Псалми 78
1 Пісня навча́льна Асафова.
A Maskil of Asaph. Give ear, O my people, to my instruction; listen to the words of my mouth.
2 нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!
I will open my mouth in parables; I will utter things hidden from the beginning,
3 Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —
that we have heard and known and our fathers have relayed to us.
4 того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!
We will not hide them from their children, but will declare to the next generation the praises of the LORD and His might, and the wonders He has performed.
5 Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,
For He established a testimony in Jacob and appointed a law in Israel, which He commanded our fathers to teach to their children,
6 щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть і будуть розповідати своїм дітям.
that the coming generation would know them— even children yet to be born— to arise and tell their own children
7 І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.
that they should put their confidence in God, not forgetting His works, but keeping His commandments.
8 І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.
Then they will not be like their fathers, a stubborn and rebellious generation, whose heart was not loyal, whose spirit was not faithful to God.
9 Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:
The archers of Ephraim turned back on the day of battle.
10 вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,
They failed to keep God’s covenant and refused to live by His law.
11 і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.
They forgot what He had done, the wonders He had shown them.
12 Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:
He worked wonders before their fathers in the land of Egypt, in the region of Zoan.
13 Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;
He split the sea and brought them through; He set the waters upright like a wall.
14 і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;
He led them with a cloud by day and with a light of fire all night.
15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.
He split the rocks in the wilderness and gave them drink as abundant as the seas.
16 Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.
He brought streams from the stone and made water flow down like rivers.
17 Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,
But they continued to sin against Him, rebelling in the desert against the Most High.
18 і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.
They willfully tested God by demanding the food they craved.
19 І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“
They spoke against God, saying, “Can God really prepare a table in the wilderness?
20 Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“
When He struck the rock, water gushed out and torrents raged. But can He also give bread or supply His people with meat?”
21 Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,
Therefore the LORD heard and was filled with wrath; so a fire was kindled against Jacob, and His anger flared against Israel,
22 бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.
because they did not believe God or rely on His salvation.
23 А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,
Yet He commanded the clouds above and opened the doors of the heavens.
24 і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:
He rained down manna for them to eat; He gave them grain from heaven.
25 Хліб а́нгольський їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!
Man ate the bread of angels; He sent them food in abundance.
26 Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —
He stirred the east wind from the heavens and drove the south wind by His might.
27 і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,
He rained meat on them like dust, and winged birds like the sand of the sea.
28 і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.
He felled them in the midst of their camp, all around their dwellings.
29 І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!
So they ate and were well filled, for He gave them what they craved.
30 Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,
Yet before they had filled their desire, with the food still in their mouths,
31 а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.
God’s anger flared against them, and He put to death their strongest and subdued the young men of Israel.
32 Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,
In spite of all this, they kept on sinning; despite His wonderful works, they did not believe.
33 — і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.
So He ended their days in futility, and their years in sudden terror.
34 Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,
When He slew them, they would seek Him; they repented and searched for God.
35 і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.
And they remembered that God was their Rock, that God Most High was their Redeemer.
36 І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,
But they deceived Him with their mouths, and lied to Him with their tongues.
37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.
Their hearts were disloyal to Him, and they were unfaithful to His covenant.
38 Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,
And yet He was compassionate; He forgave their iniquity and did not destroy them. He often restrained His anger and did not unleash His full wrath.
39 і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!
He remembered that they were but flesh, a passing breeze that does not return.
40 Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!
How often they disobeyed Him in the wilderness and grieved Him in the desert!
41 І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —
Again and again they tested God and provoked the Holy One of Israel.
42 вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,
They did not remember His power — the day He redeemed them from the adversary,
43 як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,
when He performed His signs in Egypt and His wonders in the fields of Zoan.
44 і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.
He turned their rivers to blood, and from their streams they could not drink.
45 Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.
He sent swarms of flies that devoured them, and frogs that devastated them.
46 А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.
He gave their crops to the grasshopper, the fruit of their labor to the locust.
47 Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.
He killed their vines with hailstones and their sycamore-figs with sleet.
48 І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.
He abandoned their cattle to the hail and their livestock to bolts of lightning.
49 Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.
He unleashed His fury against them, wrath, indignation, and calamity— a band of destroying angels.
50 Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.
He cleared a path for His anger; He did not spare them from death but delivered their lives to the plague.
51 І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.
He struck all the firstborn of Egypt, the virility in the tents of Ham.
52 І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.
He led out His people like sheep and guided them like a flock in the wilderness.
53 І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.
He led them safely, so they did not fear, but the sea engulfed their enemies.
54 І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.
He brought them to His holy land, to the mountain His right hand had acquired.
55 І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.
He drove out nations before them and apportioned their inheritance; He settled the tribes of Israel in their tents.
56 Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,
But they tested and disobeyed God Most High, for they did not keep His decrees.
57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.
They turned back and were faithless like their fathers, twisted like a faulty bow.
58 І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.
They enraged Him with their high places and provoked His jealousy with their idols.
59 Бог почув усе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,
On hearing it, God was furious and rejected Israel completely.
60 і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
He abandoned the tabernacle of Shiloh, the tent He had pitched among men.
61 і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.
He delivered His strength to captivity, and His splendor to the hand of the adversary.
62 І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:
He surrendered His people to the sword because He was enraged by His heritage.
63 його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,
Fire consumed His young men, and their maidens were left without wedding songs.
64 його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.
His priests fell by the sword, but their widows could not lament.
65 Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,
Then the Lord awoke as from sleep, like a mighty warrior overcome by wine.
66 і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!
He beat back His foes; He put them to everlasting shame.
67 Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,
He rejected the tent of Joseph and refused the tribe of Ephraim.
68 а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!
But He chose the tribe of Judah, Mount Zion, which He loved.
69 І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.
He built His sanctuary like the heights, like the earth He has established forever.
70 І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,
He chose David His servant and took him from the sheepfolds;
71 від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —
from tending the ewes He brought him to be shepherd of His people Jacob, of Israel His inheritance.
72 і він пас їх у щирості серця свого́, і прова́див їх мудрістю рук своїх!
So David shepherded them with integrity of heart and guided them with skillful hands.
