Псалми 90
1 Молитва Мойсея, чоловіка Божого.
Oratio Moysi, hominis Dei. [Domine, refugium factus es nobis a generatione in generationem.
2 Пе́рше ніж го́ри наро́джені, і поки Ти витворив землю та світ, то від віку й до віку — Ти Бог!
Priusquam montes fierent, aut formaretur terra et orbis, a sæculo et usque in sæculum tu es, Deus.
3 Ти люди́ну вертаєш до по́роху, і кажеш: „Вернітеся, лю́дські сини!“
Ne avertas hominem in humilitatem: et dixisti: Convertimini, filii hominum.
4 Бо в оча́х Твоїх тисяча літ, — немов день той вчорашній, який проминув, й як сторо́жа нічна́.
Quoniam mille anni ante oculos tuos tamquam dies hesterna quæ præteriit: et custodia in nocte
5 Пустив Ти на них течію́, вони стали, як сон, вони, як трава, що мина́є:
quæ pro nihilo habentur, eorum anni erunt.
6 уранці вона розцвітає й росте, — а на вечір зів'я́не та со́хне!
Mane sicut herba transeat; mane floreat, et transeat; vespere decidat, induret, et arescat.
7 Бо від гніву Твого ми ги́немо, і пересердям Твоїм перестра́шені, —
Quia defecimus in ira tua, et in furore tuo turbati sumus.
8 Ти наші прови́ни поклав перед Себе, гріхи ж нашої мо́лодости — на світло Свого лиця!
Posuisti iniquitates nostras in conspectu tuo; sæculum nostrum in illuminatione vultus tui.
9 Бо всі наші дні промайну́ли у гніві Твоїм, скінчи́ли літа́ ми свої, як зідха́ння.
Quoniam omnes dies nostri defecerunt, et in ira tua defecimus. Anni nostri sicut aranea meditabuntur;
10 Дні літ наших — у них сімдеся́т літ, а при силах — вісімдеся́т літ, і го́рдощі їхні — стражда́ння й марно́та, бо все швидко минає, і ми відліта́ємо.
dies annorum nostrorum in ipsis septuaginta anni. Si autem in potentatibus octoginta anni, et amplius eorum labor et dolor; quoniam supervenit mansuetudo, et corripiemur.
11 Хто відає силу гніву Твого́? А Твоє пересе́рдя — як страх перед Тобою!
Quis novit potestatem iræ tuæ, et præ timore tuo iram tuam
12 Навчи нас лічи́ти отак наші дні, щоб ми набули́ серце мудре!
dinumerare? Dexteram tuam sic notam fac, et eruditos corde in sapientia.
13 Привернися ж, о Господи, — доки терпі́тимемо? — і пожалій Своїх рабів!
Convertere, Domine; usquequo? et deprecabilis esto super servos tuos.
14 Насити́ нас ура́нці Своїм милосердям, і ми бу́демо співати й радіти по всі наші дні!
Repleti sumus mane misericordia tua; et exsultavimus, et delectati sumus omnibus diebus nostris.
15 Порадуй же нас за ті дні, коли Ти впокоря́в нас, за ті ро́ки, що в них ми зазнали лихого!
Lætati sumus pro diebus quibus nos humiliasti; annis quibus vidimus mala.
16 Нехай ви́явиться Твоє ді́ло рабам Твоїм, а вели́чність Твоя — їхнім сина́м,
Respice in servos tuos et in opera tua, et dirige filios eorum.
17 і хай буде над нами благоволі́ння Господа, Бога нашого, і ді́ло рук наших утверди́ нам, і діло рук наших — утверди́ його!
Et sit splendor Domini Dei nostri super nos, et opera manuum nostrarum dirige super nos, et opus manuum nostrarum dirige.]
