Псалми 90
1 Молитва Мойсея, чоловіка Божого.
Herre! du har været vor Bolig fra Slægt til Slægt.
2 Пе́рше ніж го́ри наро́джені, і поки Ти витворив землю та світ, то від віку й до віку — Ти Бог!
Før Bjergene bleve til, og du dannede Jorden og Jorderige, fra Evighed til Evighed er du Gud.
3 Ти люди́ну вертаєш до по́роху, і кажеш: „Вернітеся, лю́дські сини!“
Du vender det med et Menneske, at han bliver knust; og du siger: Kommer igen, I Menneskens Børn!
4 Бо в оча́х Твоїх тисяча літ, — немов день той вчорашній, який проминув, й як сторо́жа нічна́.
Thi tusinde Aar ere for dine Øjne som den Dag i Gaar, naar den er forbigangen; og som en Nattevagt.
5 Пустив Ти на них течію́, вони стали, як сон, вони, як трава, що мина́є:
Du bortskyller dem, de blive som en Søvn, om Morgenen ere de som Græs, der gaar bort.
6 уранці вона розцвітає й росте, — а на вечір зів'я́не та со́хне!
Om Morgenen blomstrer det, og det gaar bort, om Aftenen afhugges det og tørres.
7 Бо від гніву Твого ми ги́немо, і пересердям Твоїм перестра́шені, —
Thi vi fortæres i din Vrede, og vi forfærdes i din Harme.
8 Ти наші прови́ни поклав перед Себе, гріхи ж нашої мо́лодости — на світло Свого лиця!
Du har sat vore Misgerninger for dine Øjne, vor skjulte Synd for dit Ansigts Lys.
9 Бо всі наші дні промайну́ли у гніві Твоїм, скінчи́ли літа́ ми свої, як зідха́ння.
Thi alle vore Dage ere svundne bort i din Vrede, vi have hentæret vore Aar som en Tanke.
10 Дні літ наших — у них сімдеся́т літ, а при силах — вісімдеся́т літ, і го́рдощі їхні — стражда́ння й марно́та, бо все швидко минає, і ми відліта́ємо.
Vore Aars Dage, de ere halvfjerdsindstyve Aar, og er der Styrke, firsindstyve Aar; og deres Stolthed er Møje og Forfængelighed; thi hastelig gaar den forbi, og vi flyve derfra.
11 Хто відає силу гніву Твого́? А Твоє пересе́рдя — як страх перед Тобою!
Hvo kender din Vredes Magt og din Harme, saaledes som Frygten for dig udkræver?
12 Навчи нас лічи́ти отак наші дні, щоб ми набули́ серце мудре!
Lær os saaledes at tælle vore Dage, at vi bekomme Visdom i Hjertet.
13 Привернися ж, о Господи, — доки терпі́тимемо? — і пожалій Своїх рабів!
Vend om, Herre! hvor længe —? og lad det gøre dig ondt over dine Tjenere.
14 Насити́ нас ура́нці Своїм милосердям, і ми бу́демо співати й радіти по всі наші дні!
Mæt os aarle med din Miskundhed, saa ville vi synge med Fryd og være glade i alle vore Dage.
15 Порадуй же нас за ті дні, коли Ти впокоря́в нас, за ті ро́ки, що в них ми зазнали лихого!
Glæd os efter de Dage, som du har plaget os, efter de Aar, som vi have set Ulykke.
16 Нехай ви́явиться Твоє ді́ло рабам Твоїм, а вели́чність Твоя — їхнім сина́м,
Lad din Gerning aabenbares for dine Tjenere og din Herlighed over deres Børn.
17 і хай буде над нами благоволі́ння Господа, Бога нашого, і ді́ло рук наших утверди́ нам, і діло рук наших — утверди́ його!
Og Herrens, vor Guds, Livsalighed være over os, og gør du vore Hænders Gerning fast for os, ja, gør vore Hænders Gerning fast!
