Псалми 78
1 Пісня навча́льна Асафова.
Асаф язған «Масқил»: — И Мениң хәлқим, тәлимимни аңлаңлар, Ағзимдики сөзләргә қулақ селиңлар.
2 нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!
Мән ағзимни бир тәмсил билән ачимән, Қедимки тепишмақларни елан қилимән.
3 Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —
Биз буларни аңлиған, билгән, Ата-бовилиримиз уларни бизгә ейтип бәргән.
4 того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!
Биз буларни уларниң әвлатлиридин йошурмаймиз, Келидиған дәвиргә Пәрвәрдигарниң мәдһийилирини, Униң күч-қудритини, Униң қилған карамәт ишлирини баян қилимиз.
5 Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,
Чүнки У Яқупта бир агаһ-гувани бекиткән, Исраилда бир қанунни орнатқан; У ата-бовилиримизға буларни өз пәрзәнтлиригә үгитишни буйруған;
6 щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть і будуть розповідати своїм дітям.
Шундақ қилип келәр дәвир, Йәни туғулидиған балиларму буларни билсун, Уларму орнидин туруп өз балилириға буларни үгәтсун;
7 І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.
Пәрзәнтлири үмүтини Худаға бағлисун, Тәңриниң қилғанлирини унтумисун, Бәлки Униң әмирлиригә кирсун;
8 І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.
Улар ата-бовилириға охшимисун дәп, Йәни җаһил һәм асий бир дәвир, Өз қәлбини дурус қилмиған, Роһи Тәңригә вапалиқта турмиған бир дәвиргә охшимисун дәп, У шундақ [буйруғандур].
9 Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:
Мана Әфраимниң әвлатлири, Қуралланған оқячилар болсиму, Җәң күнидә сәптин янди.
10 вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,
Улар Худаниң әһдисини тутмиди, Бәлки Униң Тәврат-қанунида меңишни рәт қилди.
11 і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.
Улар Униң қилғанлирини, Өзлиригә көрсәткән карамәтлирини унтуди.
12 Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:
У Мисирниң зиминида, Зоанниң даласида, Уларниң ата-бовилириниң көз алдида мөҗизиләрни көрсәткән еди;
13 Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;
У деңизни бөлүветип, Уларни оттурисидин өткүзгән; Суларни дога-дога қилип тиклиди.
14 і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;
У күндүздә булут билән, Кечидә от нури билән уларни йетәклиди.
15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.
Чөл-баяванда ташларни йеривәтти, Чоңқур сурлардин урғуп чиққандәк ичимликни мол қилди;
16 Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.
У хада таштин өстәң-еқинларни һасил қилди, Суни дәриялардәк аққузди.
17 Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,
Бирақ улар йәнә Униң алдида гуна қиливәрди, Чөлдә Һәммидин Алий Болғучиға асийлиқ қилди.
18 і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.
Улар көңлидә Тәңрини синиди, Нәпсини қандурушқа йемәкликни тәләп қилди.
19 І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“
Улар Худани һақарәтләп: — «Тәңри чөл-дәшттә дәстихан салаламду?
20 Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“
Мана У қорам ташни урувиди, Сулар урғуп, Еқинлар булақтәк тешип чиқти; Әнди У бизгә нанму берәләмду? Өз хәлқини гөш билән тәминләләмду?» — дейишти.
21 Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,
Шуниң билән Пәрвәрдигар аңлап, ғәзәпләнди; Яқупқа от туташти, Исраилға аччиғи көтирилди;
22 бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.
Чүнки улар Худаға ишәнмиди, Униң ниҗатлиғиға улар таянмиди,
23 А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,
У әрштин булутларни буйруп, Асман дәрвазилирини ачқан еди;
24 і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:
У улар үстигә «манна»ни яғдуруп, Уларға әрштики ашлиқни бәргән еди;
25 Хліб а́нгольський їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!
Шуниң билән инсанлар күч егилириниң ненини йегән еди; У уларға қанғичә озуқни әвәткән еди.
26 Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —
Әнди У асманда шәриқ шамили чиқирип, Күчи билән җәнуп шамилиниму елип кәлди;
27 і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,
У гөшни чаң-тозандәк улар үстигә чүшүрди, Деңизлар саһилидики қумлардәк учар-қанатларни яғдурди.
28 і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.
У буларни уларниң баргаһиниң оттурисиға, Чедирлириниң әтрапиға чүшүрди.
29 І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!
Улар болушичә йәп тоюшти, Чүнки уларниң нәпси тартқинини [Худа] уларға кәлтүргән еди.
30 Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,
Лекин улар нәпси тартқинидин техи зерикмәйла, Гөшни еғизлирида техи чайнаватқинидила,
31 а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.
Худаниң ғәзиви уларға қарита қозғалди; У улардин әң қамәтликлирини қиривәтти, Исраилниң сәрхил яшлирини йәргә урувәтти.
32 Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,
Мана, шундақ болсиму, Улар йәнила давамлиқ гуна қиливәрди, Униң мөҗизилиригә техичила ишәнмиди;
33 — і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.
Шуңа У уларниң күнлирини беһудиликтә, Жиллирини дәккә-дүккилик ичидә түгәткүзди.
34 Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,
У уларни өлтүргили турғанда, Андин улар Уни издиди; Улар йолидин йенип, интилип Тәңрини издиди;
35 і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.
Улар Худаниң уларниң уюлтеши екәнлигини, Һәммидин Алий Болғучи Тәңриниң уларниң һәмҗәмәт-қутқузғучиси екәнлигини есигә кәлтүрди.
36 І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,
Бирақ улар ағзи билән Униңға хушамәт қилди, Тили билән Униңға ялған сөз қилди;
37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.
Чүнки уларниң көңли Униңға садиқ болмиди, Улар Униң әһдисини чиң тутмиди.
38 Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,
Бирақ У йәнила рәһимдил еди; Қәбиһлигини кәчүрүп, уларни йоқатмиди; У қайта-қайта Өз ғәзивидин янди, У қәһрини қозғиғини билән һәммини төкмиди.
39 і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!
У уларниң пәқәт әт егилири, Кәтсә қайтип кәлмәс бир нәпәс екәнлигини яд әтти.
40 Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!
Улар чөл-дәшттә шунчә көп қетим Униң аччиғини кәлтүрди. Шунчә көп қетим баяванда көңлигә азар бәрди!
41 І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —
Бәрһәқ, улар қайтидин йолдин чәтнәп Тәңрини синиди, Исраилдики Муқәддәс Болғучиниң жүригини зедә қилди.
42 вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,
Улар Униң қолини [әслимиди]; Уларни зомигәрниң чаңгилидин һөрлүккә қутқузған күнини, Қандақ қилип Мисирда карамәтләрни яритип, Зоан даласида мөҗизиләрни көрсәткинини есидин чиқарди.
43 як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,
44 і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.
У [Мисирлиқларниң] дәриялирини, еқинлирини қанға айландуруп, Уларни ичәлмәс қилип қойди;
45 Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.
Уларниң арисиға нәштәрлик чивинларни топ-топи билән әвәтти, Һалак қилар пақиларни маңдурди;
46 А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.
Уларниң зираәтлирини кепинәк қурутлириға тутуп берип, Мәһсулатлирини чекәткиләргә бәрди;
47 Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.
Үзүм таллирини мөлдүр билән урдуруп, Әнҗирлирини қирав билән үшшүтивәтти.
48 І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.
У калилирини мөлдүргә соқтуруп, Маллирини чақмақ отлирида [көйдүривәтти].
49 Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.
У уларға ғәзивиниң дәһшәтлигини — Қәһрини, аччиғини һәм еғир күлпәтләрни, Балаю-апәт елип келидиған бир түркүм пәриштиләрниму чүшүрди.
50 Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.
У Өз ғәзиви үчүн бир йолни түзләп қойди; Уларниң җенини өлүмдин айимай, Бәлки һаятини вабаға тапшурди;
51 І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.
У Мисирда барлиқ тунҗа туғулған балиларни, Һамниң чедирлирида уларниң ғурури болған тунҗа оғул балилирини қиривәтти.
52 І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.
У падичидәк Өз хәлқини Мисирдин сәпәргә атландуруп, Чөл-баявандин уларни қой падисидәк башлап маңди;
53 І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.
Уларни аман-есән йетәклигәчкә, Улар қорқунучтин халий болуп маңди; Дүшмәнлирини болса, деңиз жутуп кәтти.
54 І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.
У уларни Өз муқәддәс зимининиң чегарасиға, Оң қоли егиливалған бу тағлиққа елип кәлди.
55 І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.
У әлләрни уларниң алдидин қоғливетип, Зимин үстигә тана тартқузуп өлчәп, уларға тәқсим қилди; Исраил қәбилилирини уларниң чедирлириға олтирақлаштурди.
56 Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,
Бирақ улар Худани, Һәммидин Алий Болғучини синап аччиқландурди, Униң тапшурған гува-агаһлирини тутмиди;
57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.
Бәлки ата-бовлиридәк йолдин тейип асийлиқ қилди, Хаин оқядәк қейип кәтти.
58 І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.
Улар егизликтә қурған ибадәтгаһлар билән Униң ғәзивини қозғиди, Ойма бутлири билән Униң жүригини өртиди.
59 Бог почув усе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,
Худа уларни аңлап ғәзәпләнди, Исраилдин интайин йиргәнди.
60 і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
У Шилоһдики маканини, Йәни У инсан арисида турған чедирни ташлап кәтти,
61 і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.
Өзиниң қудрәт бәлгүсини булап кетишкә, Шан-шәривини ишғалийәтчиләрниң қолиға бәрди;
62 І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:
Өз хәлқини қиличқа тапшурди, Өзиниң мираси болғанлардин интайин ғәзәпләнди.
63 його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,
От уларниң жигитлирини ялмиди, Қизлири той нахшилирида махталмайтти.
64 його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.
Уларниң каһинлири қилич астида жиқилди, Лекин тул хотунлири һаза тутмиди.
65 Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,
Андин Рәб бириси уйқидин ойғандәк ойғанди, Шараптин җасарәтләнгән палвандәк товлиди.
66 і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!
У рәқиплирини уруп чекиндүрүп, Уларни түгимәс рәсваға қалдурди.
67 Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,
Йүсүпниң чедирини шаллап, рәт қилди; Әфраим қәбилисини таллимиди;
68 а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!
Бәлки Йәһуда қәбилисини, Яхши көргән Зион теғини таллиди.
69 І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.
[Шу йәрдә] муқәддәс җайини тағ чоққилиридәк, Йәр-зиминни әбәдий орнатқандәк мәзмут бена қилди;
70 І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,
У Өз қули Давутни таллап, Уни қой қотанлиридин чақиривалди;
71 від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —
Қозилирини емитидиған сағлиқларни әгишип беқиштин айрип, Уни Өз хәлқи Яқупни, мираси болған Исраилни беқишқа чиқарди.
72 і він пас їх у щирості серця свого́, і прова́див їх мудрістю рук своїх!
Давут уларни қәлбидики дуруслуғи билән бақти, Қолиниң әпчиллиги билән уларни йетәклиди.
