Псалми 78
1 Пісня навча́льна Асафова.
Maschil of Asaph. Give ear, O my people, to my law: incline your ear to the words of my mouth.
2 нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!
I will open my mouth in a parable: I will utter dark sayings of old:
3 Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —
Which we have heard and known, and our fathers have told us.
4 того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!
We will not hide them from their children, showing to the generation to come the praises of the LORD, and his strength, and his wonderful works that he hath done.
5 Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,
For he established a testimony in Jacob, and appointed a law in Israel, which he commanded our fathers, that they should make them known to their children:
6 щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть і будуть розповідати своїм дітям.
That the generation to come might know them, even the children who should be born; who should arise and declare them to their children:
7 І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.
That they might set their hope in God, and not forget the works of God, but keep his commandments:
8 І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.
And might not be as their fathers, a stubborn and rebellious generation; a generation that set not their heart aright, and whose spirit was not steadfast with God.
9 Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:
The children of Ephraim, being armed, and carrying bows, turned back in the day of battle.
10 вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,
They kept not the covenant of God, and refused to walk in his law;
11 і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.
And forgot his works, and his wonders that he had shown them.
12 Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:
Marvellous things did he in the sight of their fathers, in the land of Egypt, in the field of Zoan.
13 Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;
He divided the sea, and caused them to pass through; and he made the waters to stand as an heap.
14 і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;
In the day time also he led them with a cloud, and all the night with a light of fire.
15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.
He split the rocks in the wilderness, and gave them drink as out of the great depths.
16 Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.
He brought streams also out of the rock, and caused waters to run down like rivers.
17 Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,
And they sinned yet more against him by provoking the most High in the wilderness.
18 і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.
And they tempted God in their heart by asking meat for their lust.
19 І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“
Yea, they spoke against God; they said, Can God furnish a table in the wilderness?
20 Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“
Behold, he smote the rock, that the waters gushed out, and the streams overflowed; can he give bread also? can he provide flesh for his people?
21 Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,
Therefore the LORD heard this, and was full of wrath: so a fire was kindled against Jacob, and anger also came up against Israel;
22 бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.
Because they believed not in God, and trusted not in his salvation:
23 А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,
Though he had commanded the clouds from above, and opened the doors of heaven,
24 і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:
And had rained down manna upon them to eat, and had given them of the grain of heaven.
25 Хліб а́нгольський їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!
Man ate angels’ food: he sent them food to the full.
26 Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —
He caused an east wind to blow in the heaven: and by his power he brought in the south wind.
27 і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,
He rained flesh also upon them as dust, and feathered fowls like as the sand of the sea:
28 і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.
And he let it fall in the midst of their camp, around their habitations.
29 І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!
So they ate, and were well filled: for he gave them their own desire;
30 Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,
They were not estranged from their lust. But while their meat was yet in their mouths,
31 а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.
The wrath of God came upon them, and slew the fattest of them, and smote down the chosen men of Israel.
32 Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,
For all this they sinned still, and believed not for his wondrous works.
33 — і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.
Therefore their days did he consume in vanity, and their years in trouble.
34 Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,
When he slew them, then they sought him: and they returned and enquired early after God.
35 і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.
And they remembered that God was their rock, and the high God their redeemer.
36 І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,
Nevertheless they would flatter him with their mouth, and they lied to him with their tongues.
37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.
For their heart was not right with him, neither were they steadfast in his covenant.
38 Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,
But he, being full of compassion, forgave their iniquity, and destroyed them not: yea, many a time he turned his anger away, and did not stir up all his wrath.
39 і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!
For he remembered that they were but flesh; a wind that passeth away, and cometh not again.
40 Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!
How oft did they provoke him in the wilderness, and grieve him in the desert!
41 І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —
Yea, they turned back and tempted God, and limited the Holy One of Israel.
42 вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,
They remembered not his hand, nor the day when he delivered them from the enemy.
43 як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,
How he had wrought his signs in Egypt, and his wonders in the field of Zoan:
44 і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.
And had turned their rivers into blood; and their streams, that they could not drink.
45 Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.
He sent swarms of flies among them, which devoured them; and frogs, which destroyed them.
46 А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.
He gave also their increase to the caterpiller, and their labour to the locust.
47 Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.
He destroyed their vines with hail, and their sycamore trees with frost.
48 І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.
He gave up their cattle also to the hail, and their flocks to hot thunderbolts.
49 Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.
He cast upon them the fierceness of his anger, wrath, and indignation, and trouble, by sending evil angels among them.
50 Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.
He made a way to his anger; he spared not their soul from death, but gave their life over to the pestilence;
51 І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.
And smote all the firstborn in Egypt; the chief of their strength in the tabernacles of Ham:
52 І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.
But made his own people to go forth like sheep, and guided them in the wilderness like a flock.
53 І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.
And he led them on safely, so that they feared not: but the sea overwhelmed their enemies.
54 І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.
And he brought them to the border of his sanctuary, even to this mountain, which his right hand had purchased.
55 І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.
He cast out the heathen also before them, and divided them an inheritance by line, and made the tribes of Israel to dwell in their tents.
56 Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,
Yet they tempted and provoked the most high God, and kept not his testimonies:
57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.
But turned back, and dealt unfaithfully like their fathers: they were turned aside like a deceitful bow.
58 І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.
For they provoked him to anger with their high places, and moved him to jealousy with their graven images.
59 Бог почув усе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,
When God heard this, he was filled with wrath, and greatly abhorred Israel:
60 і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
So that he forsook the tabernacle of Shiloh, the tent which he placed among men;
61 і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.
And delivered his strength into captivity, and his glory into the enemy’s hand.
62 І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:
He gave over his people also to the sword; and was filled with wrath with his inheritance.
63 його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,
The fire consumed their young men; and their maidens were not given to marriage.
64 його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.
Their priests fell by the sword; and their widows made no lamentation.
65 Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,
Then the Lord awoke as if from sleep, and like a mighty man that shouteth by reason of wine.
66 і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!
And he smote his enemies in the hinder part: he put them to a perpetual reproach.
67 Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,
Moreover he refused the tabernacle of Joseph, and chose not the tribe of Ephraim:
68 а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!
But chose the tribe of Judah, the mount Zion which he loved.
69 І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.
And he built his sanctuary like high palaces, like the earth which he hath established for ever.
70 І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,
He chose David also his servant, and took him from the sheep folds:
71 від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —
From following the ewes great with young he brought him to feed Jacob his people, and Israel his inheritance.
72 і він пас їх у щирості серця свого́, і прова́див їх мудрістю рук своїх!
So he fed them according to the integrity of his heart; and guided them by the skilfulness of his hands.
