Псалми 78
1 Пісня навча́льна Асафова.
Aasafin mietevirsi. Kuuntele, kansani, minun opetustani, kallistakaa korvanne minun suuni sanoille.
2 нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!
Minä avaan suuni mietelmiin, tuon ilmi muinaisaikojen arvoituksia.
3 Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —
Mitä olemme kuulleet, minkä olemme saaneet tietää ja mitä isämme ovat meille kertoneet,
4 того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!
sitä me emme heidän lapsiltansa salaa, vaan me kerromme tulevalle polvelle Herran ylistettävistä teoista, hänen voimastansa ja ihmeistänsä, jotka hän on tehnyt.
5 Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,
Hän asetti todistuksen Jaakobiin, hän sääti Israeliin lain ja käski meidän isiemme julistaa ne lapsillensa,
6 щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть і будуть розповідати своїм дітям.
että jälkipolvi saisi ne tietää, saisivat tietää vastedes syntyvät lapset, ja nekin nousisivat ja kertoisivat niistä lapsillensa.
7 І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.
Niin nämä panisivat uskalluksensa Jumalaan eivätkä unhottaisi Jumalan tekoja, vaan ottaisivat hänen käskyistänsä vaarin.
8 І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.
Ja niin ei heistä tulisi, niinkuin heidän isistänsä, kapinoitseva ja niskoitteleva polvi, sukupolvi, jonka sydän ei pysynyt lujana ja jonka henki ei pysynyt uskollisena Jumalalle.
9 Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:
Efraimin lapset, asestetut jousimiehet, kääntyivät pakoon taistelun päivänä.
10 вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,
Eivät he pitäneet Jumalan liittoa, eivät tahtoneet vaeltaa hänen lakinsa mukaan,
11 і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.
vaan he unhottivat hänen suuret tekonsa ja hänen ihmeensä, jotka hän heille näytti.
12 Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:
Heidän isiensä nähden hän ihmeitä teki Egyptin maassa, Sooanin kedolla.
13 Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;
Hän halkaisi meren ja vei heidät sen läpi, hän seisotti vedet roukkioksi.
14 і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;
Hän johdatti heitä päivän aikaan pilvellä ja tulen valolla kaiket yöt.
15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.
Hän halkoi kalliot erämaassa ja juotti heitä runsaasti, kuin syvistä vesistä.
16 Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.
Hän juoksutti puroja kalliosta ja vuodatti virtanaan vettä.
17 Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,
Yhä he kuitenkin tekivät syntiä häntä vastaan ja olivat uppiniskaisia Korkeimmalle erämaassa.
18 і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.
He kiusasivat Jumalaa sydämessänsä, vaatien ruokaa himonsa tyydyttämiseksi.
19 І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“
Ja he puhuivat Jumalaa vastaan sanoen: "Voikohan Jumala kattaa pöydän erämaassa?
20 Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“
Katso, hän kyllä kallioon iski, ja vedet vuotivat ja purot tulvivat; mutta voiko hän antaa myös leipää tai hankkia kansallensa lihaa?"
21 Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,
Sentähden Herra, kun hän sen kuuli, julmistui; ja tuli syttyi Jaakobissa, ja Israelia vastaan nousi viha,
22 бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.
koska he eivät uskoneet Jumalaan eivätkä luottaneet hänen apuunsa.
23 А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,
Hän käski pilviä korkeudessa ja avasi taivaan ovet;
24 і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:
hän satoi heille ruuaksi mannaa, hän antoi heille taivaan viljaa.
25 Хліб а́нгольський їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!
Ihmiset söivät enkelien leipää; hän lähetti heille evästä yllin kyllin.
26 Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —
Hän nosti taivaalle itätuulen ja ajoi voimallaan esiin etelätuulen;
27 і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,
hän antoi sataa heille lihaa kuin tomua, siivekkäitä lintuja kuin meren hiekkaa;
28 і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.
hän pudotti ne leirinsä keskeen, yltympäri asuntonsa.
29 І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!
Niin he söivät ja tulivat kylläisiksi; mitä he olivat himoinneet, sitä hän salli heidän saada.
30 Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,
Eivät olleet he vielä himoansa tyydyttäneet, ja ruoka oli vielä heidän suussaan,
31 а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.
kun heitä vastaan jo nousi Jumalan viha: hän tappoi heidän voimakkaimpansa ja kaatoi maahan Israelin nuoret miehet.
32 Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,
Mutta sittenkin he yhä vielä tekivät syntiä eivätkä uskoneet hänen ihmeitänsä.
33 — і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.
Sentähden hän lopetti heidän päivänsä niinkuin tuulahduksen, antoi heidän vuottensa päättyä äkilliseen perikatoon.
34 Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,
Kun hän surmasi heitä, kysyivät he häntä, kääntyivät ja etsivät Jumalaa.
35 і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.
He muistivat, että Jumala oli heidän kallionsa, ja että Jumala, Korkein, oli heidän lunastajansa.
36 І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,
Mutta he pettivät häntä suullaan ja valhettelivat hänelle kielellänsä;
37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.
sillä heidän sydämensä ei ollut vakaa häntä kohtaan, eivätkä he olleet uskolliset hänen liitossansa.
38 Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,
Mutta hän on laupias, antaa anteeksi rikkomukset eikä tahdo hukuttaa. Sentähden hän usein kääntyi vihastansa eikä antanut kaiken kiivautensa nousta.
39 і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!
Sillä hän muisti, että he ovat liha, tuulahdus, joka menee eikä enää palaja.
40 Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!
Kuinka usein he niskoittelivat häntä vastaan korvessa ja murehduttivat hänen mielensä erämaassa!
41 І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —
Ja yhä edelleen he kiusasivat Jumalaa ja vihoittivat Israelin Pyhän.
42 вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,
He eivät muistaneet hänen kättänsä, eivät sitä päivää, jona hän päästi heidät ahdistajasta,
43 як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,
jona hän teki tunnustekonsa Egyptissä ja ihmeensä Sooanin kedolla,
44 і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.
muutti heidän virtansa vereksi, niin etteivät he voineet vesiojistaan juoda;
45 Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.
lähetti heidän sekaansa paarmoja, jotka heitä söivät, ja sammakoita, jotka tuottivat heille häviötä;
46 А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.
antoi heidän satonsa tuhosirkoille ja heinäsirkoille heidän vaivannäkönsä;
47 Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.
hävitti rakeilla heidän viiniköynnöksensä ja raekivillä heidän metsäviikunapuunsa;
48 І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.
antoi heidän karjansa alttiiksi rakeille ja heidän laumansa salamoille.
49 Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.
Hän lähetti heitä vastaan vihansa hehkun, kiivastuksen, vihastuksen ja ahdistuksen, parven pahoja enkeleitä.
50 Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.
Hän raivasi tien vihallensa, ei säästänyt heidän sielujansa kuolemasta, vaan antoi heidän henkensä ruton valtaan.
51 І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.
Hän surmasi kaikki esikoiset Egyptistä, miehuuden ensimmäiset Haamin majoista.
52 І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.
Mutta kansansa hän pani liikkeelle kuin lampaat ja johdatti heitä erämaassa kuin laumaa.
53 І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.
Hän johti heitä turvallisesti, heidän ei tarvinnut peljätä; mutta heidän vihollisensa peitti meri.
54 І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.
Ja hän vei heidät pyhälle alueellensa, vuorelle, jonka hänen oikea kätensä oli hankkinut.
55 І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.
Hän karkoitti pakanat pois heidän tieltänsä, jakoi ne heille arvalla perintöosaksi ja antoi Israelin sukukuntain asua niiden majoissa.
56 Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,
Mutta niskoittelullaan he kiusasivat Jumalaa, Korkeinta, eivätkä ottaneet hänen todistuksistansa vaaria,
57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.
vaan luopuivat pois ja olivat uskottomia isiensä lailla, kävivät kelvottomiksi kuin veltto jousi.
58 І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.
He vihoittivat hänet uhrikukkuloillansa ja herättivät hänen kiivautensa epäjumaliensa kuvilla.
59 Бог почув усе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,
Jumala kuuli sen ja julmistui, ja hän hylkäsi Israelin peräti.
60 і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
Hän hylkäsi asumuksensa Siilossa, majan, jonka hän oli pystyttänyt ihmisten keskelle.
61 і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.
Hän salli väkevyytensä joutua vankeuteen ja kunniansa vihollisten käsiin.
62 І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:
Hän antoi kansansa alttiiksi miekalle ja julmistui perintöosaansa.
63 його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,
Heidän nuorukaisensa kulutti tuli, ja heidän neitsyensä jäivät häälauluja vaille.
64 його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.
Heidän pappinsa kaatuivat miekkaan, eivätkä heidän leskensä voineet itkuja itkeä.
65 Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,
Silloin Herra heräsi niinkuin nukkuja, niinkuin viinin voittama sankari.
66 і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!
Hän löi vihollisensa pakoon, tuotti heille ikuisen häpeän.
67 Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,
Hän hylkäsi myös Joosefin majan eikä valinnut Efraimin sukukuntaa,
68 а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!
vaan valitsi Juudan sukukunnan, Siionin vuoren, jota hän rakastaa.
69 І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.
Ja hän rakensi pyhäkkönsä korkeuksien tasalle, rakensi sen kuin maan, jonka hän on perustanut ikiajoiksi.
70 І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,
Hän valitsi Daavidin, palvelijansa, ja otti hänet lammastarhoista.
71 від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —
Hän toi hänet imettäväisten lammasten jäljestä kaitsemaan kansaansa, Jaakobia, ja Israelia, perintöosaansa.
72 і він пас їх у щирості серця свого́, і прова́див їх мудрістю рук своїх!
Ja Daavid kaitsi heitä vilpittömin sydämin ja johti heitä taitavalla kädellä.
