Псалми 78
1 Пісня навча́льна Асафова.
A maskil of Asaph. My people, attend to my teaching: bend your ears to the words of my mouth,
2 нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!
as I open my mouth in a poem on the riddling story of the past.
3 Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —
What we have heard and known, and what our ancestors have told us,
4 того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!
we will not hide from their children. We will tell to the next generation the praises and might of the Lord, and the wonders that he has done.
5 Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,
He set up a testimony in Jacob, a law he appointed in Israel, which he commanded our ancestors to make known to their children,
6 щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть і будуть розповідати своїм дітям.
that the next generation should know it, that the children yet to be born should arise and tell their children;
7 І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.
that in God they might put their confidence, and not forget God’s works; but that they might keep his commandments,
8 І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.
and not be like their ancestors, a generation defiant and stubborn, a generation with heart unsteady, and spirit unfaithful towards God.
9 Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:
Ephraimites, armed bowmen, turned back in the day of battle.
10 вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,
They did not keep God’s covenant, they refused to walk in his law.
11 і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.
They forgot what he had done, and the wonders he had shown them.
12 Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:
He did wonders before their ancestors in the country of Zoan in Egypt.
13 Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;
Through the sea which he split he brought them, making waters stand up like a heap;
14 і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;
he led them by day with a cloud, all the night with a light of fire.
15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.
From the rocks which he split in the wilderness, he gave them to drink as of ocean’s abundance.
16 Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.
He brought streams out of the rock, and made water run down like rivers.
17 Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,
Yet they still went on sinning against him, they defied the Most High in the desert.
18 і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.
They wilfully challenged God, demanding the food that they longed for.
19 І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“
‘Is God able,’ such was their challenge, ‘to spread in the desert a table?
20 Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“
From the rock that he struck there gushed water, and torrents that overflowed; but can he also give bread, or provide his people with meat?’
21 Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,
When the Lord heard this, he was furious, and fire was kindled on Jacob, anger flared up against Israel.
22 бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.
For they put no trust in God, no confidence in his help.
23 А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,
So he summoned the clouds above; and, opening the doors of heaven,
24 і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:
he rained manna upon them for food, and grain of heaven he gave them.
25 Хліб а́нгольський їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!
Everyone ate the bread of angels; he sent them food to the full.
26 Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —
He launched the east wind in the heavens, and guided the south by his power.
27 і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,
He rained meat upon them like dust, winged bird like the sand of the sea.
28 і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.
In the midst of their camp he dropped it, all around their tents.
29 І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!
They ate and were more than filled; he had brought them the thing they desired.
30 Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,
But the thing they desired became loathsome: while their food was still in their mouths,
31 а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.
the wrath of God rose against them. He slew the stoutest among them, and laid low the young men of Israel.
32 Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,
Yet for all this they sinned yet more, and refused to believe in his wonders.
33 — і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.
So he ended their days in a breath, and their years in sudden dismay.
34 Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,
When he slew them, then they sought after him, they turned and sought God with diligence.
35 і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.
They remembered that God was their rock, and the Most High God their redeemer.
36 І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,
But they flattered him with their mouth, and lied to him with their tongue.
37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.
Their heart was not steady with him, they were faithless to his covenant.
38 Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,
But he is full of pity: he pardons sin and destroys not. Often he turns his anger away, without stirring his wrath at all.
39 і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!
So he remembered that they were but flesh, breath that passes and does not return.
40 Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!
But how often they rebelled in the desert, and caused him grief in the wilderness,
41 І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —
tempting God again and again, provoking the Holy One of Israel.
42 вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,
They did not remember his strength, nor the day he redeemed from the foe,
43 як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,
how he set his signs in Egypt, in the country of Zoan his wonders.
44 і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.
He turned their canals into blood, their streams undrinkable.
45 Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.
He sent forth flies, which devoured them; frogs, too, which destroyed them.
46 А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.
Their crops he gave to the caterpillar, and the fruits of their toil to the locust.
47 Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.
He slew their vines with hail, and their sycamore trees with frost.
48 І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.
He delivered their cattle to the hail, and their flocks to bolts of fire.
49 Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.
He let loose his hot anger among them, fury and wrath and distress, a band of destroying angels.
50 Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.
He cleared a path for his anger, did not spare them from death, but gave them over to pestilence.
51 І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.
He struck down all the firstborn in Egypt, the first fruits of their strength in the tents of Ham.
52 І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.
He led forth his people like sheep, he was guide to his flock in the desert.
53 І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.
Securely he led them, and free from fear, while their foes were drowned in the sea.
54 І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.
To his holy realm he brought them, to the mountain his right hand had purchased.
55 І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.
He drove out the nations before them, and allotted their land for possession, and their tents for Israel to live in.
56 Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,
Yet they tempted and angered the Most High God, they did not observe his decrees.
57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.
They drew back, false like their ancestors; they failed like a treacherous bow.
58 І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.
Their shrines stirred him to anger, their idols moved him to jealousy.
59 Бог почув усе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,
When God heard of this, he was furious, and he spurned Israel utterly.
60 і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
He abandoned his home in Shiloh, the tent he had pitched among people.
61 і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.
He gave his strength up to captivity, his glory to the hands of the foe.
62 І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:
He gave his people to the sword, he was furious with his own.
63 його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,
Fire devoured their young men, and their maidens had no marriage-song.
64 його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.
Their priests fell by the sword, and their widows could not weep.
65 Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,
Then the Lord awoke as from sleep, like a warrior flushed with wine;
66 і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!
and he beat back his foes, putting them to perpetual scorn.
67 Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,
He disowned the tent of Joseph, he rejected the tribe of Ephraim;
68 а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!
but he chose the tribe of Judah, Mount Zion, which he loves.
69 І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.
And he built like the heights his sanctuary, like the earth which he founded forever.
70 І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,
And he chose David his servant, taking him from the sheepfolds.
71 від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —
From the mother-ewes he brought him, to be shepherd to Jacob his people, and to Israel his inheritance.
72 і він пас їх у щирості серця свого́, і прова́див їх мудрістю рук своїх!
With upright heart did he shepherd them, and with skilful hands did he guide them.
