До римлян 14
1 Слабо́го в вірі приймайте, але не для суперечок про погляди.
Receive him that is weak in the faith, but not to disputes about doubtful matters:
2 Один бо вірує, що можна їсти все, а не́мічний споживає ярину́.
for one believeth that he may eat any food; another, who is weak, liveth upon herbs.
3 Хто їсть, нехай не погорджує тим, хто не їсть. А хто не їсть, нехай не осуджує того, хто їсть, — Бог бо прийняв його.
Let not him, that eateth, despise him that eateth not; and let not him, that eateth not, censure him that eateth: for God hath received him.
4 Ти хто такий, що судиш чужого раба? Він для пана свого стоїть або падає; але він усто́їть, бо має Бог силу поставити його.
Who art thou that judgest the servant of another? To his own master he standeth or falleth: yea, he shall be established; for God is able to establish him.
5 Один вирі́знює день від дня, інший же про кожен день судить одна́ково. Нехай кожен за власною думкою тримається свого переко́нання.
One preferreth some days to others; another esteemeth every day alike. Let every one be fully satisfied in his own mind.
6 Хто вважає на день, — для Господа вважає, а хто не вважає на день, — для Господа не вважає. Хто їсть, — для Господа їсть, бо дякує Богові. А хто не їсть, — для Господа не їсть, і дякує Богові.
He that regardeth a day regardeth it to the Lord; and he that regardeth not the day, in deference to the Lord he doth not regard it. So he, that eateth all sorts of food, eateth to the Lord; for he giveth God thanks for it; and he that eateth not of some kinds of food, in deference to the Lord he eateth not, and giveth God thanks for the rest.
7 Бо ніхто з нас не живе сам для себе, і не вмирає ніхто сам для себе.
For none of us liveth to himself, and no one dieth to himself:
8 Бо коли живемо́ — для Господа живемо́, і коли вмира́ємо — для Господа вмираємо. І чи живемо́, чи вмира́ємо — ми Господні!
but if we live, we live to the Lord; and if we die, we die unto the Lord: whether we live therefore, or die, we are the Lord's.
9 Бо Христос на те й умер, і ожив, щоб панувати і над мертвими, і над живими.
For to this end Christ both died, and rose, and lives again, that He might be Lord both of the dead and of the living.
10 А ти на́що осуджуєш брата свого́? Чи чого ти пого́рджуєш братом своїм? Бо всі станемо перед судним престолом Божим.
But why dost thou censure thy brother? or why dost thou set at nought thy brother? since we shall all stand before the tribunal of Christ;
11 Бо написано: „Я живу, каже Госпо́дь, і схи́литься кожне коліно передо Мною, і ви́знає Бога кожен язик!“
for it is written, As I live, saith the Lord, every knee shall bow to me, and every tongue shall confess to God.
12 Тому кожен із нас сам за себе дасть відповідь Богові.
So that every one of us shall give an account of himself to God.
13 Отож, не будемо більше осуджувати один о́дного, але краще судіть про те, щоб не давати братові спотика́ння та спокуси.
Let us not therefore judge one another any more: but judge this rather, not to lay a stumbling-block or scandal before a brother.
14 Я знаю, і пересвідчений у Господі Ісусі, що нема нічо́го нечистого в само́му собі; тільки коли хто вважає що за нечисте, тому́ воно нечисте.
I know and have been taught by the Lord Jesus, that nothing is unclean of itself: only to him that thinketh any thing unclean, to him it is unclean.
15 Коли ж через поживу сумує твій брат, то вже не за любов'ю пово́дишся ти, — не губи своєю поживою того́, за кого Христос був умер.
But if thy brother be grieved by thy food, thou dost not herein walk in love. Do not by thy food destroy him, for whom Christ died.
16 Нехай ваше добре не зневажа́ється.
Let not your liberty then be evil-spoken of: for the kingdom of God consists not in meat and drink;
17 Бо Царство Боже не пожи́ва й питво́, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім.
but in righteousness and peace, and joy in the holy Ghost: for he,
18 Хто цим служить Христові, той Богові милий і шано́ваний поміж людьми́.
that in these serveth Christ, is acceptable to God, and approved by men.
19 Отож, пильнуймо про мир, та про те, що на збудува́ння один о́дного!
Let us then pursue peace, and mutual edification.
20 Не руйнуй діла Божого ради поживи, — усе бо чисте, але зле люди́ні, що їсть на спотика́ння.
Do not for the sake of meat destroy thy brother who is the work of God: all things indeed are pure; but to the man that eateth with offence it is evil.
21 Добре не їсти м'яса, ані пити вина, ані робити такого, від чого брат твій гірши́ться, або споку́шується, або слабне.
It is good not to eat flesh, nor to drink wine, nor to do any thing at which thy brother stumbleth, or is offended, or weakened.
22 Ти маєш віру? Май її сам про себе перед Богом. Блаженний той, хто не осуджує самого себе за те, про що випробо́вується!
Thou who hast faith, have it to thyself before God: and happy is he that condemneth not himself in what he alloweth himself to do.
23 А хто має сумнів, коли їсть, буде осу́джений, бо не робить із віри, а що не від віри, те гріх.
But he that hath any scruple, is condemned if he eat; because he doth it not with faith: and whatsoever is not of faith, is sin.
