the flesh;
4 вони ізра́їльтяни, що їм належить сині́вство, і слава, і заповіти, і законода́вство, і богослужба, і обі́тниці,
who are Israelites, to whom belong the adoption, and the glory, and the covenants, and the giving of the law, and the service, and the promises;
5 що їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма́ Бог, благослове́нний, навіки, амі́нь. (aiōn g165)
to whom belong the fathers, and of whom is the Christ, as it respects the flesh, who is over all, God blessed forever. Amen. (aiōn g165)
6 Не так, щоб Слово Боже не збуло́ся. Бо не всі ті ізра́їльтяни, хто від Ізраїля,
It is not possible that the word of God has failed; for they are not all Israel who are of Israel.
7 і не всі діти Авраамові, хто від насіння його, але: „в Ісаку буде насіння тобі“.
Nor, because they are the posterity of Abraham, are they all children: but in Isaac shall your posterity be called.
8 Цебто, не тілесні діти — то діти Божі, але діти обі́тниці признаю́ться за насіння.
That is, the children of the flesh are not the children of God; but the children of the promise are counted for the posterity.
9 А слово обі́тниці таке: „На той час прийду́, і бу́де син у Сари“.
For the word of the promise is this: At this time will I come, and Sarah shall have a son.
10 І не тільки це, але й Реве́кка зачала́ дітей від одно́го ложа отця нашого Ісака,
Not only so, but when Rebecca had conceived by one, even our father Isaac,
11 бо коли вони ще не народились, і нічо́го доброго чи злого не вчинили, — щоб позоста́лась постанова Божа у вибра́нні
(the children, indeed, having not yet been born, and having done neither good nor evil, that the purpose of God according to election might stand, not of works, but of him that calls, )
12 не від учинків, але́ від То́го, Хто кличе, — сказано їй: „Більший служитиме меншому“,
it was said to her: The elder shall serve the younger;
13 як і написано: „Полюбив Я Якова, а Ісава знена́видів“.
as it is written: Jacob have I loved, but Esau have I hated.
14 Що ж скажемо? Може в Бога неправда? Зо́всім ні!
What, then, shall we say? Is there unrighteousness with. God? It can not be.
15 Бо Він каже Мойсеєві: „Помилую, кого хочу помилувати, і змилосе́рджуся, над ким хочу змилосе́рдитись“.
For he says to Moses: I will show mercy to whom I will show mercy; and I will show compassion to whom I will show compassion.
16 Отож, не залежить це ні від то́го, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує.
Therefore, it is not of him that wills, nor of him that runs, but of God that shows mercy.
17 Бо Писа́ння говорить фараонові: „Власне на те Я поставив тебе, щоб на тобі показати Свою силу, і щоб звістилось по ці́лій землі Моє Йме́ння“.
For the scripture says to Pharaoh: For this very purpose have I raised you up, that I may show in you my power, and that my name may be published in all the earth.
18 Отож, кого хоче — Він милує, і кого хоче — ожорсто́чує.
Therefore, he has mercy on whom he wills to have mercy: and whom he wills to harden, he hardens.
19 А ти скажеш мені: „Чого ж іще Він докоря́є, бо хто може проти́витись волі Його?“
You will then say to me, Why does he yet find fault? For who has resisted his will?
20 Отже, хто́ ти, чоловіче, що ти спереча́єшся з Богом? Чи скаже тво́риво творце́ві: Пощо ти зробив мене так?
No, but rather, O man, who are you that dispute with God? Shall the thing formed say to him that formed, it, Why have you made me thus?
21 Чи ганча́р не має вла́ди над глиною, щоб із того самого міси́ва зробити одну посу́дину на честь, а одну на нечесть?
Has not the potter power over the clay, to make from the same mass one vessel for honor, and another for dishonor?
22 Тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити могутність Свою, щади́в із великим терпінням посу́дини гніву, що готові були на погибіль,
What, then, if God, intending to show his wrath, and to make his power known, yet, in much long-suffering bore with the vessels of wrath fitted for destruction:
23 і щоб виявити багатство слави Своєї на посудинах милосердя, що їх приготува́в на славу,
and, that he might make known the riches of his glory on the vessels of mercy which he before prepared for glory, showed mercy to us,
24 на нас, що їх і покликав не тільки від юдеїв, але й від поган.
whom he has called, not only from among the Jews, but also from the Gentiles?
25 Як і в Осії Він говорить: „Назву Своїм наро́дом не людей Моїх, і не улю́блену — улю́бленою,
As he says also in Hosea: I will call that my people which is not my people, and her beloved, who was not beloved.
26 і на місці, де сказано їм: Ви не Мій наро́д, там на́звані будуть синами Бога Живого!“
And it shall come to pass, that, in the place where it was said to them: You are not my people, there shall they be called the sons of the living God.
27 А Ісая взиває про Ізраїля: „Коли б число синів Ізра́їлевих було, як мо́рський пісок, то тільки останок спасеться,
But Isaiah cries concerning Israel: Though the number of the sons of Israel be as the sand of the sea, a remnant shall be saved:
28 бо вирок закінчений та скорочений у праведності учинить Господь на землі!“
for his word he fulfills, and he decrees in righteousness; for his word that is decreed, will the Lord execute upon the land.
29 І як Ісая віщував: „Коли б Госпо́дь Савао́т не лишив нам насіння, то ми стали б, як Содо́м, і подібні були б до Гомо́рри!“
And as Isaiah said before: Unless the Lord of hosts had left us a posterity, we should have been like Sodom, and been made like Gomorrah.
30 Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, що від віри,
What, then, shall we say? That the Gentiles, who did not seek after justification, have obtained justification, even the justification which is by faith:
31 а Ізраїль, що шукав Закона праведности, не досяг Закону праведности.
but Israel, who sought after a law of justification, has not attained to a law of justification.
32 Чому́? Бо шукали не з віри, але якби з учинків Зако́ну; вони бо спіткнулись об камінь спотика́ння,
And why? Because they sought it not by faith, but as if by works of law: for they stumbled against that stone of stumbling,
33 як написано: „Ось Я кладу́ на Сіоні камінь спотика́ння та скелю спокуси, і кожен, хто вірує в Нього, не посоро́миться!“
as it is written: Behold, I lay in Zion a stone of stumbling, and a rock of offense: and whoever believes on him, shall not be ashamed.
