Псалми 78
1 Пісня навча́льна Асафова.
Внемлите, людие мои, закону моему, приклоните ухо ваше во глаголы уст моих.
2 нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!
Отверзу в притчах уста моя, провещаю ганания исперва.
3 Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —
Елика слышахом и познахом я, и отцы наши поведаша нам:
4 того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!
не утаишася от чад их в род ин, возвещающе хвалы Господни, и силы Его и чудеса Его, яже сотвори.
5 Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,
И воздвиже свидение во Иакове, и закон положи во Израили, елика заповеда отцем нашым сказати я сыновом своим,
6 щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть і будуть розповідати своїм дітям.
яко да познает род ин, сынове родящиися, и востанут и поведят я сыновом своим:
7 І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.
да положат на Бога упование свое, и не забудут дел Божиих, и заповеди Его взыщут:
8 І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.
да не будут якоже отцы их, род строптив и преогорчеваяй, род иже не исправи сердца своего и не увери с Богом духа своего.
9 Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:
Сынове Ефремли наляцающе и стреляюще луки возвратишася в день брани:
10 вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,
не сохраниша завета Божия, и в законе Его не восхотеша ходити.
11 і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.
И забыша благодеяния Его и чудеса Его, яже показа им
12 Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:
пред отцы их, яже сотвори чудеса в земли Египетстей, на поли Танеосе:
13 Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;
разверзе море и проведе их: представи воды яко мех,
14 і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;
и настави я облаком во дни и всю нощь просвещением огня.
15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.
Разверзе камень в пустыни и напои я яко в бездне мнозе:
16 Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.
и изведе воду из камене и низведе яко реки воды.
17 Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,
И приложиша еще согрешати Ему, преогорчиша Вышняго в безводней:
18 і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.
и искусиша Бога в сердцах своих, воспросити брашна душам своим.
19 І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“
И клеветаша на Бога и реша: еда возможет Бог уготовати трапезу в пустыни?
20 Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“
Понеже порази камень, и потекоша воды, и потоцы наводнишася: еда и хлеб может дати? Или уготовати трапезу людем Своим?
21 Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,
Сего ради слыша Господь и презре, и огнь возгореся во Иакове, и гнев взыде на Израиля:
22 бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.
яко не вероваша Богови, ниже уповаша на спасение Его.
23 А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,
И заповеда облаком свыше, и двери небесе отверзе:
24 і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:
и одожди им манну ясти, и хлеб небесный даде им.
25 Хліб а́нгольський їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!
Хлеб ангельский яде человек: брашно посла им до сытости.
26 Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —
Воздвиже юг с небесе, и наведе силою Своею лива:
27 і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,
и одожди на ня яко прах плоти, и яко песок морский птицы пернаты.
28 і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.
И нападоша посреде стана их, окрест жилищ их.
29 І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!
И ядоша и насытишася зело, и желание их принесе им.
30 Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,
Не лишишася от желания своего: еще брашну сущу во устех их,
31 а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.
и гнев Божий взыде на ня, и уби множайшая их, и избранным Израилевым запят.
32 Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,
Во всех сих согрешиша еще и не вероваша чудесем Его:
33 — і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.
и изчезоша в суете дние их, и лета их со тщанием.
34 Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,
Егда убиваше я, тогда взыскаху Его и обращахуся и утреневаху к Богу:
35 і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.
и помянуша, яко Бог помощник им есть, и Бог Вышний Избавитель им есть:
36 І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,
и возлюбиша Его усты своими, и языком своим солгаша Ему:
37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.
сердце же их не бе право с Ним, ниже уверишася в завете Его.
38 Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,
Той же есть щедр, и очистит грехи их, и не растлит: и умножит отвратити ярость Свою, и не разжжет всего гнева Своего.
39 і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!
И помяну, яко плоть суть, дух ходяй и не обращаяйся:
40 Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!
колькраты преогорчиша Его в пустыни, прогневаша Его в земли безводней?
41 І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —
И обратишася, и искусиша Бога, и Святаго Израилева раздражиша:
42 вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,
и не помянуша руки Его в день, в оньже избави я из руки оскорбляющаго:
43 як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,
якоже положи во Египте знамения Своя, и чудеса Своя на поли Танеосе:
44 і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.
и преложи в кровь реки их и источники их, яко да не пиют.
45 Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.
Посла на ня песия мухи, и поядоша я, и жабы, и растли я:
46 А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.
и даде рже плоды их, и труды их пругом.
47 Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.
Уби градом винограды их и черничие их сланою:
48 І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.
и предаде граду скоты их, и имение их огню.
49 Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.
Посла на ня гнев ярости Своея, ярость и гнев и скорбь, послание аггелы лютыми.
50 Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.
Путесотвори стезю гневу Своему, и не пощаде от смерти душ их, и скоты их в смерти заключи:
51 І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.
и порази всякое первородное в земли Египетстей, начаток всякаго труда их в селениих Хамовых.
52 І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.
И воздвиже яко овцы люди Своя, и возведе я яко стадо в пустыни:
53 І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.
и настави я на упование, и не убояшася: и враги их покры море.
54 І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.
И введе я в гору святыни Своея, гору сию, юже стяжа десница Его.
55 І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.
И изгна от лица их языки, и по жребию даде им (землю) ужем жребодаяния, и всели в селениих их колена Израилева.
56 Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,
И искусиша и преогорчиша Бога Вышняго, и свидений Его не сохраниша:
57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.
и отвратишася и отвергошася, якоже и отцы их: превратишася в лук развращен:
58 І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.
и прогневаша Его в холмех своих, и во истуканных своих раздражиша Его.
59 Бог почув усе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,
Слыша Бог и презре, и уничижи зело Израиля:
60 і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
и отрину скинию Силомскую, селение еже вселися в человецех:
61 і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.
и предаде в плен крепость их, и доброту их в руки врагов:
62 І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:
и затвори во оружии люди Своя и достояние Свое презре.
63 його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,
Юношы их пояде огнь, и девы их не осетованы быша:
64 його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.
священницы их мечем падоша, и вдовицы их не оплаканы будут.
65 Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,
И воста яко спя Господь, яко силен и шумен от вина:
66 і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!
и порази враги своя вспять, поношение вечное даде им:
67 Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,
и отрину селение Иосифово, и колено Ефремово не избра:
68 а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!
и избра колено Иудово, гору Сионю, юже возлюби:
69 І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.
и созда яко единорога святилище Свое: на земли основа и в век.
70 І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,
И избра Давида раба Своего, и восприят его от стад овчих:
71 від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —
от доилиц поят его, пасти Иакова раба Своего, и Израиля достояние Свое.
72 і він пас їх у щирості серця свого́, і прова́див їх мудрістю рук своїх!
И упасе я в незлобии сердца своего, и в разумех руку своею наставил я есть.
