До римлян 14
1 Слабо́го в вірі приймайте, але не для суперечок про погляди.
As for those whose faith is weak, always receive them as friends, but not for the purpose of passing judgment on their scruples.
2 Один бо вірує, що можна їсти все, а не́мічний споживає ярину́.
One person’s faith permits them to eat food of all kinds, while another whose faith is weak eats only vegetable food.
3 Хто їсть, нехай не погорджує тим, хто не їсть. А хто не їсть, нехай не осуджує того, хто їсть, — Бог бо прийняв його.
The person who eats meat must not despise the person who abstains from it; nor must the person who abstains from eating meat pass judgment on the one who eats it, for God himself has received them.
4 Ти хто такий, що судиш чужого раба? Він для пана свого стоїть або падає; але він усто́їть, бо має Бог силу поставити його.
Who are you, that you should pass judgment on the servant of another? Their standing or falling concerns their own master. And stand they will, for their Master can enable them to stand.
5 Один вирі́знює день від дня, інший же про кожен день судить одна́ково. Нехай кожен за власною думкою тримається свого переко́нання.
Again, one person considers some days to be more sacred than others, while another considers all days to be alike. Everyone ought to be fully convinced in their own mind.
6 Хто вважає на день, — для Господа вважає, а хто не вважає на день, — для Господа не вважає. Хто їсть, — для Господа їсть, бо дякує Богові. А хто не їсть, — для Господа не їсть, і дякує Богові.
The person who observes a day, observes it to the Master’s honor. They, again, who eat meat eat it to the Master’s honor, for they give thanks to God; while the person who abstains from it abstains from it to the Master’s honor, and also gives thanks to God.
7 Бо ніхто з нас не живе сам для себе, і не вмирає ніхто сам для себе.
There is not one of us whose life concerns ourselves alone, and not one of us whose death concerns ourself alone;
8 Бо коли живемо́ — для Господа живемо́, і коли вмира́ємо — для Господа вмираємо. І чи живемо́, чи вмира́ємо — ми Господні!
for, if we live, our life is for the Master, and, if we die, our death is for the Master. Whether, then, we live or die we belong to the Master.
9 Бо Христос на те й умер, і ожив, щоб панувати і над мертвими, і над живими.
The purpose for which Christ died and came back to life was this – that he might be Lord over both the dead and the living.
10 А ти на́що осуджуєш брата свого́? Чи чого ти пого́рджуєш братом своїм? Бо всі станемо перед судним престолом Божим.
I would ask the one ‘Why do you judge other followers of the Lord?’ And I would ask the other ‘Why do you despise them?’ For we will all stand before the court of God.
11 Бо написано: „Я живу, каже Госпо́дь, і схи́литься кожне коліно передо Мною, і ви́знає Бога кожен язик!“
For scripture says – ‘“As surely as I live,” says the Lord, “every knee will bend before me and every tongue will praise God.”’
12 Тому кожен із нас сам за себе дасть відповідь Богові.
So, then, each one of us will have to render account of himself to God.
13 Отож, не будемо більше осуджувати один о́дного, але краще судіть про те, щоб не давати братові спотика́ння та спокуси.
Let us, then, cease to judge one another. Rather let this be your resolve – never to place a stumbling-block or an obstacle in the way of a fellow follower of the Lord.
14 Я знаю, і пересвідчений у Господі Ісусі, що нема нічо́го нечистого в само́му собі; тільки коли хто вважає що за нечисте, тому́ воно нечисте.
Through my union with the Lord Jesus, I know and am persuaded that nothing is defiling in itself. A thing is ‘defiling’ only to the person who holds it to be so.
15 Коли ж через поживу сумує твій брат, то вже не за любов'ю пово́дишся ти, — не губи своєю поживою того́, за кого Христос був умер.
If, for the sake of what you eat, you wound your fellow follower’s feelings, your life has ceased to be ruled by love. Do not, by what you eat, ruin someone for whom Christ died!
16 Нехай ваше добре не зневажа́ється.
Do not let what is right for you become a matter of reproach.
17 Бо Царство Боже не пожи́ва й питво́, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім.
For the kingdom of God does not consist of eating and drinking, but of righteousness and peace and gladness through the presence of the Holy Spirit.
18 Хто цим служить Христові, той Богові милий і шано́ваний поміж людьми́.
The person who serves the Christ in this way pleases God, and wins the approval of their fellows.
19 Отож, пильнуймо про мир, та про те, що на збудува́ння один о́дного!
Therefore our efforts should be directed towards all that makes for peace and the mutual building up of character.
20 Не руйнуй діла Божого ради поживи, — усе бо чисте, але зле люди́ні, що їсть на спотика́ння.
Do not undo God’s work for the sake of what you eat. Though everything is ‘clean,’ yet, if a person eats so as to put a stumbling-block in the way of others, they do wrong.
21 Добре не їсти м'яса, ані пити вина, ані робити такого, від чого брат твій гірши́ться, або споку́шується, або слабне.
The right course is to abstain from meat or wine or, indeed, anything that is a stumbling-block to your fellow follower of the Lord.
22 Ти маєш віру? Май її сам про себе перед Богом. Блаженний той, хто не осуджує самого себе за те, про що випробо́вується!
As for yourself – keep this conviction of yours to yourself, as in the presence of God. Happy the person who never has to condemn themselves in regard to something they think right!
23 А хто має сумнів, коли їсть, буде осу́джений, бо не робить із віри, а що не від віри, те гріх.
The person, however, who has misgivings stands condemned if they still eat, because their doing so is not the result of faith. And anything not done as the result of faith is a sin.
