< Об'явлення 16 >
1 І я почув гучний голос із храму, що казав до семи анголів: „Ідіть, і вилийте на землю сім чаш гніву Божого!“
tataH paraM mandirAt tAn saptadUtAn sambhAShamANa eSha mahAravo mayAshrAvi, yUyaM gatvA tebhyaH saptakaMsebhya Ishvarasya krodhaM pR^ithivyAM srAvayata|
2 I пішов перший ангол, і вилив на землю чашу свою. І шкідливі та люті болячки обсіли людей, хто мав знаме́но звіри́ни й вклонявсь її о́бразу.
tataH prathamo dUto gatvA svakaMse yadyad avidyata tat pR^ithivyAm asrAvayat tasmAt pashoH kala NkadhAriNAM tatpratimApUjakAnAM mAnavAnAM sharIreShu vyathAjanakA duShTavraNA abhavan|
3 А другий ангол вилив свою чашу до моря. І сталася кров, немов у мерця́, — і кожна істота жива вмерла в морі.
tataH paraM dvitIyo dUtaH svakaMse yadyad avidyata tat samudre. asrAvayat tena sa kuNapasthashoNitarUpyabhavat samudre sthitAshcha sarvve prANino mR^ityuM gatAH|
4 Третій же ангол вилив чашу свою на річки́ та на водні джере́ла, — і сталася кров.
aparaM tR^itIyo dUtaH svakaMse yadyad avidyata tat sarvvaM nadIShu jalaprasravaNeShu chAsrAvayat tatastAni raktamayAnyabhavan| aparaM toyAnAm adhipasya dUtasya vAgiyaM mayA shrutA|
5 І почув я ангола вод, який говорив: „Ти праведний, що Ти є й що Ти був, і святий, що Ти це присудив!
varttamAnashcha bhUtashcha bhaviShyaMshcha parameshvaraH| tvameva nyAyyakArI yad etAdR^ik tvaM vyachArayaH|
6 Бо вони пролили́ кров святих та пророків, — і Ти дав їм напитися крови. Вони варті того!“
bhaviShyadvAdisAdhUnAM raktaM taireva pAtitaM| shoNitaM tvantu tebhyo. adAstatpAnaM teShu yujyate||
7 І я чув, як же́ртівник говорив: „Так, Господи, Боже Вседержи́телю! Правдиві й справедливі суди Твої!“
anantaraM vedIto bhAShamANasya kasyachid ayaM ravo mayA shrutaH, he parashvara satyaM tat he sarvvashaktiman prabho| satyA nyAyyAshcha sarvvA hi vichArAj nAstvadIyakAH||
8 А ангол четвертий вилив свою чашу на сонце. І да́но йому палити людей огнем.
anantaraM chaturtho dUtaH svakaMse yadyad avidyata tat sarvvaM sUryye. asrAvayat tasmai cha vahninA mAnavAn dagdhuM sAmarthyam adAyi|
9 І спека велика палила людей, і зневажа́ли вони Ім'я Бога, що має вла́ду над карами тими, — і вони не покаялися, щоб славу віддати Йому́.
tena manuShyA mahAtApena tApitAsteShAM daNDAnAm AdhipatyavishiShTasyeshvarasya nAmAnindan tatprashaMsArtha ncha manaHparivarttanaM nAkurvvan|
10 А п'ятий ангол вилив чашу свою на престола звіри́ни. І затьми́лося царство її, і люди від болю кусали свої язики́,
tataH paraM pa nchamo dUtaH svakaMse yadyad avidyata tat sarvvaM pashoH siMhAsane. asrAvayat tena tasya rAShTraM timirAchChannam abhavat lokAshcha vedanAkAraNAt svarasanA adaMdashyata|
11 і Бога Небесного вони зневажа́ли від болю свого й від своїх болячо́к, — та в учинках своїх не пока́ялись!
svakIyavyathAvraNakAraNAchcha svargastham anindan svakriyAbhyashcha manAMsi na parAvarttayan|
12 Шостий же ангол вилив чашу свою на річку велику Ефра́т, — і вода її висохла, щоб пригото́вити дорогу царям, які від схід сонця.
tataH paraM ShaShTho dUtaH svakaMse yadyad avidyata tat sarvvaM pharAtAkhyo mahAnade. asrAvayat tena sUryyodayadisha AgamiShyatAM rAj nAM mArgasugamArthaM tasya toyAni paryyashuShyan|
13 І я бачив, що вихо́дили з уст змі́я, і з уст звіри́ни, і з уст неправдивого пророка три ду́хи нечисті, як жа́би, —
anantaraM nAgasya vadanAt pasho rvadanAt mithyAbhaviShyadvAdinashcha vadanAt nirgachChantastrayo. ashuchaya AtmAno mayA dR^iShTAste maNDUkAkArAH|
14 це духи де́монські, що чинять озна́ки. Вони виходять до царів усього світу, щоб зібрати їх на війну того великого дня Вседержителя Бога.
ta AshcharyyakarmmakAriNo bhUtAnAm AtmAnaH santi sarvvashaktimata Ishvarasya mahAdine yena yuddhena bhavitavyaM tatkR^ite kR^itsrajagato rAj nAH saMgrahItuM teShAM sannidhiM nirgachChanti|
15 Ось іду, немов злодій! Блаженний, хто чуйни́й, і одежу свою береже, щоб наги́м не ходити, і щоб не бачили га́ньби його!
aparam ibribhAShayA harmmagiddonAmakasthane te sa NgR^ihItAH|
16 І зібрав їх на місце, яке по-єврейському зветься Армагеддо́н.
pashyAhaM chairavad AgachChAmi yo janaH prabuddhastiShThati yathA cha nagnaH san na paryyaTati tasya lajjA cha yathA dR^ishyA na bhavati tathA svavAsAMsi rakShati sa dhanyaH|
17 Сьомий же ангол вилив чашу свою на повітря. І голос гучни́й залунав від небесного храму з престолу, говорячи: „Сталося!“
tataH paraM saptamo dUtaH svakaMse yadyad avidyata tat sarvvam AkAshe. asrAvayat tena svargIyamandiramadhyasthasiMhAsanAt mahAravo. ayaM nirgataH samAptirabhavaditi|
18 I сталися бли́скавки й гу́ркіт та гро́ми, і сталось велике трясі́ння землі, якого не було́, відко́ли люди́на живе на землі. Великий такий землетру́с, такий міцний!
tadanantaraM taDito ravAH stanitAni chAbhavan, yasmin kAle cha pR^ithivyAM manuShyAH sR^iShTAstam Arabhya yAdR^i NmahAbhUmikampaH kadApi nAbhavat tAdR^ig bhUkampo. abhavat|
19 І місто велике розпа́лося на три частини, і попадали лю́дські міста́. І великий Вавилон був згаданий перед Богом, щоб дати йому чашу вина Його лютого гніву.
tadAnIM mahAnagarI trikhaNDA jAtA bhinnajAtIyAnAM nagarANi cha nyapatan mahAbAbil cheshvareNa svakIyaprachaNDakopamadirApAtradAnArthaM saMsmR^itA|
20 І зник кожен о́стрів, і не зна́йдено гір!
dvIpAshcha palAyitA girayashchAntahitAH|
21 І великий град, як важкі тягарі́, падав із неба на людей. І люди зневажали Бога за покара́ння градом, — бо кара Його була дуже велика!
gaganamaNDalAchcha manuShyANAm uparyyekaikadroNaparimitashilAnAM mahAvR^iShTirabhavat tachChilAvR^iShTeH kleshAt manuShyA Ishvaram anindam yatastajjAtaH klesho. atIva mahAn|