Псалми 78
1 Пісня навча́льна Асафова.
Ein song til lærdom av Asaf. Lyd, mitt folk, på læra mi, legg øyra til det munnen min talar!
2 нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!
Eg vil opna min munn med fyndord, eg vil lata gåtor frå gamall tid strøyma ut.
3 Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —
Det me hev høyrt og veit, og det våre feder hev fortalt oss,
4 того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!
det vil me ikkje dylja for deira born, men fortelja Herrens pris for den komande ætti, og hans styrke og hans under, som han hev gjort.
5 Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,
Han hev sett upp eit vitnemål i Jakob, og ei lov hev han lagt i Israel, som han baud våre feder, til å kunngjera deim for borni,
6 щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть і будуть розповідати своїм дітям.
so den komande ætti, dei born som skulde verta fødde, kunde kjenna deim, at dei kunde koma fram og fortelja um deim til sine born,
7 І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.
og setja si von til Gud, og ikkje gløyma Guds verk, men taka vare på hans bodord,
8 І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.
og ikkje vera som deira feder, ei tver og tråssug ætt, ei ætt som ikkje gjorde sitt hjarta fast, og som i si ånd ikkje var trufast mot Gud.
9 Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:
Efraims born, dei væpna bogeskyttarar, dei snudde på stridsdagen.
10 вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,
Dei heldt ikkje Guds pakt og vilde ikkje ferdast i hans lov.
11 і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.
Og dei gløymde hans storverk og hans under som han hadde synt deim.
12 Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:
For deira feder hadde han gjort under i Egyptarlandet på Soans mark.
13 Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;
Han kløyvde havet og let deim ganga igjenom, og let vatnet standa som ein haug.
14 і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;
Og han leidde deim med skyi um dagen, og heile natti ved elds ljos.
15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.
Han kløyvde berg i øydemarki og let deim drikka som av store vatsdjup.
16 Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.
Og han let bekkjer koma or fjellet og fekk vatn til å renna ned som elvar.
17 Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,
Men dei heldt endå på og synda imot honom, og var tråssuge mot den Høgste i øydemarki.
18 і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.
Og dei freista Gud i sitt hjarta, so dei kravde mat for si lyst.
19 І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“
Og dei tala imot Gud, dei sagde: «Kann vel Gud duka bord i øydemarki?
20 Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“
Sjå, han slo i berg, so vatn rann ut, og bekkjer fløymde. Tru han og kann gjeva brød, eller koma med kjøt til sitt folk?»
21 Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,
Difor, då Herren høyrde det, vart han harm, og eld loga upp mot Jakob, og vreide reiste seg mot Israel;
22 бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.
for dei trudde ikkje på Gud og leit ikkje på hans frelsa.
23 А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,
Og han gav skyerne ovantil, og himmelportarne let han upp.
24 і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:
Og han let manna regna yver deim til føda, og himmelkorn gav han deim.
25 Хліб а́нгольський їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!
Englebrød fekk menneskje eta, nista sende han deim til mette.
26 Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —
Han let austanvinden fara ut i himmelen, og han førde sunnanvinden fram ved si magt.
27 і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,
Og han let kjøt regna yver deim som dust, og fljugande fuglar som havsens sand,
28 і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.
og han let deim falla ned midt i deira læger, kringum deira bustader.
29 І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!
Og dei åt og vart ovleg mette, og det dei hadde hug på, let han deim få.
30 Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,
Dei var ikkje komne burt frå si lyst, endå hadde dei maten i munnen,
31 а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.
då steig Guds vreide upp imot deim, og han drap deira sterke menner hjå deim, og Israels ungdomar slo han ned.
32 Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,
Med alt dette synda dei endå, og dei trudde ikkje på hans under.
33 — і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.
Og han let deira dagar kverva i fåfengd, og deira år i rædsla.
34 Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,
Når han slo deim ned, då spurde dei etter honom, og vende um og søkte Gud,
35 і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.
og kom i hug at Gud var deira berg og den høgste Gud var deira atterløysar.
36 І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,
Men dei gjølte for honom med sin munn, og laug for honom med si tunga.
37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.
Og deira hjarta hekk ikkje fast ved honom, og dei var ikkje true mot hans pakt.
38 Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,
Men han er miskunnsam, han forlet skuld og tyner ikkje, og mange gonger let han sin vreide venda um, og han vakte ikkje heile sin harm.
39 і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!
Og han kom i hug at dei var kjøt, ein andepust som kverv og ikkje kjem att.
40 Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!
Kor ofte dei tråssa honom i øydemarki og gjorde honom sorg i audni!
41 І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —
Og dei freista atter Gud og krenkte Israels Heilage.
42 вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,
Dei kom ikkje handi hans i hug, eller den dagen då han fria deim frå fienden,
43 як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,
då han gjorde sine teikn i Egyptarland, og sine undergjerningar på Soans mark.
44 і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.
Og han gjorde deira elvar til blod, og sine rennande vatn kunde dei ikkje drikka.
45 Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.
Han sende imot deim flugesvermar som åt deim upp, og froskar som tynte deim.
46 А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.
Og han gav deira grøda til gnagaren og deira arbeid til grashoppen.
47 Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.
Han slo deira vintre ned med hagl og deira morbærtre med haglsteinar.
48 І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.
Og han gav deira fe til haglet og deira hjorder til eldingarne.
49 Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.
Han sende på deim sin brennande vreide, sinne og harm og trengsla, ei sending av uferds-englar.
50 Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.
Han braut veg for sin vreide, han sparde ikkje deira sjæl for dauden, og deira liv gav han til sotti.
51 І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.
Og han slo alle fyrstefødde i Egyptarland, fyrstegrøda av dei sterke i Khams tjeld.
52 І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.
Og han let sitt folk fara av stad som sauer, og førde deim som ei hjord i øydemarki.
53 І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.
Og han leidde deim trygt, og dei ræddast ikkje, men havet løynde deira fiendar.
54 І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.
Og han førde deim til sitt heilage landmerke, det fjell som hans høgre hand hadde vunne.
55 І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.
Og han dreiv ut heidningar for deim, og let deira land falla til deim som arv, og let Israels ætter bu i deira tjeld.
56 Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,
Men dei freista Gud, den Høgste, og tråssa honom, og hans vitnemål agta dei ikkje på.
57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.
Og dei veik av og var utrugne som deira feder, dei vende um som ein veik boge.
58 І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.
Dei harma honom med sine haugar og eggja honom med sine avgudar.
59 Бог почув усе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,
Gud høyrde det og vart vreid, og han vart svært leid av Israel.
60 і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
Og han gjekk burt frå sin bustad i Silo, det tjeld han hadde slege upp millom menneskje.
61 і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.
Og han let sin styrke verta førd burt som fange, og gav si æra i fiendehand.
62 І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:
Og han gav sitt folk til sverdet, og på sin arv harmast han.
63 його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,
Eld åt deira unge menner, og deira møyar fekk ingen bruresong.
64 його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.
Deira prestar fall for sverdet, og deira enkjor fekk ikkje syrgja
65 Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,
Då vakna Herren som ein sovande, som ei kjempa frå rus av vin.
66 і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!
Og han slo sine fiendar attende, og han førde yver deim æveleg skam.
67 Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,
Og han støytte burt Josefs tjeld, og Efraims ætt valde han ikkje ut.
68 а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!
Men han valde Judas ætt, Sions fjell som han elska.
69 І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.
Og han bygde sin heilagdom som høge fjell, liksom jordi som han hev grunnfest til æveleg tid.
70 І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,
Og han valde ut David, sin tenar, og tok honom frå sauegrindarne.
71 від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —
Han førde honom frå lambsauerne som han fylgde, til å gjæta Jakob, sitt folk, og Israel, sin arv.
72 і він пас їх у щирості серця свого́, і прова́див їх мудрістю рук своїх!
Og han gjætte deim etter sitt ærlege hjarta, og med si kloke hand leidde han deim.
