Псалми 78
1 Пісня навча́льна Асафова.
(En Maskil af Asaf.) Lyt, mit folk til min lære, bøj eders øre til ord fra min Mund;
2 нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!
jeg vil åbne min Mund med Billedtale, fremsætte Gåder fra fordums Tid,
3 Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —
hvad vi har hørt og ved, hvad vore Fædre har sagt os;
4 того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!
vi dølger det ikke for deres Børn, men melder en kommende Slægt om HERRENs Ære og Vælde og Underne, som han har gjort.
5 Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,
Han satte et Vidnesbyrd i Jakob, i Israel gav han en Lov, idet han bød vore Fædre at lade deres Børn det vide,
6 щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть і будуть розповідати своїм дітям.
at en senere Slægt kunde vide det, og Børn, som fødtes siden, stå frem og fortælle deres Børn derom,
7 І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.
så de slår deres Lid til Gud og ikke glemmer Guds Gerninger, men overholder hans Bud,
8 І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.
ej slægter Fædrene på, en vanartet, stridig Slægt, hvis Hjerte ikke var fast, hvis Ånd var utro mod Gud
9 Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:
- Efraims Børn var rustede Bueskytter, men svigted på Stridens Dag -
10 вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,
Gudspagten holdt de ikke, de nægtede at følge hans Lov;
11 і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.
hans Gerninger gik dem ad Glemme, de Undere, han lod dem skue.
12 Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:
Han gjorde Undere for deres Fædre i Ægypten på Zoans Mark;
13 Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;
han kløvede Havet og førte dem over, lod Vandet stå som en Vold;
14 і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;
han ledede dem ved Skyen om Dagen, Natten igennem ved Ildens Skær;
15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.
han kløvede Klipper i Ørkenen, lod dem rigeligt drikke som af Strømme,
16 Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.
han lod Bække rinde af Klippen og Vand strømme ned som Floder.
17 Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,
Men de blev ved at synde imod ham og vække den Højestes Vrede i Ørkenen;
18 і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.
de fristede Gud i Hjertet og krævede Mad til at stille Sulten,
19 І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“
de talte mod Gud og sagde: "Kan Gud dække Bord i en Ørken?
20 Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“
Se, Klippen slog han, så Vand flød frem, og Bække vælded ud; mon han også kan give Brød og skaffe kød til sit Folk?"
21 Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,
Det hørte HERREN, blev vred, der tændtes en Ild mod Jakob, ja Vrede kom op mod Israel,
22 бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.
fordi de ikke troede Gud eller stolede på hans Frelse.
23 А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,
Da bød han Skyerne oventil, lod Himlens Døre åbne
24 і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:
og Manna regne på dem til Føde, han gav dem Himmelkorn;
25 Хліб а́нгольський їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!
Mennesker spiste Englebrød, han sendte dem Mad at mætte sig med.
26 Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —
Han rejste Østenvinden på Himlen, førte Søndenvinden frem ved sin Kraft;
27 і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,
Kød lod han regne på dem som Støv og vingede Fugle som Havets Sand,
28 і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.
lod dem falde midt i sin Lejr, rundt omkring sine Boliger;
29 І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!
Og de spiste sig overmætte, hvad de ønskede, lod han dem få.
30 Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,
Men før deres Attrå var stillet, mens Maden var i deres Mund,
31 а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.
rejste Guds Vrede sig mod dem; han vog deres kraftige Mænd, fældede Israels Ynglinge.
32 Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,
Og dog blev de ved at synde og troede ej på hans Undere.
33 — і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.
Da lod han deres Dage svinde i Tomhed og endte brat deres År.
34 Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,
Når han vog dem, søgte de ham, vendte om og spurgte om Gud,
35 і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.
kom i Hu, at Gud var deres Klippe, Gud den Allerhøjeste deres Genløser.
36 І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,
De hyklede for ham med Munden, løj for ham med deres Tunge;
37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.
deres Hjerter holdt ikke fast ved ham, hans Pagt var de ikke tro.
38 Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,
Og dog er han barmhjertig, han tilgiver Misgerning, lægger ej øde, hans Vrede lagde sig Gang på Gang, han lod ikke sin Harme fuldt bryde frem;
39 і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!
han kom i Hu, de var Kød, et Pust, der svinder og ej vender tilbage.
40 Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!
Hvor tit stod de ham ikke imod i Ørkenen og voldte ham Sorg i det øde Land!
41 І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —
De fristede alter Gud, de krænkede Israels Hellige;
42 вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,
hans Hånd kom de ikke i Hu, de Dag han friede dem fra Fjenden,
43 як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,
da han gjorde sine Tegn i Ægypten, sine Undere på Zoans Mark,
44 і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.
forvandlede deres Floder til Blod, så de ej kunde drikke af Strømmene,
45 Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.
sendte Myg imod dem, som åd dem, og Frøer, som lagde dem øde,
46 А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.
gav Æderen, hvad de avlede, Græshoppen al deres Høst,
47 Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.
slog deres Vinstokke ned med Hagl, deres Morbærtræer med Frost,
48 І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.
prisgav Kvæget for Hagl og deres Hjorde for Lyn.
49 Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.
Han sendte sin Vredesglød mod dem, Harme, Vrede og Trængsel, en Sendefærd af Ulykkesengle;
50 Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.
frit Løb gav han sin Vrede, skånede dem ikke for Døden, gav deres Liv til Pris for Pest;
51 І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.
alt førstefødt i Ægypten slog han, Mandskraftens Førstegrøde i Kamiternes Telte,
52 І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.
lod sit Folk bryde op som en Hjord, ledede dem som Kvæg i Ørkenen,
53 І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.
ledede dem trygt, uden Frygt, mens Havet lukked sig over deres Fjender;
54 І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.
han bragte dem til sit hellige Land, de Bjerge, hans højre vandt,
55 І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.
drev Folkeslag bort foran dem, udskiftede ved Lod deres Land og lod Israels Stammer bo i deres Telte.
56 Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,
Dog fristed og trodsede de Gud den Allerhøjeste og overholdt ikke hans Vidnesbyrd;
57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.
de faldt fra, var troløse som deres Fædre, svigtede som en slappet Bue,
58 І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.
de krænkede ham med deres Offerhøje, æggede ham med deres Gudebilleder.
59 Бог почув усе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,
Det hørte Gud og blev vred følte højlig Lede ved Israel;
60 і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
han opgav sin Bolig i Silo, det Telt, hvor han boede blandt Mennesker;
61 і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.
han gav sin Stolthed i Fangenskab, sin Herlighed i Fjendehånd,
62 І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:
prisgav sit Folk for Sværdet, blev vred på sin Arvelod;
63 його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,
Ild fortærede dets unge Mænd, dets Jomfruer fik ej Bryllupssange,
64 його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.
dets Præster faldt for Sværdet, dets Enker holdt ikke Klagefest.
65 Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,
Da vågnede Herren som en, der har sovet, som en Helt, der er døvet af Vin;
66 і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!
han slog sine Fjender på Ryggen, gjorde dem evigt til Skamme.
67 Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,
Men han fik Lede ved Josefs Telt, Efraims Stamme udvalgte han ikke;
68 а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!
han udvalgte Judas Stamme, Zions Bjerg, som han elsker;
69 І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.
han byggede sit Tempel himmelhøjt, grundfæstede det evigt som Jorden.
70 І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,
Han udvalgte David, sin Tjener, og tog ham fra Fårenes Folde,
71 від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —
hentede ham fra de diende Dyr til at vogte Jakob, hans Folk, Israel, hans Arvelod;
72 і він пас їх у щирості серця свого́, і прова́див їх мудрістю рук своїх!
han vogtede dem med oprigtigt Hjerte, ledede dem med kyndig Hånd.
