Псалми 78
1 Пісня навча́льна Асафова.
Þjóð mín, hlustaðu á kenningu mína. Gefðu gaum að því sem ég hef að segja.
2 нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!
Nú ætla ég að rifja upp fyrir þér liðna atburði,
3 Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —
frásagnir sem varðveist hafa frá kynslóð til kynslóðar.
4 того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!
Ég birti ykkur sannleikann, svo að þið getið sagt börnum ykkar frá dásemdarverkum Drottins, öllum þeim undrum sem hann vann.
5 Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,
Lögmál sitt gaf hann Ísrael og bauð forfeðrunum að kenna það börnum sínum
6 щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть і будуть розповідати своїм дітям.
sem síðan skyldu kenna það sínum afkomendum. Þannig skyldi lögmál hans berast frá einni kynslóðinni til annarrar.
7 І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.
Því hefur sérhver kynslóð getað haldið lög Guðs, treyst honum og heyrt um hans dásemdarverk.
8 І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.
Ný kynslóð skyldi ekki þurfa að fara að fordæmi feðra sinna sem voru þrjóskir, óhlýðnir og ótrúir og forhertu sig gegn Guði.
9 Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:
Þótt íbúar Efraím væru alvopnaðir, þá flúðu þeir þegar að orustunni kom.
10 вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,
Þannig rufu þeir sáttmálann við Guð og fóru sína eigin leið.
11 і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.
Þeir gleymdu máttarverkum Drottins,
12 Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:
sem hann hafði fyrir þá gert og forfeður þeirra í Egyptalandi,
13 Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;
þegar hann klauf hafið og leiddi þá yfir þurrum fótum. Vatnið stóð eins og veggur til beggja handa!
14 і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;
Að degi til leiddi hann þá með skýi, en eldstólpa um nætur.
15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.
Hann rauf gat á klettinn í eyðimörkinni. Vatnið streymdi fram og þeir svöluðu þorsta sínum.
16 Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.
Já, það flæddi frá klettinum, líkast rennandi á!
17 Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,
Samt héldu þeir fast við þrjósku sína og syndguðu gegn hinum hæsta Guði.
18 і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.
Þeir kvörtuðu og kveinuðu og heimtuðu annað að borða en það sem Guð gaf þeim.
19 І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“
Þeir ásökuðu jafnvel sjálfan Guð og sögðu:
20 Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“
„Hann gaf okkur vatn, en hvers vegna fáum við ekki brauð eða kjöt?!“
21 Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,
Drottinn hlustaði og honum rann í skap, reiði hans upptendraðist gegn Ísrael.
22 бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.
Enda treystu þeir honum ekki, né trúðu forsjá hans.
23 А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,
Jafnvel þótt hann lyki upp himninum – eins og glugga! –
24 і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:
og léti manna rigna niður.
25 Хліб а́нгольський їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!
Já, þeir átu englabrauð! – og urðu mettir.
26 Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —
Þá lét hann austanvind blása og stýrði vestanvindinum með krafti sínum.
27 і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,
Og viti menn, fuglum rigndi af himni, – þeir voru eins og sandur á sjávarströnd!
28 і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.
Af hans völdum féllu þeir til jarðar um allar tjaldbúðirnar.
29 І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!
Og fólkið át nægju sína. Hann mettaði hungur þeirra.
30 Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,
En varla höfðu þeir lokið matnum – fæðan var enn í munni þeirra,
31 а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.
þá reiddist Drottinn þeim og lagði að velli æskumenn Ísraels.
32 Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,
En þeir sáu sig ekki um hönd, en héldu áfram að syndga og vildu ekki trúa kraftaverkum Drottins.
33 — і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.
Þess vegna stytti hann ævi þeirra og sendi þeim miklar hörmungar.
34 Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,
En þegar neyðin var stærst, tóku þeir að leita Guðs. Þeir iðruðust og snéru sér til hans.
35 і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.
Þeir viðurkenndu að Guð er eini grundvöllur lífsins – að hinn hæsti Guð væri frelsari þeirra.
36 І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,
En því miður fylgdu þeir honum aðeins í orði kveðnu, en ekki af heilum hug,
37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.
hjarta þeirra var langt frá honum. Þeir stóðu ekki við orð sín.
38 Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,
Samt var hann þeim miskunnsamur, fyrirgaf syndir þeirra og tortímdi þeim ekki. Margoft hélt hann aftur af reiði sinni.
39 і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!
Hann minntist þess að þeir voru dauðlegir menn, eins og andblær sem kemur og fer.
40 Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!
Já, oft risu þeir gegn Guði í eyðimörkinni og ollu honum vonbrigðum.
41 І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —
Aftur og aftur sneru þeir við honum baki og freistuðu hans.
42 вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,
Þeir gleymdu krafti hans og kærleika og hvernig hann hafði frelsað þá frá óvinum þeirra.
43 як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,
Þeir gleymdu plágunum sem hann sendi Egyptum í Sóan
44 і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.
þegar hann breytti fljótum þeirra í blóð, svo að enginn gat drukkið.
45 Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.
Eða þegar hann fyllti landið af flugum og froskum!
46 А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.
Lirfurnar spilltu uppskerunni og engispretturnar átu allt, hvort tveggja var frá honum komið.
47 Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.
Hann eyddi vínviði þeirra með hagléli og mórberjatrjánum með frosti.
48 І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.
Búpeningurinn hrundi niður í haganum, haglið rotaði hann og sauðirnir drápust í eldingum.
49 Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.
Hann úthellti reiði sinni yfir þá, sendi þeim ógn og skelfingu. Hann leysti út sendiboða ógæfunnar – engla sem létu þá kenna á því!
50 Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.
Hann gaf reiðinni lausan tauminn. Og ekki hlífði hann Egyptunum. Þeir fengu vænan skerf af plágum og sjúkdómum.
51 І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.
Þá deyddi hann frumburði Egypta, efnilegan ungviðinn, sem vonirnar voru bundnar við.
52 І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.
Sinn eigin lýð leiddi hann styrkri hendi gegnum eyðimörkina.
53 І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.
Hann var skjól þeirra og vörn. Þeir þurftu ekkert að óttast, en hafið gleypti óvini þeirra.
54 І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.
Hann greiddi för þeirra til fyrirheitna landsins, til hæðanna sem hann hafði skapað.
55 І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.
Íbúum landsins stökkti hann á flótta en gaf þar ættkvíslum Ísraels erfðahlut og skjól.
56 Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,
En þótt þeir nytu gæsku Guðs, risu þeir gegn hinum hæsta og fyrirlitu boðorð hans.
57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.
Þeir sneru af leið og rufu trúnað rétt eins og feður þeirra. Eins og bogin ör misstu þeir marksins sem Guð hafði sett þeim.
58 І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.
Þeir tóku aðra guði, reistu þeim ölturu og egndu Drottin á móti sér.
59 Бог почув усе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,
Guð sá verk þeirra og reiddist – fékk viðbjóð á Ísrael.
60 і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
Hann yfirgaf helgidóm sinn í Síló, bústað sinn meðal manna.
61 і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.
Örk sína lét hann falla í hendur óvinanna og vegsemd hans var óvirt af heiðingjum.
62 І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:
Hann reiddist lýð sínum og lét hann falla fyrir sverði óvinanna.
63 його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,
Æskumenn Ísraels fórust í eldi og ungu stúlkurnar upplifðu ekki sinn brúðkaupsdag.
64 його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.
Prestunum var slátrað og ekkjur þeirra dóu áður en þær gátu harmað þá.
65 Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,
Þá var sem Drottinn vaknaði af svefni, eins og hetja sem rís upp úr vímu,
66 і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!
og hann gaf þeim vænt spark í bakhlutann og sendi þá burt með skömm, sömu leið og þeir komu.
67 Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,
Hann hafnaði fjölskyldu Jósefs, ætt Efraíms,
68 а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!
en kaus Júdaættkvísl og Síonfjall, sem hann elskar.
69 І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.
Þar reisti hann musteri sitt – voldugt og traust rétt eins og himin og jörð.
70 І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,
Hann kaus Davíð sem þjón sinn, tók hann frá sauðunum,
71 від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —
úr smalamennskunni, til að verða leiðtogi og hirðir þjóðar sinnar.
72 і він пас їх у щирості серця свого́, і прова́див їх мудрістю рук своїх!
Og hann gætti hennar af öryggi og með hreinu hjarta.
