Псалми 90
1 Молитва Мойсея, чоловіка Божого.
Ima Mózestől, az Isten emberétől. Uram! Menedék voltál te nekünk nemzedékben meg nemzedékben.
2 Пе́рше ніж го́ри наро́джені, і поки Ти витворив землю та світ, то від віку й до віку — Ти Бог!
Mielőtt hegyek születtek és létesítottél földet és világot és öröktől örökké te vagy Isten.
3 Ти люди́ну вертаєш до по́роху, і кажеш: „Вернітеся, лю́дські сини!“
Viaszatéríted a halandót szétporlásig és azt mondod: térjetek vissza, emberfiai!
4 Бо в оча́х Твоїх тисяча літ, — немов день той вчорашній, який проминув, й як сторо́жа нічна́.
Mert ezer esztendő a te szemeidben, akár a tegnapi nap, midőn elvonul s az őrszak az éjjelen.
5 Пустив Ти на них течію́, вони стали, як сон, вони, як трава, що мина́є:
Elsodortad őket, mintegy alvásban vannak: reggel mint a fű felsarjad,
6 уранці вона розцвітає й росте, — а на вечір зів'я́не та со́хне!
reggel virul és felsarjad, estére elhervad és elszárad.
7 Бо від гніву Твого ми ги́немо, і пересердям Твоїм перестра́шені, —
Mert elfogyatkoztunk haragod által, és heved által megrémültünk.
8 Ти наші прови́ни поклав перед Себе, гріхи ж нашої мо́лодости — на світло Свого лиця!
Magad elé helyezted bűneinket, rejtelmeinket arczod világosságába.
9 Бо всі наші дні промайну́ли у гніві Твоїм, скінчи́ли літа́ ми свої, як зідха́ння.
Mert mind a napjaink eltüntek felindulásod által, elfogyasztottuk éveinket, mint leheletet.
10 Дні літ наших — у них сімдеся́т літ, а при силах — вісімдеся́т літ, і го́рдощі їхні — стражда́ння й марно́та, бо все швидко минає, і ми відліта́ємо.
Éveink napjai – van azokban hetven esztendő s ha jó erőben, nyolczvan esztendő; és büszkeségük: fáradság és baj, mert sebesen elillan s mi tova rebbentünk.
11 Хто відає силу гніву Твого́? А Твоє пересе́рдя — як страх перед Тобою!
Ki ismeri haragodnak hatalmát, s a mely olyan mint a félelmed, felindulásodat?
12 Навчи нас лічи́ти отак наші дні, щоб ми набули́ серце мудре!
Napjainkat számlálni ekkép tudasd, hogy bölcs szívet nyerjünk.
13 Привернися ж, о Господи, — доки терпі́тимемо? — і пожалій Своїх рабів!
Fordulj felénk, Örökkévaló, – meddig még? – és könyörülj meg szolgáidon.
14 Насити́ нас ура́нці Своїм милосердям, і ми бу́демо співати й радіти по всі наші дні!
Engedj jóllaknunk reggel szereteteddel, hadd ujjongjunk és örüljünk minden napjainkban.
15 Порадуй же нас за ті дні, коли Ти впокоря́в нас, за ті ро́ки, що в них ми зазнали лихого!
Örvendeztess minket, mint a hány napon át szenvedtettél, a hány éven át bajt láttunk.
16 Нехай ви́явиться Твоє ді́ло рабам Твоїм, а вели́чність Твоя — їхнім сина́м,
Jelenjék meg szolgáidnak a te cselekvésed és a te díszed gyermekeiken.
17 і хай буде над нами благоволі́ння Господа, Бога нашого, і ді́ло рук наших утверди́ нам, і діло рук наших — утверди́ його!
S legyen az Úrnak a mi Istenünknek kelleme mi rajtunk, s kezeink munkáját szilárdítsd meg nálunk, a kezeink munkáját – szilárdítsd azt meg!
