Псалми 78
1 Пісня навча́льна Асафова.
Pieśń wyuczająca podana Asafowi. Słuchaj, ludu mój! zakonu mego; nakłońcież uszów swych do słów ust moich.
2 нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!
Otworzę w podobieństwie usta moje, a będę opowiadał przypowiastki starodawne.
3 Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —
Cośmy słyszeli, i poznali, i co nam ojcowie nasi opowiadali.
4 того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!
Nie zataimy tego przed synami ich, którzy przyszłym potomkom swoim opowiadać będą chwały Pańskie, i moc jego, i cuda jego, które uczynił.
5 Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,
Bo wzbudził świadectwo w Jakóbie, a zakon wydał w Izraelu; przykazał ojcom naszym, aby to do wiadomości podawali synom swoim,
6 щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть і будуть розповідати своїм дітям.
Aby poznał wiek potomny, synowie, którzy się narodzić mieli, a oni zaś powstawszy, aby to opowiadali synom swoim;
7 І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.
Aby pokładali w Bogu nadzieję swoję, a nie zapominali na sprawy Boże, ale strzegli przykazań jego;
8 І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.
Aby się nie stali jako ojcowie ich narodem odpornym i nieposłusznym, narodem, który nie wygotował serca swego, aby był wierny Bogu duch jego.
9 Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:
Albo jako synowie Efraimowi zbrojni, którzy, choć umieli z łuku strzelać, wszakże w dzień wojny tył podali.
10 вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,
Bo nie przestrzegali przymierza Bożego, a według zakonu jego zbraniali się chodzić.
11 і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.
Zapomnieli na sprawy jego, i na dziwne dzieła jego, które im pokazywał.
12 Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:
Przed ojcami ich czynił cuda w ziemi Egipskiej, na polu Soan.
13 Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;
Rozdzielił morze, i przeprowadził ich, i sprawił, że stanęły wody jako kupa.
14 і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;
Prowadził ich w obłoku we dnie, a każdej nocy w jasnym ogniu.
15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.
Rozszczepił skały na puszczy, a napoił ich, jako z przepaści wielkich.
16 Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.
Wywiódł strumienie ze skały, a uczynił, że wody ciekły jako rzeki.
17 Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,
A wszakże oni przyczynili grzechów przeciwko niemu, a wzruszyli Najwyższego na puszczy do gniewu;
18 і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.
I kusili Boga w sercu swem, żądając pokarmu według lubości swojej.
19 І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“
A mówili przeciwko Bogu temi słowy: Izali może Bóg zgotować stół na tej puszczy?
20 Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“
Oto uderzył w skałę, a wypłynęły wody, i rzeki wezbrały; izali też będzie mógł dać chleb? Izali nagotuje mięsa ludowi swemu?
21 Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,
Przetoż usłyszawszy to Pan, rozgniewał się, a ogień się zapalił przeciw Jakóbowi, także i popędliwość powstała przeciw Izraelowi;
22 бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.
Przeto, iż nie wierzyli Bogu, a nie mieli nadziei w zbawieniu jego.
23 А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,
Choć był rozkazał obłokom z góry, i forty niebieskie otworzył.
24 і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:
I spuścił im jako deszcz mannę ku pokarmowi, a pszenicę niebieską dał im.
25 Хліб а́нгольський їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!
Chleb mocarzów jadł człowiek, a zesłał im pokarmów do sytości.
26 Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —
Obrócił wiatr ze wschodu na powietrzu, a przywiódł mocą swą wiatr z południa;
27 і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,
I spuścił na nich mięso jako proch, i ptastwo skrzydlate jako piasek morski;
28 і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.
Spuścił je w pośród obozu ich, wszędy około namiotów ich.
29 І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!
I jedli, a nasyceni byli hojnie, i dał im, czego żądali.
30 Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,
A gdy jeszcze nie wypełnili żądości swej, gdy jeszcze pokarm był w ustach ich:
31 а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.
Tedy zapalczywość Boża przypadła na nich, i pobił tłustych ich, a przedniejszych z Izraela poraził.
32 Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,
Ale w tem wszystkiem jeszcze grzeszyli, i nie wierzyli cudom jego;
33 — і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.
Przetoż sprawił, że marnie dokonali dni swoich, i lat swoich w strachu.
34 Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,
Gdy ich tracił, jeźliże go szukali, i nawracali się, a szukali z rana Boga,
35 і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.
Przypominając sobie, iż Bóg był skałą ich, a Bóg najwyższy odkupicielem ich:
36 І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,
(Aczkolwiek pochlebiali mu usty swemi, i językiem swoim kłamali mu;
37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.
A serce ich nie było szczere przed nim, ani wiernymi byli w przymierzu jego.)
38 Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,
On jednak będąc miłosierny odpuszczał nieprawości ich, a nie zatracał ich, ale częstokroć odwracał gniew swój, a nie pobudzał wszystkiego gniewu swego;
39 і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!
Bo pamiętał, że są ciałem, wiatrem, który odchodzi, a nie wraca się zaś.
40 Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!
Jako go często draźnili na puszczy, i do boleści przywodzili na pustyniach?
41 І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —
Bo coraz kusili Boga, a Świętemu Izraelskiemu granice zamierzali.
42 вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,
Nie pamiętali na rękę jego, i na on dzień, w który ich wybawił z utrapienia;
43 як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,
Gdy czynił w Egipcie znaki swoje, a cuda swe na polu Soan;
44 і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.
Gdy obrócił w krew rzeki ich, i strumienie ich, tak, że z nich pić nie mogli.
45 Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.
Przepuścił na nich rozmaite muchy, aby ich kąsały, i żaby, aby ich gubiły:
46 А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.
I dał chrząszczom urodzaje ich, a prace ich szarańczy.
47 Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.
Potłukł gradem szczepy ich, a drzewa leśnych fig ich gradem lodowym.
48 І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.
I podał gradowi bydło ich, a majętność ich węglu ognistemu.
49 Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.
Posłał na nich gniew zapalczywości swojej, popędliwość, i rozgniewanie, i uciśnienie, przypuściwszy na nich aniołów złych.
50 Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.
Wyprostował ścieżkę gniewowi swemu, nie zachował od śmierci duszy ich, i na bydło ich powietrze dopuścił;
51 І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.
I pobił wszystko pierworodztwo w Egipcie, pierwiastki mocy ich w przybytkach Chamowych;
52 І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.
Ale jako owce wyprowadził lud swój, a wodził ich jako stada po puszczy.
53 І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.
Wodził ich w bezpieczeństwie, tak, że się nie lękali, (a nieprzyjaciół ich okryło morze, )
54 І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.
Aż ich przywiódł do świętej granicy swojej, na onę górę, której nabyła prawica jego.
55 І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.
I wyrzucił przed twarzą ich narody, i sprawił, że im przyszły na sznur dziedzictwa ich, ażeby mieszkały w przybytkach ich pokolenia Izraelskie.
56 Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,
A wszakże przecież kusili i draźnili Boga najwyższego, a świadectwa jego nie strzegli.
57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.
Ale się odwrócili, i przewrotnie się obchodzili, jako i ojcowie ich; wywrócili się jako łuk omylny.
58 І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.
Bo go wzruszyli do gniewu wyżynami swemi, a rytemi bałwanami swemi pobudzili go do zapalczywości.
59 Бог почув усе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,
Co słysząc Bóg rozgniewał się, i zbrzydził sobie bardzo Izraela,
60 і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
Tak, że opuściwszy przybytek w Sylo, namiot, który postawił między ludźmi,
61 і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.
Podał w niewolę moc swoję, i sławę swoję w ręce nieprzyjacielskie.
62 І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:
Dał pod miecz lud swój, a na dziedzictwo swoje rozgniewał się.
63 його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,
Młodzieńców jego ogień pożarł, a panienki jego nie były uczczone.
64 його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.
Kapłani jego od miecza polegli, a wdowy jego nie płakały.
65 Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,
Lecz potem ocucił się Pan jako ze snu, jako mocarz wykrzykający od wina.
66 і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!
I zaraził nieprzyjaciół swoich na pośladkach, a na wieczną hańbę podał ich.
67 Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,
Ale choć wzgardził namiotem Józefowym, a pokolenia Efraimowego nie obrał,
68 а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!
Wszakże obrał pokolenie Judowe, i górę Syon, którą umiłował.
69 І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.
I wystawił sobie jako pałac wysoki świątnicę swoję, jako ziemię, którą ugruntował na wieki.
70 І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,
I obrał Dawida sługę swego, wziąwszy go z obór owczych;
71 від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —
Gdy chodził za owcami kotnemi, przyprowadził go, aby pasł Jakóba, lud jego, i Izraela, dziedzictwo jego;
72 і він пас їх у щирості серця свого́, і прова́див їх мудрістю рук своїх!
Który ich pasł w szczerości serca swego, a w roztropności rąk swoich prowadził ich.
