Псалми 90
1 Молитва Мойсея, чоловіка Божого.
Ein Gebet, von Moses, dem Gottesmann. - Ein Obdach bist Du, Herr, für uns durch alle Menschenalter.
2 Пе́рше ніж го́ри наро́джені, і поки Ти витворив землю та світ, то від віку й до віку — Ти Бог!
Bevor die Berge noch geboren wurden, bevor die Erde und die Welt gezeugt, bist Du von Ewigkeit zu Ewigkeiten, Gott.
3 Ти люди́ну вертаєш до по́роху, і кажеш: „Вернітеся, лю́дські сини!“
Die Menschen wandelst Du in Staub und sprichst: "Ihr andern Menschenkinder: werdet!"
4 Бо в оча́х Твоїх тисяча літ, — немов день той вчорашній, який проминув, й як сторо́жа нічна́.
Denn tausend Jahre sind in Deinen Augen gleich einem jüngst vergangenen Tag, gleich einer Wache in der Nacht.
5 Пустив Ти на них течію́, вони стали, як сон, вони, як трава, що мина́є:
Du lässest sie im Schlaf entstehen; sie sind wie Gras, das morgens sprießt,
6 уранці вона розцвітає й росте, — а на вечір зів'я́не та со́хне!
das morgens blüht und sprießt, am Abend welkt und dorrt
7 Бо від гніву Твого ми ги́немо, і пересердям Твоїм перестра́шені, —
Vor Deinem Zorn vergehen wir; zunichte werden wir vor Deinem Grimme,
8 Ти наші прови́ни поклав перед Себе, гріхи ж нашої мо́лодости — на світло Свого лиця!
wenn Du Dir unsere Vergehn vor Augen stellst, vor Deines Angesichtes Leuchte unsere schlimmsten Fehler.
9 Бо всі наші дні промайну́ли у гніві Твоїм, скінчи́ли літа́ ми свої, як зідха́ння.
Denn alle unsere Tage schwinden unter Deinem Grimme, und wir verbringen unsere Jahre einem Seufzer gleich.
10 Дні літ наших — у них сімдеся́т літ, а при силах — вісімдеся́т літ, і го́рдощі їхні — стражда́ння й марно́та, бо все швидко минає, і ми відліта́ємо.
Auf siebzig kommen unsres Lebens Jahre, bei großer Kraft auf achtzig. Ihr Stolz ist Mühsal nur und Elend. Sie eilen schnell dahin, und wir entschwinden.
11 Хто відає силу гніву Твого́? А Твоє пересе́рдя — як страх перед Тобою!
Wer weiß Bescheid mit Deines Zornes Stärke und wer mit Deinem Grimm, der Furcht vor Dir entsprechend?
12 Навчи нас лічи́ти отак наші дні, щоб ми набули́ серце мудре!
Dieweil wir also unsere Tage zählen, zeig doch das Richtige, auf daß wir zur Vernunft gelangen!
13 Привернися ж, о Господи, — доки терпі́тимемо? — і пожалій Своїх рабів!
Laß ab, o Herr! Wie lange noch? Werd andern Sinnes über Deine Knechte!
14 Насити́ нас ура́нці Своїм милосердям, і ми бу́демо співати й радіти по всі наші дні!
Erquick uns bald mit Deiner Huld, damit wir jubelnd lebenslang uns freuen!
15 Порадуй же нас за ті дні, коли Ти впокоря́в нас, за ті ро́ки, що в них ми зазнали лихого!
Erfreu mit so viel Tagen uns, wie wir getrauert, mit so viel Jahren, wie in Unheil wir gelebt.
16 Нехай ви́явиться Твоє ді́ло рабам Твоїм, а вели́чність Твоя — їхнім сина́м,
Dein Wirken zeige sich an Deinen Knechten und Deine Herrlichkeit an ihren Kindern!
17 і хай буде над нами благоволі́ння Господа, Бога нашого, і ді́ло рук наших утверди́ нам, і діло рук наших — утверди́ його!
Des Herrn, unseres Gottes Gnade walte über uns, und fördere unsrer Hände Werk bei uns, ja, fördere unserer Hände Werk!
