Псалми 78
1 Пісня навча́льна Асафова.
A psalm (maskil) of Asaph. Listen to what I have to teach you, my people; hear what I have to say.
2 нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!
I will tell you wise sayings; I will explain mysteries from the past
3 Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —
that we have heard before and reflected on; stories our forefathers passed down to us.
4 того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!
We will not keep them from our children; we will tell the next generation about God's marvelous actions—about his power and the amazing things he has done.
5 Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,
He gave his laws to the descendants of Jacob; his instructions to the people of Israel. He commanded our forefathers to teach them to their children,
6 щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть і будуть розповідати своїм дітям.
so that the next generation—children yet to be born—would understand and grow up to teach their children.
7 І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.
In this way they should place their trust in God and not forget what God has done, and keep his commandments.
8 І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.
Then they would not be like their forefathers, a stubborn and rebellious generation that was untrustworthy and unfaithful.
9 Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:
The soldiers of Ephraim, though armed with bows, ran away on the day of battle.
10 вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,
They did not keep God's agreement, and refused to follow his laws.
11 і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.
They ignored what he had done, and the amazing things he had shown them—
12 Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:
the miracles he had performed for their forefathers near Zoan in Egypt.
13 Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;
He split the sea in two and led them through, making the water stand like walls on either side.
14 і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;
He led them with a cloud by day, and by night with a light of fire.
15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.
He split open rocks in the desert to give his people plenty to drink, water as deep as the ocean.
16 Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.
He made streams flow from the stone; water rushing down like rivers!
17 Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,
But they repeatedly sinned against him, rebelling against the Most High in the desert.
18 і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.
They deliberately provoked God by demanding the foods they longed for.
19 І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“
They insulted God by saying, “Can God provide food here in the desert?
20 Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“
Yes, he can strike a rock so that water gushes out like flowing rivers, but can he give us bread? Can he supply his people with meat?”
21 Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,
When he heard this, the Lord became very angry, burning like fire against the descendants of Jacob, furious with the people of Israel,
22 бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.
for they didn't believe in God and didn't trust him to take care of them.
23 А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,
Even so he commanded the skies above and the doors of heaven to open,
24 і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:
and he made manna rain down on them to eat, giving them bread from heaven.
25 Хліб а́нгольський їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!
Human beings ate the bread of angels; he sent them more than enough food.
26 Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —
He sent the east wind blowing across the sky; by his power he drove the south wind.
27 і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,
He rained down meat on them as plentiful as dust; birds as numerous as sand on a beach.
28 і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.
He made them fall right in the middle of their camp, all around where they were living.
29 І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!
They ate until they were full. He gave them the food they longed for.
30 Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,
But before they satisfied their appetite, while the meat was still in their mouths,
31 а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.
God became angry with them and he killed their strongest men, striking them down in the prime of life.
32 Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,
Despite all this they went right on sinning. Despite the miracles, they refused to trust him.
33 — і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.
So he snuffed out their futile lives, bringing them to an end in terror.
34 Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,
When he began killing them, the rest came back to God in repentance, praying to him.
35 і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.
They remembered that God was their rock, that God Most High was their Savior.
36 І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,
They flattered him by what they told him, but they were only lying.
37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.
Deep down they were not sincere, and did not keep the agreement they had with him.
38 Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,
But being compassionate he pardoned their guilt and did not destroy all of them. He often held back his anger—he did not pour out all his fury.
39 і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!
He remembered their mortality—that they were like a puff of wind that would not return.
40 Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!
How often they rebelled against him in the wilderness, giving him grief in the desert!
41 І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —
Again and again they provoked God, causing pain to the Holy One of Israel.
42 вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,
They did not remember his strength when he rescued them from their oppressors,
43 як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,
performing miracles in Egypt, doing wonderful things on the plain of Zoan.
44 і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.
There he turned their rivers and their streams into blood so that no one could drink from them.
45 Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.
He sent flies among them to destroy them, and frogs to ruin everything.
46 А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.
He gave their crops to locusts; everything they worked had for was taken by locusts.
47 Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.
He destroyed their vines with hail, and their fig trees with freezing rain.
48 І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.
He handed over their cattle to hail and their flocks to lightning bolts.
49 Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.
He poured out on them his fierce anger—rage and hostility and anguish—sending a band of destroying angels against them.
50 Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.
He sent his unrestrained anger against them; he did not spare them from death, handing them over to the plague.
51 І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.
He struck down all the firstborn of Egypt, the first to be conceived in the tents of Ham.
52 І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.
But he led out his people like sheep, and guided them like a flock in the wilderness.
53 І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.
He led them to safety, and they were not afraid. He drowned their enemies in the sea.
54 І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.
He brought them to the border of his holy land, to this mountainous land that he had conquered for them.
55 І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.
He drove out the heathen nations before them. He divided up the land for them to own. He settled the tribes of Israel in their tents.
56 Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,
But they provoked God Most High, rebelling against him. They did not follow what he had told them.
57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.
Just like their forefathers they turned away from God and were unfaithful to him, as twisted as a defective bow.
58 І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.
They made him angry with their pagan high places of worship; they made him jealous with their idols.
59 Бог почув усе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,
When God heard their worship he became furious and he totally rejected Israel.
60 і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
He abandoned his place at Shiloh, the Tabernacle where he lived among the people.
61 і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.
He surrendered the Ark of his power, allowing it to be captured; handing it over into enemy hands.
62 І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:
He handed over his people to be slaughtered by the sword; he was furious with his chosen people.
63 його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,
Their young men were destroyed by fire; their young women had no wedding songs.
64 його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.
Their priests were killed by the sword; their widows were unable to mourn.
65 Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,
Then the Lord woke up as if from sleep, as a warrior sobering up from drinking wine.
66 і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!
He defeated his enemies, striking them on the back, causing them everlasting shame.
67 Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,
He rejected the descendants of Joseph, and did not choose the tribe of Ephraim.
68 а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!
Instead he chose the tribe of Judah, and Mount Zion which he loves.
69 І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.
There he built his sanctuary, high like the heavens, on earth that he made to last forever.
70 І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,
He chose his servant David, taking him from the sheep pens,
71 від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —
taking him from caring for the sheep and lambs to be a shepherd to the descendants of Jacob—God's special people, Israel.
72 і він пас їх у щирості серця свого́, і прова́див їх мудрістю рук своїх!
Like a shepherd, he took care of them with sincere devotion, leading them with skillful hands.
