Псалми 90
1 Молитва Мойсея, чоловіка Божого.
Oratio Moysi hominis Dei. Domine, refugium factus es nobis: a generatione in generationem.
2 Пе́рше ніж го́ри наро́джені, і поки Ти витворив землю та світ, то від віку й до віку — Ти Бог!
Priusquam montes fierent, aut formaretur terra, et orbis: a sæculo et usque in sæculum tu es Deus.
3 Ти люди́ну вертаєш до по́роху, і кажеш: „Вернітеся, лю́дські сини!“
Ne avertas hominem in humilitatem: et dixisti: Convertimini filii hominum.
4 Бо в оча́х Твоїх тисяча літ, — немов день той вчорашній, який проминув, й як сторо́жа нічна́.
Quoniam mille anni ante oculos tuos, tamquam dies hesterna, quæ præteriit, Et custodia in nocte,
5 Пустив Ти на них течію́, вони стали, як сон, вони, як трава, що мина́є:
quæ pro nihilo habentur, eorum anni erunt.
6 уранці вона розцвітає й росте, — а на вечір зів'я́не та со́хне!
Mane sicut herba transeat, mane floreat, et transeat: vespere decidat, induret, et arescat.
7 Бо від гніву Твого ми ги́немо, і пересердям Твоїм перестра́шені, —
Quia defecimus in ira tua, et in furore tuo turbati sumus.
8 Ти наші прови́ни поклав перед Себе, гріхи ж нашої мо́лодости — на світло Свого лиця!
Posuisti iniquitates nostras in conspectu tuo: sæculum nostrum in illuminatione vultus tui.
9 Бо всі наші дні промайну́ли у гніві Твоїм, скінчи́ли літа́ ми свої, як зідха́ння.
Quoniam omnes dies nostri defecerunt: et in ira tua defecimus. Anni nostri sicut aranea meditabuntur:
10 Дні літ наших — у них сімдеся́т літ, а при силах — вісімдеся́т літ, і го́рдощі їхні — стражда́ння й марно́та, бо все швидко минає, і ми відліта́ємо.
dies annorum nostrorum in ipsis, septuaginta anni. Si autem in potentatibus octoginta anni: et amplius eorum, labor et dolor. Quoniam supervenit mansuetudo: et corripiemur.
11 Хто відає силу гніву Твого́? А Твоє пересе́рдя — як страх перед Тобою!
Quis novit potestatem iræ tuæ: et præ timore tuo iram tuam
12 Навчи нас лічи́ти отак наші дні, щоб ми набули́ серце мудре!
dinumerare? Dexteram tuam sic notam fac: et eruditos corde in sapientia.
13 Привернися ж, о Господи, — доки терпі́тимемо? — і пожалій Своїх рабів!
Convertere Domine usquequo? et deprecabilis esto super servos tuos.
14 Насити́ нас ура́нці Своїм милосердям, і ми бу́демо співати й радіти по всі наші дні!
Repleti sumus mane misericordia tua: et exultavimus, et delectati sumus omnibus diebus nostris.
15 Порадуй же нас за ті дні, коли Ти впокоря́в нас, за ті ро́ки, що в них ми зазнали лихого!
Lætati sumus pro diebus, quibus nos humiliasti: annis, quibus vidimus mala.
16 Нехай ви́явиться Твоє ді́ло рабам Твоїм, а вели́чність Твоя — їхнім сина́м,
Respice in servos tuos, et in opera tua: et dirige filios eorum.
17 і хай буде над нами благоволі́ння Господа, Бога нашого, і ді́ло рук наших утверди́ нам, і діло рук наших — утверди́ його!
Et sit splendor Domini Dei nostri super nos, et opera manuum nostrarum dirige super nos: et opus manuum nostrarum dirige.
